+1 Київ
У нас є спеціальна кімната – ізолятор, яка має окремий вхід. Таких вимог ми і раніше дотримувалися, адже це – умови ліцензування дитячого виховного закладу
– Коли після майже тримісячного карантину в Україні дозволили відкрити дитячі садки, наскільки складно вам було виконати рекомендації, розроблені Міністерством охорони здоров'я?
– Я подивилася уважно всі нові правила. Загалом, раніше ми їх дотримувалися, тому якихось складнощів не виникло. У нас давно встановлено лампи для кварцування, просто зараз їх треба вмикати на одну годину довше. Додатково проводити одне вологе прибирання і провітрювання. І це здійсненно. Халати для вихователів ми замовили, звичайно, не білі. Я пам'ятаю в радянському минулому вихователів у білих халатах. Ми так не хочемо. Зробили для своїх співробітників блакитні та рожеві.
Комісія з районного відділу освіти все перевірила й підтвердила нашу готовність. Тому я не переживаю. Ми готові працювати за новими правилами.
– Що ви робите, щоб мінімізувати контакти між дітьми?
– У нас просторі приміщення – на одну дитину припадає три квадратні метри, у кожної групи свій прогулянковий майданчик і окремий вхід. Діти ніде не перетинаються. Групи розраховано на 16 осіб, а фактично на день приходить 10–12. Але такою великою компанією діти тільки гуляють і сплять. В інший час їх поділено на підгрупи – дві-три людини.
– Як ви перевірили, чи немає в сім'ї хворої дитини?
– Усі наші працівники перед відкриттям пройшли тестування, а батькам ми запропонували заповнити анкети. Звичайно, ми розраховуємо на їхню чесність. Щоб не було зайвих контактів, приймаємо дітей біля входу на територію. Одразу ж проводимо температурний моніторинг. Ми для цього спеціально закупили безконтактні термометри. Наш медпрацівник не пропускає в садок дітей із температурою вище ніж 37,2. Ця вимога стосується також усіх співробітників.
Якщо раптом у дитини підніметься температура протягом дня, у нас є спеціальна кімната-ізолятор, яка має окремий вхід. Там із медпрацівником хвора дитина чекає на батьків. Таких вимог ми й раніше дотримувалися, адже це – умови ліцензування дитячого виховного закладу.
Романенко: Не варто засмучуватися, що діти могли чогось недовчити. Відпустіть їх зараз, нехай відпочивають. Фото: rozoomka.com
– Ви хвилювалися щодо відкриття та майбутньої роботи?
– Коли людина допускає паніку, вона втрачає життєві сили й уважність. Я не переживаю, не нервую і впевнена, що з нашими дітьми все буде добре, – ми робимо все можливе для їхньої безпеки і навіть трохи більше, ніж просить держава.
– Батьки непокояться, ставлять запитання?
– Дуже, але з іншої причини. Усі втомилися від життя вдома. Наші школи й дитсадки протягом карантину виходили онлайн до дітей. Вихователі та вчителі підтримували контакт, але дітям важливо бути в соціумі. Карантин – це все-таки екстремально для них.
Ми не наполягаємо на тому, щоб дітей обов'язково приводили. Це ж за бажанням батьків. Кожен із них вирішує, як краще його дитині. Якщо хтось вважає, що краще цей період пересидіти вдома і дитина справляється з ізоляцією, чому ні? Але є батьки, які зізнаються, що і вони, і діти вже не витримують ізоляцію.
Загалом у нас більше ніж 100 вихованців. Ми продумали літні програми, щоб їм було цікаво проводити у нас час. Можливо, відкриємо денний шкільний табір. Буде багато відпочинку і спорту. Повторимо те, що пройшли на дистанційному навчанні. Бо, як бачимо, онлайн-формат діти сприйняли по-різному. Комусь було легко, а комусь дуже складно. Ми плануємо запросити носія мови, щоб учні могли ще й підтягнути англійську.
Є діти, яких складно посадити за заняття навіть у класі, такі вони рухливі, а як їх посадити дистанційно?
– Багато навчальних закладів перевели заняття у Zoom. І батьки, м'яко кажучи, були від цього не в захваті. Мало того, що треба допомагати дитині вирішувати технічні питання, так це ще і тривало багато часу. Діти мало не цілі дні проводили біля комп'ютера. Усі дуже втомлювалися. Батьки говорили, що такого навантаження не було, коли працювали школи. У чому проблема?
– Навантаження не збільшували, програми навчальної не змінювали. Просто зібрати і сконцентрувати увагу дітей дистанційно виявилося складно. Під час живого спілкування вчитель тримає увагу дітей, а під час дистанційного спілкування багато часу йде на те, щоб усі діти зосередилися. Удома зазвичай багато моментів, які відволікають, – улюблені іграшки, тварини, їжа. Врахуйте, що є діти, яких складно посадити за заняття навіть у класі, такі вони рухливі, а як їх посадити дистанційно? Звичайно, це було непросто. Ми вибудували програму так, щоб на день було не більше ніж чотири уроки, де потрібна концентрація уваги. І розбавляли їх фізкультурою, щоб учні не сиділи дуже довго біля комп'ютера.
У нас був віртуальний останній дзвінок, і я зверталася до батьків зі словами "дорогі колеги". Тому що їм і справді довелося включитися в навчальний процес. І без їхньої допомоги ми б, на жаль, не впоралися.
– А можливо, у батьків склалося таке враження, що навантаження зросло, бо вони вперше могли безпосередньо спостерігати навчальний процес?
– Вони дійсно мало знають про шкільний процес. Цей карантин зняв багато масок. Кожен із батьків занурився в реалії освіти. У багатьох відбулася переоцінка праці вчителя. Ми чули слова подяки від батьків. Ми працювали у Zoom, а багато шкіл просто скидали завдання і батьки самостійно все розбирали зі своїми дітьми, тому й склалося враження, що навантаження величезне.
Спочатку всі батьки включилися. Але за два тижні багато дітей навчилося працювати самостійно. Це правильно, тому що це розвиває усвідомленість. Але були й діти, які самі не могли впоратися, яким був потрібен постійний контроль.
Учителі теж вийшли із зони комфорту. Адже їх не готували працювати онлайн. І в такому форматі багато хто почувався ніяково. Згадайте перші загальнонаціональні уроки. Скільки критики ми почули! Усім не вистачило елементарного розуміння ситуації та людяного ставлення. Сміятися просто над чиїмись помилками. Набагато складніше першим робити щось нове, незвичне. Учителям було неймовірно важко розбудовувати програму і доносити інформацію до дітей. Одна справа – написати на дошці, щоб учні переписали. Тепер уявіть собі цей процес онлайн.
Загальнонаціональні уроки були цікавими за змістом, але, радше, рекламними. А потім, коли дитина бачить знайоме обличчя свого вчителя, вона сприймає інформацію краще, ніж коли дивиться відеоурок по телевізору, де незнайомий вчитель щось викладає. Звичайно, карантин став викликом для вчителів. Прогресивні школи його прийняли і, я вважаю, впоралися.
– Які б ви дали рекомендації батькам, скільки годин має займатися дитина, як організувати їй відпочинок і дозвілля після навчання?
– Багато чого залежить від віку. Займатися школярам молодшого віку краще з 8.30 до 12.00. Старшокласникам можна і більше часу проводити за навчанням. Звичайно, заняття мають чергуватися рухливими іграми, прогулянками. Постійно сидіти біля комп'ютера не можна. Час із гаджетами краще обмежити. Обов'язково потрібно планувати дозвілля – свіже повітря і більше рухливих ігор.
Не варто засмучуватися, що через карантин діти могли чогось недовчити. У вересні почнеться навчальний рік, ми все одно повернемося до програми кінця року і все надолужимо. Відпустіть їх зараз, нехай відпочивають.
Я б радила батькам цікавитися, чи є приватний дитсадок чи школа в реєстрі ліцензованих навчальних закладів. Це не секретна інформація
– Розкажіть, чи складно отримувати ліцензію на дитячу освітню установу в Україні?
– Ми отримували вперше ліцензію 2013 року. Тоді було складно. Нам треба було захистити свої програми, адже державний стандарт ми беремо як основу. Для школи повного дня такої програми замало, тому ми додаємо різні цікаві уроки, у нас багато авторських програм. Наприклад, у розкладі є шахи або урок читання. Але це не звичайний урок. Передбачено, що дитина приносить свою книгу і читає те, що їй цікаво. Потім діти діляться враженнями. І ми вже бачимо позитивний ефект від такого читання. Але спочатку було складно довести, що все це важливо і може працювати. А коли настав час продовжувати ліцензію (нам видавали її на п'ять років), тоді вже умови були набагато простішими. Настільки на законодавчому рівні все змінилося за цей час.
– Що вам дає ліцензія?
– Ми входимо в реєстр ліцензованих навчальних закладів України і працюємо за всіма установленими стандартами безпеки. Несемо юридичну відповідальність, на відміну, скажімо, від тих приватних осіб – підприємців, які надають освітні послуги. Має бути (і у нас він є) технічний звіт фахівця про готовність будівлі й усіх приміщень, де перебувають діти, про відповідність вимогам безпеки – епідемічної, пожежної тощо. А в різних гуртків, які називають себе садками, такого немає.
У Козині ми побудували дитячий садок і початкову школу з нуля. А в Києві у нас комунальний садок – орендований. Але ми зробили там капітальний ремонт. Його приймала державна комісія архітектури. Повірте, це дуже складно. Вкладено понад 30 млн грн на реконструкцію.
Романенко: Ми готові конкурувати, але нехай конкуренція буде чесною. Фото: rozoomka.com
Наш уряд зараз висунув вимоги для відкриття дитсадків. Ми цих вимог дотримувалися з першого дня роботи. Ще на рівні проєкту, коли тільки будували перший дитсадок, зробили кожній групі окремий вхід, подбали, щоб діти однієї групи не перетиналися з дітьми іншої групи на ігровому майданчику й у приміщенні. У нас є пожежні драбини та резервуар. Наприкінці серпня щороку до нас приходить комісія з 26 осіб і приймає навчальний заклад, підтверджуючи, що ми готові працювати з дітьми.
Водночас приватники, які беруть таку саму платню, як ми, усіх цих норм безпеки не дотримуються. До них комісії з перевірками не приходять. І я не знаю, як батьки можуть довіряти життя своєї дитини цим людям. Адже вони ні за що не відповідають. Їх ніхто не перевіряє, і вони цим користуються. Насправді такі заклади можуть провести кілька занять для дітей на дві-три години, але вони не можуть діяти як садочок повного дня. Повірте, ніколи не здобуде ліцензію "садочок", розташований вище за другий поверх у житловому приміщенні.
– А якщо залишаються на цілий день?
– Зустрічне запитання: як вони готують і годують дітей протягом дня? Ми, наприклад, надаємо меню що два тижні в санітарні служби. Є спеціальна програма, яка прораховує енергетичну і харчову цінність страв, щоб діти мали повноцінне харчування. Контроль якості у нас дуже суворий. Я двічі на рік викликаю клініки для проведення медогляду персоналу і йду на обстеження першою. Це ми робимо коштом підприємства, щоб не було обману. Який приватник вживатиме таких заходів?
– У вас власна кухня?
– Повноцінний харчоблок з італійським обладнанням. Ми використовуємо неіржавкий посуд для приготування їжі, у персоналу спеціальні костюми, рукавички, взуття. Працює пароконвектор, нічого немає в раціоні смаженого, усе приготовано на пару. Використовуємо тільки екологічні мийні засоби та дезінфектори. Наші засновники вклали гроші й зробили все для гарантування безпеки. Ми готові конкурувати, але нехай конкуренція буде чесною.
– Як думаєте, що потрібно зробити, щоб і конкурентне середовище зробити цивілізованим, водночас і приватну ініціативу не задушити, і корупцію не підгодовувати?
– Люди, які йдуть в освітній бізнес, мають розуміти, що їм довіряють найцінніше – життя дітей. Я б радила батькам цікавитися, чи є приватний дитсадок чи школа в реєстрі ліцензованих навчальних закладів. Це не секретна інформація. Ліцензія передбачає дотримання цілої низки норм і правил. Важливо пам'ятати, що у нас багато несумлінних людей, які хочуть багато грошей за свої послуги і водночас не хочуть платити податки. Як це подолати? Напевно, поки що без контролю згори ми не впораємося.
