ГОРДОН
 
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Як намагалися врегулювати конфлікт у Нагірному Карабасі й чому він спалахнув знову. Головне

Конфлікт між Вірменією та Азербайджаном через Нагірний Карабах має давнє коріння – обидві країни вважають його своєю територією. Протистояння активізувалося перед розпадом СРСР, 1994 року конфлікт "заморозили", але 2020-го він спалахнув із новою силою. Протягом цих 30 років у різних форматах робили спроби врегулювання протистояння, але попри всі зусилля політичне рішення про його завершення так і не було ухвалено. "ГОРДОН" коротко розповідає, як від початку 90-х намагалися врегулювати нагірнокарабаський конфлікт.

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою
З 1994 року конфлікт у Нагірному Карабасі вважали замороженим, але час від часу відбувалися ескалації
З 1994 року конфлікт у Нагірному Карабасі вважали замороженим, але час від часу відбувалися ескалації
Фото: EPA
Олена КРАВЧЕНКО
журналіст

Нагірний Карабах – регіон на Південному Кавказі. Більшу його частину контролює невизнана Нагірно-Карабаська республіка з населенням приблизно 150 тис. осіб. Де-юре це – територія Азербайджану, офіційний Баку вважає його окупованою Вірменією територією.

Конфлікт за ці землі між Вірменією та Азербайджаном має давнє коріння. Вірменія вважає, що це – історично її територія, оскільки регіон входив до складу Вірменського царства (до 387 року нашої ери) і був відомий як Арцах. Але за часів СРСР Нагірний Карабах, який населяли переважно вірмени, увійшов до складу Азербайджанської РСР як Нагірно-Карабаська автономна область (НКАО) і був там до 1991 року.

Наприкінці 80-х територіальні суперечки між Вірменією та Азербайджаном відновилися.

10 грудня 1991 року в Нагірному Карабасі відбувся референдум, де більшість учасників проголосувала за незалежність регіону. Азербайджанська меншість, яка проживає в Нагірному Карабасі, бойкотувала голосування. Міжнародна спільнота й офіційний Баку результатів референдуму не визнали.


Інфографіка: radiosvoboda.org
Інфографіка: radiosvoboda.org


Після референдуму почалися повномасштабні бойові дії між формуваннями невизнаного Нагірного Карабаху за підтримки вірменської армії з одного боку та армією Азербайджану з іншого, які тривали до 1994 року.

Спроби врегулювати конфлікт

На різних етапах було зроблено кілька спроб урегулювати конфлікт.

У березні 1992 року Рада міністрів Наради з безпеки і співробітництва у Європі вирішила скликати конференцію з урегулювання конфлікту в Нагірному Карабасі на 21 червня в Мінську. Однак через загострення конференція так і не відбулася, а 11 держав – членів НБСЄ (пізніше ОБСЄ), які мали в ній брати участь, продовжили роботу з урегулювання конфлікту в межах робочої мінської групи.

Співголовами мінської групи ОБСЄ стали Росія, Франція та США, у її склад увійшли Білорусь, Німеччина, Італія, Швеція, Фінляндія, Туреччина, а також Вірменія та Азербайджан. У березні 1995 року співголови мінської групи дістали безстроковий мандат від Мартона Красная, який керував ОБСЄ під час головування Угорщини. Зараз співголовами мінської групи є Ігор Попов (РФ), Стефан Вісконті (Франція) і Ендрю Шофер (США).

5 травня 1994 року було укладено бішкекський протокол про перемир'я і припинення вогню між Вірменією та Нагірно-Карабаською республікою з одного боку та Азербайджаном з іншого.

Підписанти домовилися припинити вогонь опівночі з 8-го на 9 травня 1994 року і "в найкоротші дні" підписати угоду, яка б передбачала припинення воєнних дій, виведення військ "із зайнятих територій" (в екземплярі азербайджанської сторони – "захоплених") , повернення біженців у місця їх проживання і продовження переговорного процесу.

Також було підготовлено Угоду про безстрокове припинення вогню. 12 травня документ набув чинності.


Фото: westernarmeniatv.com
Фото: westernarmeniatv.com


Після Бішкекського протоколу конфлікт вважали фактично замороженим, але в регіоні час від часу траплялися ескалації, а протистояння намагалися врегулювати за допомогою переговорів. Зокрема, очікували, що сторони підпишуть якийсь документ з урегулювання на саміті ОБСЄ 1999 року у Стамбулі. Але перед цим стався теракт у парламенті Вірменії, у якому загинули прем'єр-міністр Вазген Саргсян, спікер парламенту Карен Демірчян, двоє його заступників, один міністр і троє депутатів. На саміті у Стамбулі жодних документів не підписали.

У 2001 році під егідою Держдепартаменту США президент Азербайджану Гейдар Алієв і президент Вірменії Роберт Кочарян провели переговори в американському Кі-Весті. Як пише "Русская служба BBC", один із посередників у переговорах сказав, що сторони досягли угоди "щодо 80 чи 90% питань", але нічого не було підписано.

У 2007 році сторонам конфлікту в Мадриді передали документ із напрацюваннями мінської групи ОБСЄ, але тоді його не було опубліковано. Головні тези оновленої версії "Мадридських принципів" оприлюднили глави держав – співголів мінської групи ОСБЕ 2009 року. Вони звучать так:

  • повернення територій, що оточують Нагірний Карабах, під контроль Азербайджану;
  • тимчасовий статус Нагірного Карабаху, що забезпечує гарантії безпеки й самоврядування;
  • наявність коридору, що зв'язує Вірменію з Нагірним Карабахом;
  • майбутнє визначення остаточного правового статусу Нагірного Карабаху за допомогою волевиявлення;
  • право всіх внутрішньо переміщених осіб і біженців повернутися у свої колишні місця проживання;
  • міжнародні гарантії безпеки, включно з операцією щодо підтримання миру.

Сторони заявляли, що загалом згодні з "Мадридськими принципами", але розбіжності виникали під час визначення статусу Нагірного Карабаху, зауважував "Голос Америки": офіційний Баку погоджується з "Мадридськими принципами" й заявляє про готовність надати Нагірному Карабаху найширшу автономію, але лише за умови його повернення до складу Азербайджану. Офіційний Єреван також висловлює згоду з принципами, висунутими мінською групою, але вважає, що Нагірний Карабах ніколи не буде під азербайджанським суверенітетом.

З 2008-го до 2011 року відбулося приблизно 10 зустрічей президента Азербайджану Ільхама Алієва і президента Вірменії Сержа Саргсяна на різних майданчиках за посередництва президента РФ Дмитра Медведєва, зазначало "Радио Свобода". Зустріч 24 червня 2011 року в Казані, як писала "Русская служба BBC", могла стати історичною, якби сторони підписали документ про базові принципи врегулювання конфлікту, але цього не сталося.

Проєкт документа, який пропонували ухвалити сторонам, за даними російської газети "Коммерсантъ", передбачав передання Азербайджану прилеглих до Карабаху територій, які контролює невизнана Нагірно-Карабаська республіка. Ідеться про Джебраїльський, Зангеланський, Кубатлінський, Кельбаджарський, частково Фізулінський і Агдамський райони, а також 13 селищ у Лачинському районі. Крім того, згідно з "дорожньою картою", також передбачали створення в Лачинському районі коридору, який пов'язував би Вірменію і Нагірний Карабах, а статус Нагірного Карабаху планували визначити за кілька років на референдумі – за умови розв'язання проблеми біженців. "Коммерсантъ" пише, що саме стосовно статусу Нагірного Карабаху президенти Вірменії та Азербайджану не змогли домовитися.

Зустрічі на різних майданчиках організовувала також мінська група ОБСЄ. Одна з них відбулася у Відні 16 травня 2016 року після квітневої ескалації в Нагірному Карабасі. На зустрічі в Австрії Алієв і Саргсян підтвердили прихильність до припинення вогню в Нагірному Карабасі й домовилися про відновлення політичного діалогу щодо врегулювання конфлікту, писала "Немецкая волна".

Загалом Вірменія та Азербайджан під час багаторічних переговорів не змогли дійти згоди щодо питання статусу Нагірного Карабаху.

Загострення 2020 року

У 2020 році в регіоні трапилося два масштабні загострення. Перше – 12–13 липня, коли в районі кордону Азербайджану та Вірменії сталася збройна сутичка. За версією азербайджанської сторони, підрозділи збройних сил Вірменії з метою захоплення позицій на товузькому напрямку здійснили спробу атаки із застосуванням артилерії. Вірменська сторона стверджує, що військовослужбовці збройних сил Азербайджану спробували перетнути кордон Вірменії в напрямку Тавуша і захопити опорний пункт. У Баку заявили про 11 загиблих під час боїв у Товузькому районі, серед них – генерал-майор Полад Хашимов. Із боку вірменської армії загиблих четверо, свідчило повідомлення у Facebook прем'єр-міністра країни Нікола Пашиняна.

Друге загострення почалося 27 вересня. На кордоні Азербайджану і Вірменії знову почалися обстріли, які переросли в масштабні бойові дії. Міністерство закордонних справ Вірменії заявило про обстріл військовими Азербайджану мирних населених пунктів у регіоні, міноборони Азербайджану звинуватило Вірменію в "масштабній провокації" та обстрілі позицій азербайджанської армії. Обидві країни ввели воєнний стан і оголосили мобілізацію, влада Азербайджану запровадила в Баку та інших великих містах країни комендантську годину.


Фото: EPA
Фото: EPA


Як пише "Медуза", традиційно загострення в Нагірному Карабасі пов'язують із внутрішньополітичною ситуацією у Вірменії та Азербайджані, передусім – у Баку, оскільки Вірменію влаштовує статус-кво. На ескалацію конфлікту зазвичай впливає модернізація армій двох держав, зазначає видання.

Президент Азербайджану Ільхам Алієв і прем'єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян спочатку відмовилися від мирних переговорів. Алієв сказав, що Азербайджан тільки відповідає на агресію і з огляду на позицію керівництва Вірменії щодо Нагірного Карабаху переговорів бути не може.

Пашинян назвав мирні переговори неможливими доти, доки на території Нагірного Карабаху тривають воєнні дії. Крім цього, у Єревані заявляли, що розглядають можливість визнання незалежності Нагірного Карабаху, а також – підписання з ним угоди про стратегічну співпрацю і договору про співпрацю у сфері безпеки й оборони, повідомляє РБК.

2 жовтня Вірменія заявила про готовність до переговорів за посередництва країн – співголів мінської групи ОБСЄ. Алієв, зі свого боку, заявив, що Азербайджан ніколи не відмовлявся від переговорів, процес мирного врегулювання нібито зірвав Пашинян і відповідальним за загострення є також він.


Фото: EPA
Алієв заявив, що Вірменія ніколи не відмовлялася від переговорів. Фото: EPA


Згодом у Баку погодилися припинити вогонь у Нагірному Карабасі за умови, що Вірменія встановить графік виведення своїх військ і покине невизнану республіку. У Єревані за кілька днів заявили, що готові до взаємних компромісів з Азербайджаном.

Тимчасом в інтерв'ю BBC Пашинян назвав Арцах (Нагірний Карабах) землею вірмен.

"Завжди більше ніж 80% людей усього населення [Нагірного Карабаху] становили вірмени, і сьогодні це так. То в чому тут проблема? Азербайджан хоче, щоб там не жили вірмени, тому за допомогою терористів сьогодні атакує Нагірний Карабах", – сказав вірменський прем'єр.

В уряді невизнаної Нагірно-Карабаської республіки заявили, що визнання світовою спільнотою її незалежності стало б кроком до встановлення миру в регіоні.

Позиція Туреччини та Росії

Офіційна Анкара відкрито заявила про підтримку Баку в конфлікті з Єреваном. Прессекретар президента Туреччини Реджепа Ердогана Ібрагім Калин назвав конфлікт "нападом Вірменії на Азербайджан" і заявив, що Єреван "порушив міжнародне право".

Міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу сказав, що Анкара може надати військову підтримку Азербайджану, якщо надійде відповідний запит. Поки в Туреччині бачать, що в Баку своїх можливостей досить, зазначив він.

У Вірменії вважають це військовим втручанням Туреччини в конфлікт. Пашинян 29 вересня стверджував, що літак ВПС Вірменії Су-25 збив турецький винищувач F-16. Туреччина відкинула ці звинувачення. Також, за словами Пашиняна, приблизно 150 високопоставлених офіцерів турецької армії перебувають на командних пунктах збройних сил Азербайджану і керують воєнними діями.

11 жовтня Алієв запропонував залучити Туреччину до переговорів з урегулювання конфлікту.

"[Туреччина] має і буде відігравати важливу роль у справі врегулювання конфлікту. У якій формі – юридичній або де-факто – це вже питання технічне", – сказав президент Азербайджану.

РФ є стратегічним партнером Єревана. Також на території Вірменії розміщена російська військова база.

Пашинян заявив, що Єреван не звертався по військову допомогу до РФ, оскільки поки не бачить у цьому потреби. Водночас він припустив, що в "конкретних ситуаціях" Вірменія може використовувати потенціал розміщеної у країні російської військової бази, яка є невід'ємною частиною системи безпеки країни.


Фото: EPA
Пашинян сказав, що Вірменія поки не зверталася по військову допомогу до РФ. Фото: EPA


"Але з іншого боку, важливо констатувати, що ми в постійному контакті з нашими колегами на майданчику ОДКБ (Організація Договору про колективну безпеку. – "ГОРДОН"). Наші представники інформують ОДКБ про поточну ситуацію", – пояснив він.

Прем'єр Вірменії також заявив, що країна готова обговорити питання введення російських миротворців у Нагірний Карабах у межах роботи мінської групи ОБСЄ.

Спікер Кремля Дмитро Пєсков заявив, що поки бойові дії через Нагірний Карабах не перемістилися на територію Вірменії, Росія не захищатиме Вірменії в межах Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ).

Позиція України

Міністерство закордонних справ України 27 вересня заявило, що глибоко занепокоєне через загострення конфлікту між Вірменією та Азербайджаном. Глава відомства Дмитро Кулеба заявив, що Україна підтримує територіальну цілісність Азербайджану. За словами дипломата, те, що відбувається навколо Нагірного Карабаху, "красномовно свідчить про те, що так звані заморожені конфлікти насправді ніякі не заморожені, у будь-який момент вони можуть вибухнути".

Нардепка від "Слуги народу" Людмила Марченко 1 жовтня заявила, що українська сторона нібито готова надати військову допомогу Азербайджану.

На цю заяву відреагував міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков.

"Україна не надаватиме військової допомоги в азербаджано-вірменському конфлікті жодній зі сторін. А ось медичну допомогу – таблетки для депутатів, які надто вже фантазують, – треба б пошукати усією країною", – написав він у Twitter.



Кулеба, коментуючи заяву Марченко, сказав, що рішення про надання допомоги іноземним державам належить до компетенції уряду і президента України.


Фото: EPA
Кулеба наголошував, що Україна підтримує територіальну цілісність Азербайджану. Фото: EPA


Президент України Володимир Зеленський підкреслив, що Київ не надаватиме військової допомоги якійсь із країн.

"Ми закликаємо до діалогу між Азербайджаном і Вірменією та до деескалації конфлікту", – сказав президент, додавши, що Україна підтримує територіальну цілісність Азербайджану.

Спроба встановити перемир'я

1 жовтня глави держав-співголів мінської групи Еммануель Макрон, Дональд Трамп і Володимир Путін випустили спільну заяву, у якій "у найрішучіший спосіб засудили ескалацію насильства на лінії зіткнення в зоні нагірнокарабаського конфлікту". Вони закликали сторони припинити бойові дії, а лідерів Вірменії та Азербайджану – негайно взяти на себе зобов'язання сумлінно і без висунення попередніх умов відновити переговори за сприяння співголів мінської групи ОБСЄ.

Міністр закордонних справ Франції Жан-Ів Ле Дріан анонсував на 12 жовтня переговори в Москві, повідомило агентство Bloomberg. Хто мав узяти в них участь, міністр не анонсував. Ця зустріч не відбулася.

9 жовтня в Москві провели переговори міністрів закордонних справ Вірменії, Азербайджану та РФ. Вони тривали приблизно 11 годин і закінчилися в ніч на 10 жовтня. Сторони домовилися щодо чотирьох пунктів.

  • припинення вогню з 12.00 10 жовтня 2020 року з гуманітарною метою для обміну військовополоненими, іншими утримуваними особами й тілами загиблих за посередництва і відповідно до критеріїв міжнародного Червоного Хреста;
  • конкретні параметри режиму припинення вогню буде узгоджено додатково;
  • Азербайджанська Республіка і Республіка Вірменія за посередництва співголів мінської групи ОБСЄ на основі базових принципів урегулювання розпочинають субстантивні переговори для якнайшвидшого досягнення мирного врегулювання;
  • сторони підтверджують незмінність формату переговорного процесу.

Але перемир'я тривало недовго. 10 жовтня Вірменія і Азербайджан звинуватили одне одного в його порушенні.


Фото: EPA

Глава МЗС Азербайджану Джейхун Байрамов, міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров і глава МЗС Вірменії Зограб Мнацаканян. Фото: EPA


За даними ООН, унаслідок бойових дій у зоні вірмено-азербайджанського конфлікту в Нагірному Карабасі було вбито щонайменше 53 мирних жителів, зокрема дітей. Сторони повідомляли також про загиблих і поранених військовослужбовців, але точна їх кількість невідома.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Заборонені нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства.
 
Залишилось символів: 1000
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook