ГОРДОН
 
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Катерина Віктюк: Режисера Романа Віктюка більше немає. Але пам'ять про нього має жити

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою
Катерина Віктюк: Дуже сподіваємося на підтримку глядачів і поціновувачів творчості Віктюка
Катерина Віктюк: Дуже сподіваємося на підтримку глядачів і поціновувачів творчості Віктюка
Фото із сімейного архіву
Олена ПОСКАННА
журналістка, редакторка

17 листопада виповниться рік від дня смерті видатного українського режисера Романа Віктюка. Цього дня в його рідному місті Львові відбудуться пам'ятні заходи. В інтерв'ю виданню "ГОРДОН" онучка режисера Катерина Віктюк повідомила, що для виставки з Москви привезли меблі та речі з робочого кабінету режисера, його піджаки та улюблені парфуми. Вона поділилася своїми спогадами, розповіла, як будувалися стосунки в сім'ї, а також про те, яку спадщину залишив Віктюк, чи з'явиться його музей у Львові та що буде з московською квартирою.

Ті, хто знайомий із Романом Григоровичем особисто, знають, як сильно він любив парфумерію, знають його унікальний запах

– Майже рік тому не стало видатного українського режисера Романа Віктюка. На вашу думку, в Україні досить роблять для збереження пам'яті про нього?

– Можливо, моя думка як члена сім'ї суб'єктивна... Усі знали, що він був саме українським режисером. Він сам про це постійно говорив. Але через політичну ситуацію й війну між Росією та Україною практично всі останні роки про Віктюка нічого не було чути. Навіть за його життя. Зараз ми робимо все, що від нас залежить, щоб підтримувати пам'ять про нього. І ми, його сім'я та друзі, маємо намір продовжувати цю діяльність. Сподіваюся, вона буде цікавою ще комусь. Дуже сподіваємося на підтримку глядачів та поціновувачів творчості Віктюка.

Ми планували до роковин смерті Романа Григоровича відкрити в Першому театрі у Львові виставку "Браво, Віктюк!". Відтворити атмосферу будинку Віктюка, показати його робоче місце (стіл та крісло), творчі записки, олівці та ручки, а також його надзвичайні піджаки, музику з його фонотеки, фотографії постановок, оригінали фотографій з архіву сім'ї. Усі речі, якими користувався Віктюк, доправили з Москви. Це те, чого раніше не бачили в Україні.


Сім'я Віктюків. У центрі батьки Григорій та Катерина, праворуч Роман Віктюк, на задньому плані його старша сестра Христина та зліва – молодша сестра Данута. Фото з сімейного архіву

Сім'я Віктюків. У центрі – батьки Григорій та Катерина, праворуч – Роман Віктюк, на задньому плані – його старша сестра Христина і ліворуч – молодша сестра Данута. Фото із сімейного архіву


Також покажемо трейлери його постанов, добірку вирізок з інтерв'ю, нових та старих, опублікованих як в українських, так і російських медіа.

Фішкою виставки стане запах. Ті, хто знайомий із Романом Григоровичем особисто, знають, як сильно він любив парфумерію, знають його унікальний запах. На виставці буде 10 парфумів із колекції Віктюка. Відвідувачі зможуть не тільки більше дізнатися про ці запахи, а й нанести парфум на спеціальний папір та взяти із собою частинку Віктюка. Але у Львові продовжили карантинні заходи, виставка та інші пам'ятні заходи переносяться. Точну дату ми повідомимо пізніше.


Фото

Фото із сімейного архіву


Після виставки відбудеться ще й вечір спогадів, де друзі та колеги говоритимуть про Віктюка, розповідатимуть історії їхнього знайомства, спільної роботи та дружби. Можливо, хтось має історії, якими вони ще ніколи не ділилися. Модератором вечора стане театральний режисер та учень Романа Григоровича Євген Лавренчук, виступлять його друзі – актор Андрій Водичев та художник Андрій Олександрович-Дочевський. Усіх деталей не розкриватиму. Запрошую до Львова. Звісно, карантин обмежує наші можливості, але дуже сподіваємося, що все незабаром закінчиться і ми зможемо творити.


Фото із сімейного архіву

Фото із сімейного архіву


За фахом я редакторка, і коли навчалася в Українській академії друку у Львові, моїм дипломним проєктом було створення фотовидання про Віктюка. Після випуску цю роботу забули. А в останній рік життя Романа Григоровича я відновила роботу з фотоархівом і продовжую після його смерті. Наразі триває велика дослідницька робота з фотоматеріалами різних років із різних архівів, зокрема сімейного. І ми маємо плани видати цю книжку.

– Коли вона побачить світ?

– Поки що складно говорити, тому що попереду велика дослідницька робота і на це потрібно ще трохи часу.

Ніхто не звертався до нього "Романе Григоровичу". Удома ми його називали "вуйко"

– Яким ви особисто запам'ятали Віктюка?

– Ті, хто його оточував, бачили його епатажний, медійний бік переважно. Так, таким він був на людях. Але вдома це була зовсім інша людина. Звісно, були й театральні нотки в поведінці, наче він досі на репетиціях, але здебільшого він був спокійним, проводив багато часу за книжками, слухав музику, багато цікавого розповідав.

Навчав таких речей, яких не навчить жоден документальний фільм чи книжка. Це ставлення до життя, людей. Я можу сказати, що саме він навчив мене, що таке любити. Він пояснив, що означає слово, як відчувається це переживання і як із цим почуттям жити. Чи не найважливіший урок для мене.


Вуйко та Катя. Фото із сімейного архіву

Катерина та Роман Віктюки. Фото із сімейного архіву


Те, що він казав, чого навчав мене, своїх близьких, своїх студентів, музика, яку слухав, книжки, які він читав, вистави, які ставив, – це і є найбільший скарб та спадщина, яку треба берегти. Зараз, переглядаючи безліч інтерв'ю, читаючи статті про нього, я бачу, як багато важливого він говорив, як навчав мистецтву жити. Я багато чого не знала раніше, а тепер збираю його мудрість крупинка до крупинки. Упевнена, вона збережеться надовго.


Фото із сімейного архіву

На знімку: Роман Віктюк (у центрі). У верхньому ряду (зліва направо) двоюрідний онук Борис Віктюк та його дружина Наталія, двоюрідна онучка Катерина Віктюк та племінниця Наталія Федоришин. У нижньому ряду (зліва направо) актор та режисер Слава Стародубцев, донька Бориса Емілія, сестра Христина. Фото Анастасії Рєпін із сімейного архіву


– Роман Григорович був серйозним із близькими чи любив пожартувати?

– Бувало, що й розігрував. Ніхто не звертався до нього "Романе Григоровичу". Удома ми його називали "вуйко" – дядько на галицький манер. Коли вуйко приїжджав до Львова, уся родина готувалася. А його сестри, мої бабусі, обов'язково готували щось смачне з його улюблених страв.

Не можу згадати, коли саме цей випадок стався, але я точно була маленькою тоді. Він майже щодня телефонував нам. В одній розмові після того, як він поспілкувався із сестрами, попросив мені передати слухавку. Ми з ним говорили, і я запитала, коли ж на нього чекати: "Я скучила". Він у відповідь: "Відчини двері". Я пішла відчинила двері, а на порозі стоїть він. То був неймовірний момент! Дуже несподівано. Але, на жаль, уже не пам'ятаю деталей – чи я не знала, чи всі взагалі не були обізнані про цей приїзд.

Хоч як жахливо це звучить, режисера Віктюка більше немає. Але пам'ять про нього має жити

– Хто є спадкоємцями Віктюка?

– Тільки його сім'я, а саме сестри Романа Григоровича – моя тітка Христина та моя бабуся Данута. Більше ніхто не претендує. Його московська квартира приватизована й відійшла сім'ї, вирішують юридичні моменти.

– А ви вже визначилися, що буде із цією квартирою?

– Поки що немає жодних планів. Усе залежить від рішення сім'ї, і поки що це конфіденційна інформація.


Фото

Фото із сімейного архіву


– Наприкінці жовтня московською квартирою Віктюка водили екскурсії. Ви знали про це?

– Це був ексклюзив. Усе організовано офіційно. Після внутрішнього обговорення сім'я дозволила зробити таку подію. За домовленістю з театром екскурсії у квартиру Романа Григоровича проводили з 20-го до 28 жовтня, їх було присвячено Дням пам'яті Віктюка в його театрі та його 85-річчю.

Поціновувачі його генія могли побачити, як він жив, у якій атмосфері творив. Це було потрібно фанатам його творчості. У багатьох були сльози на очах – настільки їх зворушила можливість торкнутися історії його життя і згадати Романа Григоровича.

 Але геть не всім така відкритість сподобалася. Багато шанувальників Віктюка були розчаровані таким втручанням у внутрішній світ людини, яка померла.

 – Насправді відгуки були різними. Ми були готові до такої реакції.

Так, в останні роки життя він не дуже любив приймати гостей. Йому як людині немолодій було складно. У такі роки кожному особливо важливий особистий простір. Але все своє життя він дуже любив, коли до нього приходили гості. Сам часто запрошував додому студентів, акторів, ставив гостям свою улюблену музику, читав книжки та тішився, коли в нього брали почитати книжки. Це й була та сама наука, про яку я кажу.


Фото із сімейного архіву

Катерина та Роман Віктюки. Фото із сімейного архіву


Хтось каже, що Роман Григорович був би проти. За життя, може, і був би проти, але хоч як це жахливо звучить, режисера Віктюка більше немає. Але пам'ять про нього має жити. Ці екскурсії – ще одна можливість нагадати про нього, розповісти, яким він був. І багато людей були вдячні за таку нагоду.

Зрештою, є практика створювати квартири-музеї після смерті видатних людей. Я не бачу в цьому нічого поганого, жодного вторгнення в особисте життя. Світовий досвід підтверджує, що це позитивно впливає на підтримку та збереження спадщини. Квартира Віктюка в Москві – не повноцінний музей. А екскурсії – просто одна подія до дати, яка підтримує пам'ять про українського режисера.

– Чи варто чекати на появу музею Віктюка у Львові?

– Не заперечую, що такі плани є. Але нічого не можу сказати точно, коли і що буде. Ми працюємо над цим, нам є про що розповісти й що показати. Маємо незвіданий океан інформації про Віктюка, і ми готові ним ділитися.


Фото із сімейного архіву

Фото Бориса Віктюка із сімейного архіву


Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Заборонені нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства.
 
Залишилось символів: 1000
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

 
 
 

 
 
Більше матеріалів
 

Публікації

 
усі публікації