Події

Киянка Хорошунова у щоденнику 1944 року: Кам'янець уже не в оточенні. Важко б'ються наші війська навколо міста. Поранені все прибувають

9 квітня 2018, 10.02 Этот материал также можно прочитать на русском

Хорошунова: Немає міри глибокій повазі, на яку заслуговують наші лікарі Фото з сімейного архіву Наталії Гозулової

"ГОРДОН" продовжує серію публікацій із щоденника Ірини Хорошунової – художниці-оформлювачки, корінної киянки, яка пережила окупацію української столиці в роки Другої світової війни. Цей документ – унікальне історичне свідчення, не спогади, а опис подій у реальному часі. Редакція публікує щоденник у ті дати, коли його писала Хорошунова, якій у момент початку війни було 28 років. Сьогодні ми подаємо запис від 9 квітня 1944 року.

9 квітня 1944 р., неділя

Друга година ночі. Писати немає можливості. Ми всі так само майже не виходимо зі шпиталю. Тепер нам тут дають поїсти, тож відпала потреба ходити по їжу додому. Усе, як і раніше, так напружено, що майже ніщо ззовні до нас не доноситься. Знаємо тільки, що Кам'янець уже не в оточенні, хоча ще дуже важко б'ються наші війська в різних районах навколо міста. Про це можна судити і з того, що поранені все прибувають. Можливо, коли-небудь зможу більше розповісти про шпиталь і про людей, які в ньому працюють.

Зараз хочу тільки сказати, що немає міри глибокій повазі, на яку заслуговують наші лікарі. Це справжні герої, мужні, добрі, віддані. І так хотілося б бути схожою на них! І мати можливість так, як вони, надавати справжню допомогу пораненим, а багатьом зберігати життя.

Попередній запис у щоденнику – від 6 квітня. Наступний запис від 17 квітня 1944 року.

Про особистістьавтора мемуарів про окупацію Києва – Ірини Хорошунової – і те, як склалося її життя після війни, а також про долю самого щоденника читайте у розслідуваннях видання "ГОРДОН". Повний текст мемуарів публікуємо у спецпроекті "Щоденник киянки".

Редакція дякує Інституту юдаїкиза надані матеріали.

За ідею редакція дякує історику і журналісту Олександрові Зінченку.