+1 Київ
"У ніч із 10-го на 11 січня в бункері стався мінівійськовий переворот, а в ніч із 12-го на 13-те – мініконтрпереворот. Як у [російського письменника Льва] Толстого? Усі щасливі сім'ї однакові, але щасливі по-різному (в оригіналі – усі щасливі сім'ї щасливі однаково, кожна нещасна сім'я нещасна по-своєму. – "ГОРДОН"). Ось усі фашистські режими схожі один на одного, але в кожному фашистському режимі виникають своєрідні проблеми... Коли фашистська диктатура зазнає воєнної поразки, виникає найгостріше запитання, хто винен: фюрер чи генерали? Саме в такій постановці", – сказав Піонтковський.
Він нагадав, що в СРСР під час Другої світової війни, 1941 року, після поразки Західного фронту, зокрема окупації німцями Мінська, розстріляли командувача Західного фронту Дмитра Павлова й інших генералів. Проти лідера нацистської Німеччини Адольфа Гітлера змову готувала група генералів, 1944 року на фюрера скоїли невдалий замах, але в підсумку йому вдалося встояти.
"Звичайно, ця проблема виникла і в путінській фашистській державі, але вже приблизно в березні – квітні [2022 року], після першого ж "жесту доброї волі". Путін же дуже чітко до питань особистої безпеки [ставиться], він знав, що проблема – або він, або генерали. Що він зробив? Приблизно вже з кінця весни спустив із повідця двох псів, дві приватні армії... І всі звернули увагу: і Кадиров, і Пригожин почали обвалюватися з безпрецедентними нападами у країні, яка воює, на найвище військове керівництво. З подачі верховного головнокомандувача, котрий дуже прихильно за цим спостерігав. Вони нападали на двох перших осіб – міністра оборони [Сергія] Шойгу й начальника Генерального штабу [Валерія] Герасимова, [мовляв, "треба їм] зняти погони, рядовими босоніж на фронт [відправити], кров'ю спокутувати власні злочини..." – сказав Піонтковський.
Після цього, продовжив політолог, Герасимова фактично усунули від керівництва окупаційним угрупованням в Україні, офіційно на цю посаду призначили Сергія Суровікіна, дуже наближеного до Пригожина й Кадирова генерала.
"Цього протистояння Пригожину виявилося замало, і він уже із середини грудня у своїх образах перейшов до того, що в цьому традиційно гомофобному кримінальному середовищі вважають незмивною образою. Ми пам'ятаємо, як він назвав Герасимова – начальника Генерального штабу… Ну і, власне, Путін демонстративно наступного дня після цієї образи Герасимова особисто вручив орден Святого Георгія цьому Суровікіну (орден Святого Георгія – це найвища військова нагорода Російської Федерації. – "ГОРДОН"). Це які такі героїчні діяння він зробив? Покидання Херсона, мабуть. Тобто Путін чітко продемонстрував воєнній спільноті, російському суспільству, хто, перепрошую за вислів, в армії п...дар, а хто – Святий Георгій", – вважає аналітик.
Він зазначив, що генералітет – це "досить згуртована корпорація", і він не міг "залишатися байдужим" до такої поведінки Пригожина.
"Ця корпорація мала завдати удару у відповідь. І цього удару завдали, на мій погляд, у ніч із 10-го на 11 січня. Ми бачимо за фактами, чого досягли Шойгу і Герасимов цієї ночі – вони змусили Путіна прибрати Суровікіна і знову поставити Герасимова на чолі операції, на чолі всіх збройних сил. Мені здається, я розумію, які аргументи вони знайшли для Володимира Володимировича. Там розмова була дуже серйозною, мабуть. Вони йому казали: "Ми всі розуміємо, чого ти домагаєшся. Ти спустив на нас цих псів"... Але вони прийшли з текою. [Вони говорили, що] "і заяви, і дії Пригожина останнім часом свідчать, що його прерогатива, його амбіції поширюються набагато далі, ніж [роль] переможного військового вождя. Не випадкові його завзяті, його демонстративні звернення особисто до [президента України Володимира] Зеленського". Він ніби на рівних пропонував йому спілкування, до того ж у зовсім іншій тональності, ніж уся ця кремлівська пропаганда. Він віддавав належне мужності Зеленського, у Бахмуті пропонував: "Зустріньмося", позитивно оцінював українську армію як гідного супротивника тощо. Він позиціював себе і для російської аудиторії, і для української, і для міжнародної як військового лідера, готового вести серйозні розмови. І навіть у нього проскочили якісь пасажі про закінчення війни, "колись рано чи пізно війна закінчиться". До речі, схожу лінію дозволив собі навіть такий песик, як Кадиров... Ну, все це принесли Путіну. Вони знали, на що вплинути. Це справило велике враження", – переконаний Піонтковський.
Саме після цієї розмови, на думку політолога, ставленик Пригожина й Кадирова Суровікін втратив владу, а Герасимов її повернув.
"Як сніг на голову на все це пропагандистське кодло наступного ранку було виголошено жахливий текст, я [майже] дослівно зараз: "У зв'язку зі збільшеним масштабом завдань "спеціальній воєнній операції" необхідно зміцнити військове керівництво". Отже, Суровікін – лайно або, вибачте, можливо, навіть п...дар. А от найголовніше – зміцнювати ким? Зміцнювати Герасимовим. І ось це найтонше в цьому гомофобному кримінальному середовищі знущання... Адже Суровікіна не послали, як російський корабель, на три літери. Його послали набагато гірше – поставили заступником Герасимова, тобто в цій їхній термінології його зробили "п...дарчиком" при Герасимові. Це, можливо, суперечливе оцінювання цієї події як мінівійськового перевороту, але воно має право на існування", – сказав Піонтковський.
Якщо порівнювати те, що відбувається в Росії, з гітлерівським режимом, то далі були події, які можна порівняти з операцією 1934-го "Ніч довгих ножів", під час якої розгромили верхівку штурмовиків SА, а їхній лідер Ернст Рем загинув у в'язниці.
"Але наш Рем [Пригожин] повівся зовсім інакше. Як він реагував на цей поворот? Він негайно оголосив, що він узяв Соледар [Донецької області]. За кілька годин його інформацію про взяття Соледара спростувало міністерство оборони. Ні-ні, не Міністерство оборони України, а міністерство оборони Росії, але за два дні міністерство оборони випустило власне повідомлення: так, Соледар узяли (інформації про окупацію Соледара Генеральний штаб ЗСУ не підтверджує. – "ГОРДОН"). Його читав наш улюблений дебіл – [керівник департаменту інформації та масових комунікацій міністерства оборони Росії] генерал [Ігор] Конашенков, а він завжди читає виразно. Там воно складалося з п'яти пунктів, і всі п'ять пунктів цього повідомлення кричали про те, що такий собі Пригожин (хоча цього слова не промовили) не має до цього жодного стосунку", – заявив Піонтковський.
Після цього, за інформацією політолога, Пригожин "вимагав особистої зустрічі з фюрером", і така зустріч нібито відбулася 13 січня в Санкт-Петербурзі.
"Пригожин прилетів [до Пітера] – і нагнув Путіна. За дві години після його зустрічі з Путіним з'явилася нова сором'язлива заява міністерства оборони. Пригожин змусив Путіна змусити міністерство оборони написати, що, "так, підтверджуємо, що Соледар узято, але треба додати, що вирішальний внесок на етапі вуличних боїв, будинок за будинок, зіграли – там три якихось епітети – [типу] чудові, мужні, патріотичні чомусь волонтери-бійці ПВК "Вагнер" (в оригінальному повідомленні міноборони Росії ішлося, що "це бойове завдання успішно вирішили мужні й самовіддані дії добровольців штурмових загонів ПВК "Вагнер". – "ГОРДОН")", – сказав Піонтковський.
Отже, резюмував політолог, у відповідь на "військовий мініпереворот" Шойгу – Герасимова Пригожин зробив спробу "мініконтрперевороту".
"Успішну чи ні – ми ще дізнаємося. Це все триває в реальному масштабі часу", – зазначив Піонтковський.
