-1 Київ
Для всіх видів приватизації – міжнародний арбітраж
До ухвалення закону "Про приватизацію державного майна" відносини, що виникають на території України між резидентами, регулювалися виключно українським законодавством, і спори, які виникали, розглядали українські суди. І тільки якщо у відносинах з'являвся іноземний елемент (наприклад, договір укладено з нерезидентом, в іншій державі, майно розміщене за кордоном тощо), сторони могли вибрати і законодавство, яким керуватися, і суд, який розглядатиме спори між ними.
Тепер навіть резидент України, який приватизує державне чи комунальне майно в Україні (угода без іноземного елемента), може у разі конфліктної ситуації звертатися по вирішення спору в міжнародний комерційний арбітраж.
Для цього учасники угоди повинні закріпити таку можливість у приватизаційному договорі. Також сторони повинні вибрати і зазначити в договорі конкретний іноземний суд, якому вони довіряють розгляд спору.
Якщо суд не визначено, то ним, згідно із законом про приватизацію, буде Арбітражний суд Торгової палати Стокгольма як такий, що має найбільший досвід у роботі з подібними питаннями, що закріплено в ч. 12 ст. 26 закону.
Спори про велику приватизацію – згідно з англійським правом
Для об'єктів великої приватизації (з активами 250 млн грн і більше) закон визначає ще і можливість підпорядковувати приватизаційний договір англійському праву. Якщо інвестор висловить таке бажання, орган приватизації зобов'язаний ухвалити це і зазначити в договорі.
Єдине, що в цьому випадку сторони не зможуть підкорити іноземному закону, – це норми про перехід права власності. Тобто порядок, терміни та інші правила, за якими власність перестає бути державною і стає приватною, як і раніше, буде прописано виключно згідно з українським законодавством.
У світовій практиці англійське право часто вибирають як регулятор для важливих зовнішньоекономічних угод. Уважають, що закони і правила англійської правової системи найадекватніше відображають суть різних правових відносин. Крім того, англійська судова практика базується на принципі змагальності сторін, згідно з яким перемагає той, хто надав більше доказів своєї правоти. Це дає змогу бізнесу цивілізовано відстоювати свої права, а не сподіватися на корупційні зв'язки із судом.
Такі незвичні для українських реалій норми свідчать про кардинальну зміну підходу держави до захисту прав інвесторів.
Держава змінила позицію заради інвестицій
Протягом останніх років український великий бізнес намагався за найменшої можливості (якщо був присутній іноземний елемент) підпорядкувати свої комерційні угоди не українському, а англійському праву. У разі розбіжностей між сторонами спір розглядав неупереджений міжнародний арбітраж. З огляду на якість нашої судової системи, така поведінка бізнесменів цілком зрозуміла.
У межах англійського права вони можуть сподіватися на максимальний паритет прав сторін, а доказова база в ньому суттєво ширша, ніж в українському. Наприклад, у нас листування в месенджерах не може бути доказом у суді, а згідно з англійським правом, це – не менш вагомий доказ, ніж, наприклад, паперовий документ із печаткою.
Але держава активно чинила опір цим процесам, особливо у сфері корпоративних взаємин (взаємин між юридичною особою та його учасниками: засновниками, акціонерами, членами щодо створення, закриття та управління цією юрособою).
Зокрема, Верховний Суд у 2008 році в постанові "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" прямо встановив: "у разі укладення іноземними акціонерами угоди (правочину) про те, що спори між ними, а також між ними й акціонерним товариством будуть підкорятися іноземному праву, такий правочин є нікчемним". Нагадаю: нікчемною називають операцію, недійсну вже з моменту її укладення, вона абсолютно поза правовим полем.
Ще раніше Верховний Суд України зазначав: якщо господарські товариства зареєстровано в Україні, то їх акціонери (навіть якщо всі вони – іноземці), не мають права підпорядковувати розгляд корпоративних спорів міжнародним арбітражним судам.
Новий закон про приватизацію – це поворот на 180 градусів. Держава нарешті визнає: наші законодавча і судова системи – недосконалі. Мабуть, розуміє, що без визнання цього факту залучити іноземні та внутрішні інвестиції в економіку вкрай складно.
Розроблено правила для приватизації комунального майна
У початковій редакції законопроекту про комунальне майно не було жодного слова, що, звичайно, породжувало запитання про порядок його приватизації.
Тепер закон визначає, що вона буде відбуватися за тими ж правилами, що і державного майна, тільки займатися цим процесом буде не Фонд держмайна, а приватизаційні органи в територіальних громадах. Чітко визначено права й обов'язки органів місцевого самоврядування в цьому процесі.
Приватизувати комунальну власність в Україні можна було і раніше, але так само складно, як і державну. Тепер же спрощення (чотири найважливіші зміни на користь інвестора – у попередньому аналізі законопроекту) торкнуться і приватизації об'єктів, що належать територіальним громадам.
Частка держвласності зменшиться
У першому читанні (у проекті від 9 листопада 2017 року) цих принципових нововведень не було. Не було і чітко сформульованих цілей приватизації. У далекому 1992 році, на самому початку приватизації, законодавець також не міг визначити її цілі. У подальших редакціях закону метою приватизації називали прискорення соціально-економічного розвитку та залучення коштів у економіку.
Тепер же закон визначає, що мета приватизації:
- прискорити економічне зростання;
- залучити іноземні та внутрішні інвестиції;
- і дуже важливо, що нарешті задокументовано чітко – зменшити частку державної або комунальної власності у структурі економіки України.
Досягати цих цілей законодавці планують "способом продажу об'єктів приватизації ефективного приватного власника". Утім, визначення ефективності в законі немає.
