ГОРДОН
 
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Парасюк: Зеленський зараз – це Кашпіровський, який на телебаченні розповідає про коронавірус, а Аваков – президент і прем'єр в одній особі

В ефірі авторської програми засновника інтернет-видання "ГОРДОН" Дмитра Гордона екснардеп Володимир Парасюк розповів, чи була його промова на сцені Майдану спланованою, чи стріляв він у беркутівців, чи пов'язаний його батько з бізнесменом Ігорем Коломойським, а також – чому він бився з політиками і чи міг би спародіювати президента України Володимира Зеленського. "ГОРДОН" публікує текстову версію інтерв'ю.

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою
Парасюк: Діти народжуються із цим відчуттям, люди із цим відчуттям помирають що в Україні була Революція гідності
Парасюк: Діти народжуються із цим відчуттям, люди із цим відчуттям помирають – що в Україні була Революція гідності
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Дмитро ГОРДОН
засновник проєкту
Ідею вийти на сцену Майдану не я придумав, а мій батько

– Володю, добрий вечір. Ми давно вже не бачилися – років зо два, зо три. Я пам'ятаю, у нас було дуже цікаве й насичене інтерв'ю ще на каналі "112 Україна" до приходу туди [політика Віктора] Медведчука. Сьогодні це неможливо, тому спілкуємося у Skype. Скажіть, будь ласка, ви на карантині?

– Так, звичайно.

– І що робите? Сидите вдома?

– Ну, життя змушує час від часу виходити на вулицю, тому що потрібно і продукти купити, і є батьки, яких потрібно провідувати. Але переважно вдома, звичайно. Я, чесно кажучи, трохи абстрагувався перед тим від певного політичного життя, але карантин змусив. Тому що відкриваєш інтернет – і бачиш, що робиться. І ти вже не можеш стояти осторонь. А тут якраз пропозиція від вас про інтерв'ю була. І я кажу: "Ось можна якраз поспілкуватися". Тому що в голові побудувалися певні думки, які я вам хотів би розказати. І, думаю, у вас теж є дуже багато запитань.

– Ви зараз у Львові чи Львівській області?

– У Львівській області. Я зараз у батьків.

– Добре. Володю, ви знаєте, я вважаю, що саме ви відіграли вирішальну роль у відстороненні [експрезидента Віктора] Януковича від влади. Я вважаю, що ви є історичною особистістю. Скажіть, будь ласка, ви самі відчуваєте себе людиною, яка змінила хід історії України?

– Я себе і не відчував, зразу вам так відповім. Тому що ця історія триває, вона не завершена, у ній не поставлена крапка. Тому що всі діючі персонажі цих подій – вони є й нікуди не поділися. Вони висувають якісь свої певні версії, вони коментують усі ці події. Тому історія триває. Я думаю, що вже років через 10–15 можна буде розглядати, відіграли якісь певні моменти на Майдані ключову роль чи не відіграли. Особисто я як людина ніколи до цього не прив'язувався, тому що воно не потрібно. Такі речі – вони тебе зупиняють, розумієте? Коли ти починаєш замислюватися про свою велич, про те, що ти, там, зробив чи не зробив, – це негативно, я вважаю, впливає на розвиток людини. А я щодня намагаюся почерпнути якомога більше.

Я вам скажу так: я прийшов на Майдан, коли мені було 26. Зараз мені 32. Це величезний період часу. І я розумію, що хочу рухатися далі. Ось так я вам відповім. Але я ніколи не зациклююсь на цьому, намагаюся не копатися в цьому. Нехай люди, які компетентні, які мають якісь певні факти, певне бачення, досвід, нехай вони це досліджують і кажуть, це відіграло роль чи ні.

– Давайте спробуємо згадати ті дні та часи.

– Окей.


Скриншот: Дмитрий Гордон / Gordonua.com
Скріншот: Дмитрий Гордон / YouTube


– Два місяці стоїть Майдан. І ні туди, і ні сюди. Три лідери Майдану – [Арсеній] Яценюк, [Віталій] Кличко і [Олег] Тягнибок, які насправді не є лідерами, тому що Майдан живе своїм життям, а вони – своїм. Їздять постійно до Януковича, про щось із ним ведуть перемовини... Але рішучих дій жодних немає з боку так званих лідерів. Утім, Майдан стоїть. І от міністри закордонних справ Німеччини, здається, Польщі, і хто там ще був? Франції, мабуть, Янукович і лідери опозиції підписують меморандум про те, що все – брейк: Майдан розходиться, Янукович долучає до уряду представників, лідерів опозиції й у 2015 році відбудуться позачергові вибори президента України. Тобто Янукович ослаблений, і все, можна розходитися. І раптом у присутності лідерів опозиції на авансцену Майдану виходить нікому не відомий сотник Парасюк і каже, що "ні". Ви можете нагадати, коли це було? Пам'ятаєте цей день?

– Так, 21 лютого.

– Уже перші розстріли були, так?

– Так, звичайно. Я всю хронологію пам'ятаю, бо я жив на Майдані. Перед інтерв'ю я знав, про що ви запитаєте, і переглядав фотографії. І я вам скажу, що зараз можу, а тоді не міг глибоко аналізувати те, що відбувається в політичному житті, тому що я простий хлопець, який працював, отримував кайф від життя, – і тут у моїй країні починають відбуватися якісь зміни. Я собі не ставлю запитання про політику, я ставлю запитання, хто про що і з ким домовляється. Є можливість щось змінити – і ми йдемо міняти. І коли ви говорите про ті домовленості – чесно кажучи, я про них на Майдані навіть і не знав, тому що ми не дивилися телевізор. Єдиним джерелом інформації для нас була сцена, і то вибірково, тому що ми знали, що за персони там стоять. Їм не дуже вірили, тому що вони не робили жодних кроків. Але приходили люди, яким ти довіряв, які були лідерами думок, – і ти дослухався. А от ті всі глобальні процеси в політиці і геополітиці, які відбувалися навколо цих подій, я тоді не звертав уваги на них. І коли мова йшла про те, що ми вмираємо, ми стоїмо, і ви в нас не вірите... Ну так не буває, слухайте. Україна не належить вам – Україна належить усім нам однаково. Усім, хто тут живе і має український паспорт. І ми теж маємо право сказати своє слово.

Чесно кажучи, ідею вийти на сцену не я придумав – це придумав мій батько. Він каже: "Пішли". І я кажу: "Ідемо". Коли ми підійшли до цього бар'єра, охоронець, який стояв там, нікого не пускав. Ми йому кажемо: "Дивись, є варіант, що зараз усі ці люди прийдуть і знесуть разом із Тягнибоком і всіма цю сцену – і ти побачиш, що таке гнів суспільства, коли його не чують".

А він каже: "Та мені теж не подобається". Я кажу: "Ну якщо тобі не подобається, дай руку – і ми перескочимо". І я перескочив. Тоді ми підходимо до сцени. І ще один охоронець каже: "Куди ви йдете?" Я не пам'ятаю, хто там був. І вони кажуть: "Що ти там хочеш сказати?" Я кажу: "Я ще не знаю, але дайте вийти". Він каже: "Ну якщо ти так дуже хочеш – будь ласка". А далі – я вам чесно скажу, що це був провал у пам'яті. Тому що емоції брали гору. І якщо проаналізувати те, що я сказав, – ви бачите, що ніхто ні до чого не готувався. Людина хвилювалася. Я сам потім переглядав і дивився як на третю особу. Я думав: "Що це за чувак вийшов? А, це ти, Володю..." І це реально правда. Тому що тоді такі події були...

Я не думав про те, що ви зараз говорите, тому що я жив у певному вакуумі. І цим вакуумом був Майдан. І я дуже тішився, що я ззовні жодної інформації не отримував, тому що вона тоді змушує тебе задуматися: "А може, дійсно так зробити?" А ми на той момент розуміли, що Януковича потрібно вигнати. Усе. Ми ще не знали – законний метод чи незаконний. Ми просто знали: потрібно цю людину вигнати із країни. От і все.

– Ви пам'ятаєте сьогодні, що казали тоді?

– Ні, я так не скажу. Але я думаю, що можна зайти на будь-яку сторінку в інтернеті і знайти цей виступ. Я його один раз у житті, а може, два переглядав, і то – перемотував. Тому що завжди людині, коли вона дивиться на себе, соромно: можливо, вона не так сказала, використала якесь не таке слово. І коли я дивлюся інтерв'ю, то мені соромно дивитися. Ну, така наша людська суть. І тому я не дуже його, чесно кажучи, передивлявся. Я вам скажу так: він у мене викликає тривогу. Він мене знову змушує: "Задумайся, як воно було". А нам потрібно рухатися вперед. У нас уже зовсім інші ситуації. Можливо, із часом візьму ручку і напишу книжку. Тобто не напишу, а допишу, бо я почав її. Але я зрозумів, що зараз не зможу її ніяк закінчити, бо нічим поки закінчувати.

– Тобто зміст цього виступу полягав у тому, що ви сказали: "Досить! Ніяких переговорів із Януковичем бути не може. Ми не довіряємо лідерам опозиції. І якщо завтра Янукович...", чи як ви сказали?

– Так-так-так. Я сказав, що ми підемо на штурм зі зброєю. Так і сказав.

– На штурм зі зброєю. Тепер запитання. У мене є інформація, що радник Януковича, колишній голова Служби зовнішньої розвідки України, генерал армії [Микола] Маломуж, приїхав до Януковича і сказав: "Ви у смертельній небезпеці. Вам треба негайно покинути Україну, тому що Парасюк і озброєні люди прийдуть за вами. І я не гарантую вам життя". Після чого Янукович устав і поїхав. Ви знаєте про це?

– Знаю. Але я дізнався не так скоро після Майдану, як і ви, напевно. Я про це дізнався років за три після всіх цих подій. У мене була історія зі співробітником контррозвідки, з яким ми служили в АТО. І він каже: "Я маю для тебе одну інформацію, яку я хотів тоді розказати, але розумів, що певний період часу цього не можна було робити. Тепер розказую". І він...

– Тобто те, що я зараз сказав, ви знаєте?

– Один в один, як ви сказали, він передав мені. Сказав, що вони приїхали в "Межигір'я": "Слухай, навіщо тобі ті картини? Вони завтра зранку сюди прийдуть. Зброя в них є..." Тому що ви знаєте, що правоохоронці на Майдані отримали відсіч із боку Майдану, і було багато поранених і вбитих. І він прийшов і сказав: "Слухай, це вже не жарти. Ти звідси або давай утікай, або завтра тут будуть гості". І ще вам розкажу більше. Він мені розповідав, що близьке оточення Януковича, тобто охоронці, – вони ще залишалися з ним. А працівники Державної служби охорони, міліція, СБУ сказали: "Ні, ми не підемо на таке. Хочеш – тримай оборону в "Межигір'ї". А тут тебе не буде ніхто захищати". І вони втекли. І я розповім вам навіть більше. Є така історія: коли він тікав, то один із працівників вивозив дорогі картини з "Межигір'я". І коли вони втекли, він ці картини не знав куди вивозити і заховав у себе вдома. І за тиждень привіз їх назад у "Межигір'я", тому що побоявся, що його там будуть шукати. Тобто це ще раз свідчить про те, що він просто втікав, і ситуація відбувалася так, як ви розказуєте.

Крим просрали. І є прізвища тих, хто просрав

– Тепер запитання. Ви відчуваєте все-таки, що саме ви – простий український хлопець Володя Парасюк, який жив собі у Львові, займався улюбленою справою – саме ви стали людиною, після виступу якої Янукович утік з України, й історія України пішла інакше?

– Я відчуваю відповідальність після цих слів. Досі її відчуваю. Я вам розкажу більше: коли йшлося про штурм, ми реально були до нього готові. Але готові були я, мій батько і ще десяток людей. Коли я прийшов до Парубія (політик Андрій Парубій був комендантом Самооборони Майдану. – "ГОРДОН"), я сказав: "Ну, така ситуація, що ми не будемо більше слухати, що ви розповідаєте. Ми зранку робимо те, що ми сказали". А він каже: "Ну йдіть собі і штурмуйте. А далі справу лишіть політикам". Я зрозумів, наскільки це середовище – маю на увазі українське політичне – наскільки воно гниле. Тобто тут несуть домовини з людьми, а тут вони вже сидять і думають про політику. Тобто вони ще не здобули перемоги, але вже ділять шкуру невбитого ведмедя. І ми походили по різних наметах, зібрали різних людей. І зранку прийшов Кличко, пам'ятаю, і каже: "Слухайте, ось Януковича вже немає. Нема чого там у тому "Межигір'ї" штурмувати". А ми говоримо: "Ну тоді ми підемо на Верховну Раду". – "У якому розумінні?" Я кажу: "Ну ми ж сказали, щоб ви його законним методом вигнали з країни. Так, будь ласка, виганяйте. Ви там розумні люди сидите, керували країною стільки років. Ну будь ласка, виганяйте". – "Як ми це зробимо?" Я кажу: "Ну от у вас часу – до 10.00. Ми ж слів на вітер не кидаємо". І вони виступили із заявою. Потім почали хвилюватися. Тому що Майдан реально чекав імпічменту Януковича. І бачите – вони проголосували. Страх робить, повірте, великі речі.

– Я зайду з іншого боку зараз і дуже важливе запитання вам поставлю. Існує не просто думка – мені про це казали й наші розвідники, і з-за океану, і навіть росіяни, – що Путін, побачивши, що відбувається в Україні, у Києві на Майдані, вирішив реалізувати давній план із відбирання Криму. Навіть більше, уже 20 лютого було викарбувано медалі: "За повернення Криму". Про це є всі документи. Тобто Путін і верхівка Росії розуміли, що вони повинні забрати Крим, вони можуть це зробити. Їм потрібно було лише одне: щоб не було законної влади, а саме Януковича, у Києві. Тоді мали мотив. І вони підбурювали свою націоналістичну агентуру. Ми знаємо з вами... Я думаю, ви знаєте, що багато лідерів українських націоналістів є агентами КДБ і ФСБ. Тобто через свою агентуру, через погрози жителям Криму і Донбасу, що приїдуть "поїзда дружби", "ми вас уб'ємо, хто не розмовляє українською мовою" і таке інше... Вони це зробили такою спецоперацією. І вони бачать, що все розсмоктується, і вже підписано договір. До речі, спецпредставник Росії [Володимир] Лукін цього меморандуму не підписав, це теж цікаво. Тобто меморандум Росії був не потрібен, їй потрібен був хаос. І от дивіться: медалі викарбувано, треба вже забирати Крим, а Янукович усе не їде з Києва. І деякі наші контррозвідники мені сказали, що Володимир Парасюк був однією з частин цього плану. Свідомо його використовували чи несвідомо, тобто всліпу, але саме він відіграв ту роль, завдяки якій Янукович утік – і росіяни змогли вдертися до Криму. Чи відчуваєте ви це?

– Дивіться. У першу чергу я навіть близько собі таких думок не допускаю. І коли ви говорите, що хтось там, свідомо чи несвідомо... Я офіційно заявляв кілька разів, що я готовий пройти будь-який детектор брехні, або поліграф, або давайте запросимо наших друзів-американців, у них є дуже класна техніка, і я вам відповім, із ким я дружив до Майдану і яке в мене коло спілкування. Окрім моїх друзів ви там більше нікого не знайдете. І я про це заявляв [ексначальнику департаменту спецрозслідувань Генпрокуратури України Сергієві] Горбатюку, я про це заявляв [колишньому генпрокурору Юрієві] Луценку – я заявляв усім, хто в той час керував країною. І зараз заявляю, що я готовий пройти і сказати, що я з жодними олігархами, із жодними агентами ФСБ ніколи в житті не мав жодних зв'язків і є простою людиною.

Я вам навіть скажу більше. Ви знаєте, що ми стояли в опозиції до [п'ятого президента України Петра] Порошенка. І він доклав максимум зусиль, щоб накопати на мене щось. Він накопав нуль цілих і нуль десятих. Тому що нічого немає, дійсно. Мій увесь життєвий багаж – це звичайне життя українця. Усе, більше нічого немає. Що стосується "несвідомості", про яку ви кажете, що, знаєте, "використовували як дурнів"... Наскільки я знаю, Путін давним-давно цілився на Крим, тому що політична складова в Росії досить хиталася, і йому потрібно було щось зробити таке, за що йому будуть аплодувати. Економіку він точно піднімати не збирається, а от питання "за матір, за Батьківщину" він міг продемонструвати всім. І, повірте, лишився б Янукович чи не лишився, вони б не те що напали на Крим – вони б зробили його максимально російським. І тепер відповідь на запитання: чи міг план Путіна, про який ви говорите, бути реалізований у повному масштабі? Він міг розвалитися на самому початку, якби деякі персонажі в нашому політичному житті були справжніми чоловіками та справжніми лідерами і могли приймати рішення, а не були б балаболами, які в перший же день, замість того, щоб їхати у Крим і його захищати, і доносити до людей, що відбувається, і реально вибудовувати якусь безпеку, вони лазили по телебаченню й боролися за наступні вибори.

І якби ми в перші дні після Майдану у Криму робили якісь радикальніші дії щодо захисту – повірте мені, жодної війни там би не було, ніхто б нічого не забрав. А коли в нашому вищому політичному ешелоні половина, як ви кажете, агентів ФСБ, то що ви хочете? Я ще раз кажу: можна по-різному трактувати будь-яку подію – добре, погано... Мене звинувачують у тому, що після мого виступу взагалі війна почалася, що можна було про все це домовитися. Сталося так, як сталося, крок за кроком. Є причина, і цю причину треба побороти. І я думаю, що Путін, знаєте, де виграв? У тому, про що я щойно сказав, – що наші політики більше бігали за власним піаром, ніж за безпекою і єдністю країни. І це нас згубило. Слухайте, вони ж зараз вам розказують в інтерв'ю: "Та ми, там, не могли. Усе там деморалізоване, усі здавалися Росії..." Слухайте, Крим – це не все населення України. У нас 40-мільйонна країна. Про що ви говорите? Якщо порівнювати, ми могли б усі туди пішки зайти, взятися за руки й нікого не пустити. Я говорю, може, фантастичні речі, але вони реальні. Вони розповідають, що нічого не було. Тому що їм вигідно це говорити. Розумієте? Тому що, вибачте за слово, вони просрали Крим. І це правда. Вони просрали. І є прізвища в цих людей, хто просрав.

– Володю, ви розумієте...

– Прошу вибачення, Дмитре, тут можна говорити такі слова?

– Так, можна. Вам усе можна.

– А то, може, цензура...

– Це правда, що ви говорите. Скажіть, будь ласка: ви усвідомлюєте, що українська влада свідомо здала Крим?

– Частина політичної еліти навіть не задумалася про це.

– Ви можете назвати прізвища персонально винних у здаванні Криму?

– Дивіться, якщо говорити про якісь там прізвища офіцерів СБУ, прокуратури – я їх не знаю.

– Ні, керівництва.

– Якщо брати керівництво країни, я можу вам сказати, що, починаючи з усіх, хто сидів на доленосному засіданні РНБО, і всіх, хто сказав, що "ні-ні, із Путіним не можна йти воювати", – це все люди, які призвели до того, що в нас робиться у країні. Усі, хто наполягав на тому, що потрібно вводити війська, давати жорстку відсіч, – це люди, які реально можуть...

Я спілкувався з [ексголовою СБУ Валентином] Наливайченком особисто. Я кажу: "А чому ви не могли цього зробити? Ви хоча б могли показати для України, що ми вміємо захищатися?" – "Та не було нікого". – "От прямо нікого взагалі? Заходиш у Службу безпеки України – у них перекотиполе котиться, так?" – "Ну, приблизно так". – "А я вам не вірю. Я вам просто не вірю". І таких персон дуже багато. Тому самому Порошенку – повірте, йому не був цікавий Крим. Йому було цікаво все те, що відбувається навколо Криму, розумієте? Прилетіти, показати, взяти із собою "5 канал" [що належить йому]: "Ось я за Україну. Ще у вишиванці. А можу "на русском языке разговаривать". Це все було потрібно, тому що йшли вибори. І вони розуміли, що змінюється влада, змінюється все у країні і потрібно рвати максимально. Показати свій патріотизм – та з радістю. І тому коли я їздив у Крим, коли ми їздили нашим солдатам допомагати... До речі, туди заїхав я більш-менш нормально, а назад ми, повірте, лісами тікали, бо було небезпечно. Я був трохи вже такою, популярною персоною і не хотів наражати своїх друзів на небезпеку. Я кажу: "Ви їдьте дорогою, а мене солдати проведуть – ви мене там потім підберете". Тому що реально з виїздом з міста були різні неприємні ситуації. Я вам скажу, що солдати готові були. Вони казали: "Дайте гарантію. Дайте команду. Покажіть, а не жуйте соплі". А наше керівництво це робило. І цей міністр оборони, як його?

– [Ігор] Тенюх.

– Про що ви говорите? Який це міністр оборони? Це, вибачте мені, позорище. Тому що коли на твою країну є пряма агресія, ходити і розказувати: "А ми, там, щось бачимо, не бачимо..." Зараз я вже, бачите, це трактую більше з точки зору політичної, уже є певний досвід. У той час для мене це було чорне – біле: "Ми не захищаємо держави – ти, значить, такий; ми захищаємо державу – ти хороший". Дмитре, ви самі знаєте всі ті прізвища. Якщо ви їх назвете, я головою покиваю. Я зараз просто не можу згенерувати в голові. Але думаю, що верхівку всі і так прекрасно знають.

Чи був мій батько пов'язаний із Коломойським? Ні, ні і ще раз ні

– Переходимо до подій на Майдані, які стали відомі як розстріл Небесної сотні. У 2018 році Генпрокуратура збиралася вас заарештувати за організацію злочинного угруповання, яке розстріляло беркутівців на Майдані. Таке було, ми пам'ятаємо. І я вам більше скажу. Ось я дивлюся свої записи. Видання "Страна" опублікувало за прізвищами список із 34 членів так званої групи Парасюка, "які першими відкрили вогонь по "Беркуту", що і спровокувало кровопролиття"...

– Можна я відразу буду коментувати?

– Давайте.

– Список той, який опублікували... Мені смішно було, що навколо нього стільки шуму. У нас є славнозвісна консерваторія в центрі Києва, яку відкрили, щоб люди грілися. І люди так вибрали – щоб я там відповідав за безпеку і за порядок, був головним. І ми просто зробили список тих, хто допомагав людей контролювати, щоб перевіряли якісь документи, щоб, знову ж, не було провокацій, щоб п'яниці різні не заходили, і так далі. Усе. Це той список, про який усі так багато зараз говорять. Там є і мій номер телефону, там є і телефон мого батька. Це правда. Але, знову ж, ця інформація – я знаю, звідки її поширюють. Я знаю, чому вона так росте. І я можу, у принципі, це вам розповісти...

– Давайте я зараз поставлю запитання. Дивіться, більше ніж шість років минуло з того часу, коли в центрі європейської столиці – Києва – було розстріляно стільки народу: і захисників Майдану, і беркутівців. Як би я погано не ставився до "Беркуту" як людина, яка з першого дня була на цьому Майдані, як і на першому, до речі, у 2004 році, і як би я їх не ненавидів, коли я стояв уночі на трибуні Майдану, а вони стискали кільце... У мене є відчуття і є розуміння, що це громадяни України, це люди, які виконували нехай злочинні, але накази. А може, вони й не злочинні, треба ще, щоб історія це сказала. І це українці зрештою. Тобто було застрелено не лише захисників Майдану, але й беркутівців, які прийшли туди захищати злочинний лад Януковича і загинули. Є така версія. Вона поширена. І є розслідування [колишнього заступника глави Адміністрації Президента України Андрія] Портнова й [ексміністерки юстиції часів Януковича Олени] Лукаш. Я не можу про це не сказати. Тому що я завжди на всіх каналах говорив, що мені як людині, яка з першого дня була на Майдані, яка за європейські цінності, яка ненавидить Путіна й Росію, – мені байдужі прізвища – хто, що – мені треба знати правду. Я хочу знати правду: що сталося тоді в центрі Києва. Тому як би я не ставився до Лукаш, а я до неї погано ставлюся, як би я не ставився до когось іншого – мені й мільйонам українців хочеться знати правду... Кажуть, що ви і ваш батько... До речі, давайте поставлю запитання: ваш батько був пов'язаний із [бізнесменом Ігорем] Коломойським? Він був начальником служби безпеки [курорту] Буковель чи ні? Скажіть "так" чи "ні".

– Я ще раз кажу: ні, ні і ні.

– Проїхали. Кажуть про те...

– Дивіться, Дмитре. Це не просто "ні" – це "ні", яке я готовий... Я ще раз кажу: якщо в нас є детектори брехні, які визначають 99,9%, а може, і 100% – давайте несемо – і ми відповідаємо. Ми прості люди.

– Проїхали... Кажуть, що ваш батько і ви, а також [активіст Майдану Іван] Бубенчик, ще інші люди – вони перебували у приміщенні київської консерваторії, у вас було багато зброї, яку ви захопили на Західній Україні, коли захоплювали райвідділи міліції. І ви із цієї зброї спочатку розстрілювали беркутівців, а потім стріляли і по своїх, щоб спровокувати заворушення. Скажіть, будь ласка, це було?

– Дмитре, дивіться. Я завжди слухаю ваші інтерв'ю, тому що ви – людина, яка вміє не тільки ставити запитання, але і слухати відповіді на ці запитання. Як ви собі це уявляєте? Яку зброю захопили на Західній Україні? Щодо цього, до речі, йде досі розслідування, тому що базу "Беркуту" у Львові зламали тоді і дуже багато зброї пропало. Але там пропала автоматична зброя, яка була на той час у спецпідрозділу "Беркут". На Майдані люди мали зброю мисливську – карабіни. І в теперішній ситуації це визначити дуже легко. Щоб ви розуміли: ця розмова з вами зараз буде дійсно відвертою, але вона вже відбулася колись у кабінеті Горбатюка, я вже про це говорив. Я говорив з усіма, хто хотів мене чути. Тільки розумієте, цю правду вставити нема куди. Знаєте, чому Порошенко мене не посадив просто за Майдан? Бо вони ж теж розглядали версію, що я, там, убивця, який ходив з автоматом і розстрілював усіх направо і наліво. Тому що – а куди це вставити? Ну добре, він, там, перемагав на Майдані. А тоді хто ти такий, Порошенку? От чувак там стріляв, а ти хто такий? Отже, Майдан переміг не завдяки тобі, а завдяки тим хлопцям, які не побоялися піти на якісь такі заходи, які можуть призвести до певної відповідальності? Розумієте? І коли щоразу вони підходили ближче, щоб оголосити підозру, вони завжди від цієї підозри втікали. Луценко набирав і казав: "Я вам там усім не знаю що зроблю. Швидко сховали ці папки – і хай лежать". Тому що ви собі уявляєте, як за часів Порошенка оголошують підозру майданівцю за те, що він протистояв "Беркуту"? Це рівносильно самогубству, просто взяти і самого себе застрелити. Тепер наступне. Коли ви говорите про розстріли... Ви знаєте, коли перша людина загинула від куль "Беркуту"? 22 січня. Це в голові вкладається? Далі...

На Майдані одну зброю передавали кільком людям, тому що була домовленість: "Хлопці, якщо ми несемо відповідальність, то всі разом"

– Це ви маєте на увазі [Сергія] Нігояна, так?

– [Михайла] Жизневського, Нігояна, [Юрія] Вербицького...

– Зараз кажуть, що Нігояна вбили з відстані майже три метри, і це не беркутівці були. Я кажу, як є. Спочатку, кажуть, записали, як Нігоян читав Тараса Шевченка, а потім його вбили свої ж, щоб розкрутити Майдан.

– Та це все... Нехай розглядають таку версію. От нехай хто хоче її розглядає. Ну слухайте, із нього витягли кулю, вона пройшла балістику. І ця куля не могла бути на озброєнні у простих людей. Хіба що це якийсь – не знаю, там, як вони змогли це зробити. Але він був убитий. І ще раз кажу: ставлення до нього не політичне. Питання революції: ми стоїмо – по нас стріляють. 18 лютого 23 людини загинули, восьмеро людей загинуло 19 лютого. А вже наймасштабніша подія сталася 20-го. Тобто ці всі жертви до того – це вони просто так були? Ці всі люди вбиті кулями міліції. І це доведено. Тому що ми замовляли експертизу не тільки в Україні, але й за межами. І сказали: це кулі зброї міліцейської. І всі це прекрасно знають.

Тепер запитання: коли мова йде про те, що стріляли у відповідь по "Беркуту", – так, це було. І цього не треба боятися. І це всі прекрасно знають. Тому що за день до цього в одного батька вбили сина, і він прийшов на Майдан із рушницею. Він каже: "Мені втрачати вже нічого". Я цю людину один раз у житті бачив. Перепрошую, двічі. Другий раз я його бачив на фотографії, коли мені Горбатюк поклав на стіл і запитав: "Ти цю людину знаєш?" – "Я тобі готовий під будь-який протокол, під будь-який поліграф можу сказати, що я вперше в житті бачу цю людину". А це було видно, що простий дядько з мисливською рушницею прийшов просто мстити за сина. І це правда. І коли 20-го числа почали просто розстрілювати людей, уже потрібно було відповідати на цей розстріл... [...]

Люди взяли відповідальність. Багатьох хлопців, які там зі мною були, уже серед живих немає, тому що вони загинули в АТО. Яка агентура? Які спецоперації? По нас стріляють, а ми що, маємо прапорами махати? Ну так не буває. І коли ви в мене запитаєте, чому вони не можуть нічого довести... А що доводити? Якщо одна зброя передавалася кільком людям, тому що була така домовленість: "Хлопці, якщо ми несемо відповідальність, то всі разом"... Одному хлопцеві підозри не оголосили, але він сидів у СІЗО. І коли провели експертизу його зброї, щоб ви розуміли, із його зброї нікого не було вбито – тільки поранено. І на ній було стільки відбитків пальців, там просто не можуть нічого встановити. Бо така реальність була.

Я кажу це вперше: я на власні очі бачив, як брали зброю: "Дай я вистрілю, щоб якщо будуть нас за це карати, нас були сотні". Це, Дмитре, правда. А всі ці розслідування... Слухайте, усе лежить на поверхні, історія розставила крапки над "і". І Портнов із Лукаш хочуть переграти це? Вони можуть перегравати 100 разів, я можу сидіти за ґратами в СІЗО. Історія чітко вказала, хто є хто. І як би вони там не кричали, що б вони там на "Страну" не викладали – усі прекрасно знають. Діти народжуються із цим відчуттям, люди із цим відчуттям помирають – що в Україні була Революція гідності, і це не була спланована операція – це був протест суспільства проти чинного режиму. Крапка.

І всі ці події, я вам скажу чесно, могли відбутися набагато швидше, якби не ці ось циркачі, які стояли на сцені й розповідали про важкі політичні процеси. До речі, я так само сказав тоді зі сцени – про "важкі політичні процеси". Знаєте, коли я перестав вірити їм? Коли вони ходили на зустріч із Януковичем, Олег Тягнибок потиснув йому руку. Є відео. І потім розказують: "Ні, він нічого йому там не тиснув". Я думаю: "Ну як? Я щойно дивився. Ти йому подавав руку, а мені розповідаєш, що не подавав". І тому я виробив для себе жорстку позицію. Ще раз, Дмитре: я нікуди не втікаю, я готовий відповідати на всі запитання. Я розумію, що до них не дійде час, згадайте мої слова. Навіть теперішній генеральний прокурор до цього не дійде. Я не вірю, що він це зробить. А якщо зробить, то повірте: мені є що сказати. І я не боюся. От я вам даю слово: я не боюся. Давайте поговоримо. Я побачу реакцію.

Ми з батьком на Водохреща одними з перших на Майдані автобус перевернули й запалили

– Володю, ви особисто беркутівців убивали?

– Дивіться. Після року в АТО... Якщо поставити мені запитання, чи вбивав я росіян, я вам скажу так, що у прицілі автомата в АТО я їх бачив. Але я не знаю, як далі склалася їхня доля. І, чесно кажучи, мене це зовсім не цікавить. Стосовно беркутівців, я можу сказати точно, що я кидав у них "коктейль Молотова", я палив їм БТР, я перевернув автобус... До речі, ми з батьком на Водохреща перші автобус перевернули і запалили його. Це ми теж були з батьком. Я багато чого робив. І я думаю, що це можна прирівняти до того самого пострілу з рушниці. Тому що це зазіхання на життя правоохоронців. Якщо ви хочете оголосити підозру – будь ласка, пів країни беріть і оголошуйте. Тому що кидати "коктейль Молотова" в людину, як ви кажете... Помре вона від конвульсій чи від кулі? Я думаю, можна поставити знак "дорівнює". Думаю, згоріти – болючіше. Тому не потрібно виривати з контексту. Я відкритий до будь-якого діалогу... Знаєте, я навіть хотів вам запропонувати не зі мною провести інтерв'ю, а з моїм батьком. Він би вам набагато більше розказав. Тому що я син, він батько, і в нас є така, знаєте...

– Субординація.

– Субординація, так. І хоча я командував якимось певним процесом, я з ним радився, я його питав. Але він сказав: "Ти взяв на себе таку відповідальність – ти її неси". Тому що це почалося з того, що ми приїхали з першого дня на Майдан, ми побачили, як побили студентів. Потім, де я побачив Юрія Луценка? Це коли збиралися зверху на Михайлівській площі. Він перший прийшов, я прийшов другий. І з цього все почалося. Я зателефонував своїм друзям і сказав: "Я тут надовго. Вибачте, якщо будуть до мене якісь питання, я звідси вже точно нікуди не поїду. Я вірю, що воно призведе до якогось логічного завершення, до якоїсь проміжної перемоги". Я в цій історії не ставлю крапки. Ви як історик маєте знати: я крапки не ставлю.


Фото: EPA
Фото: EPA


– Знаєте, дуже цікаво ви розповідаєте. От щоб мені було зрозуміло, давайте спробуємо схематично зафіксувати. Тобто спочатку "Беркут" стріляв у захисників Майдану, так?

– Дивіться, якщо ми говоримо про 20 лютого, коли найбільше загинуло людей, – це все почалося зранку. Сказати, о якій годині, я зараз точно не можу. Але це був ранок. І вони почали взагалі-то підпалювати консерваторію.

– "Беркут"?

– Так. Кидали "коктейлі Молотова", підпалювали. Тому що ми поставили прожектори на балконі. І вони хотіли підпалити консерваторію, для того щоб ці прожектори не освічували територію, де вони стоять. Один журналіст "24 каналу" вночі попросив мене пройти, щоб зняти кадр загальний, як стоять внутрішні війська та "Беркут". І тоді вже вночі пролунав постріл. Я кажу: "Так, вони пострілюють тут". Ми цю кулю знайшли, він ще там зняв. І зранку вони зрозуміли, що потрібно звідти вигнати людей, викурити, щоб воно загорілося і від диму всі повтікали. І вони почали кидати. Ми зв'язали пожежні шланги, під'єднали їх до крана і почали гасити. Тоді пролунав перший постріл.

– Із боку "Беркуту"?

– Так. Є вікно, уже, напевно, його поміняли, але я думаю, що воно зафіксовано десь у документах слідства. Є вікно, де чітко видно, куди летять кулі. Потім наступний постріл, наступний і ще один постріл. А тоді вже було питання в тому, що так, хлопці, не буває. Щоб ви розуміли: коли спускалися з третього поверху на перший, тому що на першому поверсі консерваторії була їдальня та медпункт, занесли трьох тяжкопоранених від вогнепальної зброї людей. Не знаю, яка їхня доля, чесно, тому що ніхто не розбирався... Вони стояли перші там, де вхід у метро. Там нічний клуб якийсь іще був, як у "Глобус" спускатися, там від консерваторії зразу є такий схід вниз. От вони звідти заходили попід стіною і кидали у сторону "Беркуту" "коктейлі Молотова", щоб вони не палили консерваторію. І от цих людей із вогнепальної зброї розстріляли. А далі була відсіч. І я вам чесно скажу, що я йшов по Майдану... Ну, як "ішов"? Перебігав із різних місць, бо ми так домовлялися, що будемо контролювати й дивитися... Різні люди – і україномовні, і російськомовні. Хтось мав зброю, хтось мав якийсь там самопал – і в один момент дали відсіч. Вони почали падати – і все, і відбулося те, що відбулося. Знову ж таки, є відео, як ми забігаємо в готель "Україна" з карабіном... Зробили з того карабіна мало не ПКМ, що там 100 патронів і такі розстріли були зі сторони майданівців...

Вони вже відступили – і тоді вже почали з Інститутської зносити тіла. І казали: "Хлопці, ідіть подивіться периметр". Ми забігли в готельний номер, де було російське телебачення. Ось просто забігли, а вони кажуть типу "французи", "французи". А я кажу: "Та який ти француз, слухай? Кому ти розказуєш?" – "Ноу, френч. Спік інгліш?" Я кажу: "Слухай, ну кому ти тут розказуєш?" І ми лягли. І тоді пішли постріли вже по готелю "Україна". І кого я побачив у ліфті, коли ми піднімалися? Тоді був [Руслан] Кошулинський, він піднімався теж. Він такий іще стоїть, а тут ми з цими всіма рушницями. І стоїть хлопець у балаклаві. Я кажу: "Ну класно, що ви так..." А він каже: "А я думав, то ваш". Я кажу: "А ти чий?" А він каже: "Та я взагалі тут від першого дня. У багажнику вожу мисливську зброю". Ось така ситуація склалася.

Цієї правди боялися Порошенко і його команда не через те, що вона якась не така. Вони боялися, тому що в цій всій історії вони боягузи, вони ніхто, вони нуль, розумієте? Уся ця шайка. Вони всі ті, хто нічого не зробив для того, щоб відбулися якісь зміни. Вони в цій історії ніхто. І питання – брати другу, протилежну, сторону... Тут, звичайно, злочинна влада Януковича й усі, хто їй прислужував, – вони прекрасно знають, що виконували ці накази. Але їм треба відбілитися. Їм потрібно знову рухатися, а не рухається, не йде.

Я Булатову кажу: "Ти під лінійку різав вухо?"

– На вашу думку, хто був справжнім лідером Майдану? Порошенко, Яценюк, Кличко, Тягнибок, [Олександр] Турчинов, [тодішній лідер "Правого сектору" Дмитро] Ярош? Хто?

– Думаю, "Правий сектор" із Ярошем. Автомайдан і місцеві лідери. Той самий [активіст] Ігор Луценко. Явного лідера, який би закликав іти, не було. Були лідери думок. І ці лідери думок реально робили Майдан. Слухайте, коли вони виходили на сцену... Чому відбулося так зване Вогнехреще? Я з батьком стою з європейським прапором на подіумі, де годинник, знаєте?

– Так.

– І вони такий маразм несуть... Я кажу: "Тату, слухайте, просто набір букв, які трансформуються у слова. І які стають один за одним у хаотичному, рандомному порядку". І люди стоять і так один на одного: "Ну що він несе?" І тут просто: "Та пішли ви...". І тоді на Грушевського горить, палає, люди збурені. І я пам'ятаю, що почали перекидати автобус. Я з татом підходив... Це теж дурна історія, але... Я кажу: "Так для чого його перевертати?" Бац! – він упав. Ми запалили перші... Ну, не ми двоє, тому що він би так зразу не загорівся. Чоловік десять, але ідейниками десь ми там були. І тоді почалися всі ці заворушення. Звичайно, під час Майдану я декілька разів їздив додому. Але це було на день-два, просто якісь речі поміняти. І кожен раз, коли я приїжджав, то мене у Львові зустрічали активісти, проводжали додому, тому що СБУ там розривала.

Щоб ви розуміли, ще одну історію у Львівській області. Коли Янукович був, там поліція же йому прислуговувала, як потрібно було. Вони штампували ці всі справи просто тоннами: на всіх по п'ять-шість справ відкривали. І коли почалися ці події... Чесно, я не знаю прізвища, але один із керівників області в першу чергу побіг у слідчий відділ це все палити. Тому що на всіх тих заявах були прізвища. І якщо б ці заяви тоді винесли на вулиці, ви уявляєте, що було б із людьми, які займалися такою дурницею? Казали, що це все видалялося в останній момент із ЄРДР і чистилися реєстри, тому що вони зачищали сліди, вони розуміли, що все, кінець, і потрібно себе якось захистити, тому що зараз прийдуть інші. А ті, інші, нас розірвуть.

І тому така історія. Вона важка, пане Дмитре. Я не сперечаюся, що на Майдані серед простих людей були різні організації, які старалися дискредитувати Майдан. Я не сумніваюся, що серед людей були і працівники СБУ, які курувалися точно не з України. І це правда. Тому що ви ж бачили, як подавлявся Майдан і як максимально прикладали до того зусиль.

– І так зване відрізане вухо [лідера Автомайдану Дмитра] Булатова теж красномовно про щось каже, правда?

– Я йому кажу: "Ти під лінійку його різав?" (сміється) Я жартую, але воно трохи смішно виглядало. Я не розбираюся. Можливо, його катували так, досить акуратно. Але питання моєї персони, яке зараз розганяється у ЗМІ, переважно до річниці Майдану... Я не пропав. Ви перший, хто мені подзвонив і хоче почути. Я вмикаю телебачення – і про Парасюка говорять усі, тільки не сам Парасюк. Давайте запитаємо.

– Знаєте, це наше відео подивляться мільйони людей. І серед них, напевно, будуть і Портнов, і Лукаш. Після їхнього розслідування що б ви їм сказали?

– Ну, що вони можуть робити, що хочуть. Усі крапки в цих подіях уже розставлені. І кожна персона має свою маску, і цієї маски ти вже не знімеш. Так доля розставила все на місця. Вони можуть, там, не знаю... Хоч скакати, хоч лягати – що хочуть робити. Нічого вони не поміняють.

Я вам розкажу одну історію. Коли мене переконували в один період часу, що такі персони, як Портнов, готові покаятися... "Тільки впустіть його в Україну, він мало не затятий націоналіст. Тільки впустіть". Тому що він міг домовитися з Порошенком, це правда, і ви знаєте, через кого він міг домовитися. Питання було в суспільному резонансі. Є ряд людей, які сказали: "Так, може, він би приїхав?" А тепер людина себе так вальяжно і нахабно в цій історії веде... Я думаю, що це все закінчиться не дуже добре для нього. Це ні в якому разі не погроза. Хоча я вам хочу сказати, що дуже багато людей терпить, але не забувайте, що воно може зірватися. Воно накипає, накипає, накипає. Тобто перегорнули сторінку – живемо далі. Увесь трагізм ми відчуваємо, велич цих подій ми також відчуваємо, але жити потрібно далі. Якщо ти хочеш щось зробити добре, то роби, а не очорняй інших. Це дуже неправильно. Він для мене та персона, яку я, із повагою до вас, просто не хочу обговорювати. Це те саме, якби ви мене запитали: "А як там Янукович?"

– А з Лукаш ви знайомі особисто?

– Так я ні з ким із них не знайомий. Я знаю навіть більше: що вони це все зливають через "Страну.UA", це все їм [колишній директор Держбюро розслідувань Роман] Труба масами ці папки вигрібав перед тим, як його мали звільнити. Тому що всі матеріали справи лежали в Державному бюро розслідувань. А тут уже дзвіночок, що "от тебе звільняють". І він: "А-а-а, що робити? Я не буду мати доступу..." А ви знаєте, що Труба був людиною Портнова повністю. І воно все в маси, у маси... І народ на це все дивиться так, знаєте... "Ну й добре, що так сталося. Ну й добре, що ми перемогли". Тобто, знову ж таки, якщо завтра мені постукають у двері та скажуть: "Виходь, є питання", я вийду. Повірте, я вийду з високо піднятою головою, як ніколи. Тому що мені немає про що жаліти. Я би сто разів так само зробив. Сто п'ятдесят разів. Тому що не можна бути недополітиком чи недожурналістом. Ти або політик, або журналіст, або президент... Ти маєш бути тим, ким ти є в той момент. І я про це завжди казав. Тобто якщо ти політик, будь політиком. Якщо ти бізнесмен, будь бізнесменом. А то, знаєте, у нас беруться за все – і все недокінчують. Тому й живемо в такій країні, пане Дмитре. Ось тепер, бачите, у нас карантин.

– Володю, ви п'ять років були народним депутатом. Що вам дала робота у Верховній Раді?

– Досвід і розуміння, що таке країна. Основний урок, який я виніс із Верховної Ради, – це "не такий страшний чорт, як його малюють". Тобто людей вводять в оману про важку побудову якихось державотворчих процесів. Але це все фігня повна. Не державотворчий процес фігня, а питання того, як воно виконується у країні. Це дуже все просто, але людям подають це дуже складно. І Верховна Рада була для мене чимось таким... Думаю: "Мати рідна... Як я туди зайду? Що я там буду робити?" Я за місяць зі всім розібрався. Я став одним зі співавторів закону про Національне антикорупційне бюро. Тому що нічого складного немає, просто треба логічні ідеї писати на листку й подавати у відповідні органи, і все. Тобто я взяв досвід і розуміння, що не потрібно боятися. Так доля склалася, бачите, потім не став депутатом. Я відчував, що так буде чесно. Я відчував. І ту помилку, яку десь зробили мої помічники... Хоча я через суд міг це виграти. Ну, така команда була. Мені вже потім дзвонили й казали: "Давай подавай справу. Ми скасуємо вибори на окрузі". Я кажу: "Ви знаєте, мені буде, напевно, не по собі, якщо відбудуться вибори, люди виберуть собі нового депутата по округу, і тут я зі своїм рішенням суду про те, що це все неправильно. Уявіть собі, наскільки це негарно по відношенню до людей. Вони прийшли, проголосували. А тут я"... Нехай керують собі й думають, що там медом помазано. Деяким людям медом там помазано, знаєте, і непогано. Але я точно грошей із Верховної Ради не виніс, окрім зарплати.

Зеленський показав мені пародію на мене. Я від душі посміявся, а потім він каже: "А тепер виріжте звідси все, що буде ображати вашу гідність".

– Ви не шкодуєте, що зараз – не народний депутат?

– Ні, я ніколи не шкодую за тим, що відбувається чи відбулося. Таке життя. Ну що шкодувати? Така реальність. Депресувати... А що це змінить? Ні хліб, ні масло, ні ковбаса на столі не з'являться від того, що я шкодую. Я навіть інтерв'ю ваше дивився. Казали, що я кудись пропав.

– Так.

– Розумієте, є зараз нова влада. І нове завдання для мене особисто – це не просто критикувати владу, хоча мені дуже не подобається не сам Зеленський, а його команда. Там немає нічого нового. Але питання критики цієї влади... Треба знайти формат так, щоб на тобі не зіграв Порошенко. І цей досвід я отримав за ці п'ять років. Тобто треба вийти на вулицю чи прийти в якусь будівлю і висловити свій протест так, щоб за спиною в тебе не стояв Порошенко, який використовує людей. Він використовує. Йому плювати на всіх решту. Йому головне – влада, влада, влада...

– А ви із Зеленським коли-небудь спілкувалися? Ви ж КВКшник. І він колись грав у КВК. Ви спілкувалися з ним коли-небудь?

– Якщо вам цікава історія, розкажу.

– Будь ласка.

– Він пародіював мене, бо я така, трошечки енергійна людина по життю, і це був поствоєнний синдром трохи в перший період, коли я був у Верховній Раді. І я дійсно гостро відчував цю несправедливість, і трохи деякі люди постраждали від цього синдрому, напевно.

– Тобто він пародіював?

– Він пародіював. Але я розкажу історію, яка мені сподобалася, і я його не можу не поважати. Він показав себе як людина. Він подзвонив, каже: "Ви мене не знаєте. Я такий-то, такий-то". Я кажу: "Супер". – "Ви можете приїхати до мене в офіс? Нам треба поспілкуватися". Я приїхав. Він включає на екрані запис. Вони в палаці "Україна" знімали, але це ще не показували по телебаченню. Він каже: "Дивіться. Це пародія на вас". Я від душі посміявся. Він каже: "А тепер виріжте звідси все, що вам не подобається і буде ображати вашу гідність".

– Цікаво.

– Я сиджу і кажу: "Та ні, там усе кльово. Ви можете як редактори...". Бо гумористичні редактори краще відчувають телеглядача. Я кажу: "Якщо у вас є які просади, вирізайте. Нехай буде такий драйвовий номер". Він каже: "Точно?" Я кажу: "Точно. Ви так зробили, красиво. Ви мене нічим не образили. Мені подобається. Ну так, я такий. А чого себе соромитися?" Знаєте, я йому ще сказав фразу: "Пам'ятаю слова Кузьми Скрябіна, який сказав: "Треба прожити життя так, щоб було над чим посміятися". Ось і сміємося". І ви знаєте, він передзвонив, коли воно мало виходити в ефір, і каже: "Ви впевнені? Його випускати в ефір?" Я кажу: "Із радістю". Він каже: "Ну дивіться, щоб ви потім не ображалися".

І розкажу вам дуже комічну історію. Була "Ліга сміху", і я хотів на неї дуже потрапити. Я йому написав, кажу: "Володимире, уже немає квитків. Можливо, ви мені допоможете?" А вся ця історія була десь за два тижні після того, як із [тодішнім нардепом від Опозиційного блоку Олександром] Вілкулом я мав ситуацію. І я кажу: "Мені треба два квитки". Я йому не сказав, із ким я мав іти, а я мав іти із сестрою. І він залишає конверт на охороні. Я підходжу, кажу: "Тут мені Володимир мав лишити конверт". – "Так, лишив". Я беру цей конверт, і зверху написано: "Для Вілкула та Парасюка". (Сміються). І на той час я так кайфонув від двох слів, що просто... І я його вважаю досить порядною людиною і багато позитивного чув, і переписувався з ним у Facebook. Але коли він став президентом... Я дуже тішуся, що наш президент хороший, він не краде, він не потрапляє у скандали якісь, які дуже шкодили б іміджу держави, але цього мало. Бути класним пацаном у цій країні мало – треба бути дієвим. Або ти набираєш команду тих людей, які будуть у цій країні просто рвати і буде, знаєте, рік за три, – тоді буде результат... Інакше тебе просто історія опише як ніякого. Знаєте, краще мати якийсь колір. А бути ніяким – це найгірше, коли тебе ніхто навіть і не запам'ятає.

– А ви б пішли до Зеленського, якщо б він вас покликав у команду?

– Дивіться, пане Дмитре, я до вас ставлюся з величезною повагою. Ви знаєте, що ви тактовна людина. Коли йдуть якісь певні приватні розмови і тобі кажуть про них не говорити, то ти не говориш про людей, тому що це непорядно, бо вони побачать. Але в мене була розмова, що є пропозиція така, така... Я кажу: "Хлопці, я згідний іти працювати, але я готовий працювати, а не бути тамадою на весіллі і просто щоб моє прізвище десь там світилося. Так не може бути. Якщо ви готові, я навчуся. Дайте мені об'єм роботи – я навчуся. У мене є досвід. Я знаю, як воно побудовано, нічого складного немає. Головне – бути працьовитим, відповідальним і чесним. І все піде. А решта все – навчання".

І на ті пропозиції, які були, я не пішов, тому що я їх не вважав дієвими. Не те що несерйозними, а недієвими. А зараз у них там... Чесно, у попередньому уряді були люди, яких я дуже прекрасно знаю. Це мої дуже близькі друзі, і я знаю, що це дуже порядні люди, дуже чесні, професійні люди... І коли вони почали звільнятися, я такий... Той самий [колишній міністр Кабінету Міністрів Дмитро] Дубілет. Розумієте? Це реально людина XXI століття. Це та людина, за якою я слідкував. І я знав, що, можливо, там, поліція неправильно працює, прокуратура, але я знав, що в нас країна формує цифрову державу. І не просто на листочку хтось напише, що ми – цифрова держава. Знаєте, як мене в університеті вчили нанотехнологій із підручника якогось 89-го року. Це реально такий підручник був ще в Радянському Союзі про нанотехнології. Я так жартома сказав. Але мова йде про те, що "давайте працюйте – і все буде окей". І такі люди були. І вони позвільнялися. І я такий сиджу і думаю: "Угу... А що далі?" [Олексій] Гончарук для мене, чесно кажучи, був набагато сильніший прем'єр-міністр, ніж [Денис] Шмигаль.

– Невже?

– Він був мені особистістю, розумієте? Усі говорять "професіоналізм, професіоналізм"... Прем'єр-міністр – він політик, він ретранслятор. Прем'єр-міністр – це той, що генерує ідеї.

– А Шмигаль – ні?

– Ні, ну слухайте, він для мене зараз – відсутність міністра. Я б так сказав: для мене Зеленський зараз – [Анатолій] Кашпіровський, який виходить на телебачення і розказує нам про коронавірус; [міністр внутрішніх справ Арсен] Аваков – президент і прем'єр в одній особі, і міністр закордонних справ – він вирішує про Італію, про літаки... Шмигаль – Шмигаль, усе, що можу сказати. Порошенко як був брехуном, так і лишився. Тому що я читаю його Twitter – мене вражає його цинізм. І я не заберу ці слова. І це реальність в Україні для мене. Я не знаю, можливо, я помиляюся, я готовий дискутувати. Але така реальність. Я не падаю духом. Я знаю, що жити потрібно далі, бо, тим більше, є сім'я і є питання відповідальності не тільки, там, державної, але й особистої, тому що діти є і так далі. Я казав: хочете спілкуватися – давайте спілкуватися, немає питань. Я ж не якийсь там, знаєте, тупий, щоб вам не сказати чогось такого, що вам підійде. Я готовий. А якщо не потрібно, то окей, я буду займатися тим, чим я зараз займаюся. Мені дуже комфортно. Але думаю, що після вашого інтерв'ю...

– Пропозицій буде багато (сміються).

– Я вам розкажу більше. Ви сказали про [нардепа від "Опозиційної платформи – За життя" Віктора] Медведчука. Мене питають: "А де ти пропав?" Я кажу: "Слухайте, я вже казав багатьом своїм колегам: критикувати Медведчука і ходити на його канали – то так само як, знаєте," ти або хрестик зніми, або труси одягни".

– 100%.

– Я ходив на ZIK, коли він був [бізнесмена Петра] Димінського. Хоча теж, там, персона така. Але він хоч не політичний діяч, а бізнесмен. Коли канал "112 Україна" належав не знати кому, я теж ходив на нього. Але коли це все почали скупляти медведчуківські холдинги... Ким ти себе почуваєш? Приходити на канал основного ворога, якого – не знаю – усім серцем намагаєшся перебороти... Сидіти і подавляти в собі, і боятися сказати це слово, бо завтра тебе не запустять на той канал... Ну слухайте, так не можна. Я так точно не підпишуся. А всі решта телеканалів час від часу дзвонять, але зараз я у Львові живу. Мені в Київ важко на 15-хвилинний ефір летіти, щоб сказати пару слів. Я кажу: "По Skype – окей. А так – не дуже я можу".


Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com


– Повертаючись до Коломойського. В інтерв'ю мені Ігор Валерійович назвав вас "національним надбанням" і сказав, що це саме ваша полум'яна промова змусила Януковича втекти. Скажіть, ви зараз спілкуєтеся з Коломойським? І взагалі спілкувалися коли-небудь?

– Так, спілкувався. Зараз не спілкуюся, тому що причин для спілкування немає. А на той час це було спілкування у форматі "А як там справи?". У форматі Ігоря Валерійовича, ви знаєте.

– "І шо?"

– Він переважно дзвонив і висловлював свою практичну думку стосовно політичних подій в Україні. До речі, слова він не підбирав ніколи.

– Дзвонив уночі? Чесно скажіть.

– Ні. Ви, напевно, у кращих стосунках, ближчих. Ми могли порозмовляти раз на місяць, два рази на місяць. От, наприклад, коли була торговельна блокада, він дзвонив, там, два-три рази. Я відчув у той момент, що це не була якась потрібна розмова йому – вивідати інформацію. Тому що від [бізнесмена Ріната] Ахметова дзвонили люди, які пропонували і затягували на ці всі домовленості. А Коломойський просто подзвонив запитати, що там.

– За рівнем гумору ви б Коломойського до себе в команду КВК узяли?

– У редактори. (Сміються) Я служив у батальйоні "Дніпро-1". Служив би я в "Донбасі" чи в "Азові" – ви ставили б зовсім інші запитання про зовсім інших людей. Він мене у 2014 році запросив до себе на зустріч, тому що він казав, що я відома персона і йому дуже приємно, що я вибрав полк "Дніпро-1". Тоді був батальйон. Чесно скажу, він запропонував у той час... Типу каже: "Де ти живеш?" Я кажу: "Я зараз проходжу навчання, а далі їду вже в зону проведення АТО". Він каже: "Поки проходиш навчання, давай, може, якесь тобі підготуємо житло". Я кажу: "Та ні, мені не треба. Мені нормально в гуртожитку із хлопцями. Тим більше, це нетактовно буде по відношенню до них". Він каже: "Ну, твій вибір". Я вам можу розказати багато історій, тому що період 2014 року був теж цікавим. Там, спілкування з [Геннадієм] Корбаном і [Борисом] Філатовим... Це були такі події. Зараз вони зовсім змінилися. Коли я читаю про всі ці події, які відбуваються навколо "ПриватБанку" якщо ми задіємо цю тему... Я вам хочу сказати: те, що сталося із "ПриватБанком", – це було політичне рішення, не економічне. І це політика. І потрібно до нього відноситися як до політики. Тобто Зеленський має подзвонити Коломойському, сказати: "Ігорю Валерійовичу, добрий день. Ви розумієте, що така ситуація і весь цей конфлікт, сперечання держави і вас навколо "ПриватБанку" – вони шкодять іміджу, і вам, і мені, і всім навколо. Давайте ставити крапки над "і". "ПриватБанк" не повернеться. Давайте розмовляти далі". Тобто це має бути жорстка розмова. А це, знаєте, як прийшла невістка до мами чоловіка...

– До свекрухи.

– ...до свекрухи, та й думає: "Ось зараза ти така", а каже: "Я тебе так люблю..." Так не можна. Це шкодить державі. І вирішуйте це питання. Порошенко запустив цей процес. Тому що на той час, я вам ще раз кажу, економічних підстав забирати "ПриватБанк" не було ніяких. Вони це довели до кута, а потім на цьому зробили багато політики. Добре. Пройшли. Але давайте ставити крапку над "і". Тому що кожна заява, кожне слово впливає на всі сфери життя в Україні. А головне – на нас дивляться партнери з Європи просто як на ідіотів. А цього робити не можна, від цього страждає держава загалом. Тому Ігор Валерійович повинен усвідомлювати відповідальність, і Володимир Зеленський повинен нести відповідальність. У принципі, більше ніхто. Тому що зараз його команда. І казати, що там якийсь незалежний прем'єр чи прокурор, то без сенсу. Там скрізь його люди.

– Володю, чим ви займаєтеся зараз, коли ви вже не депутат?

– Свіжим повітрям дихаю (сміється). Слухайте, у мене сьогодні була така історія... Я пішов із собакою гуляти в ліс і мені залізла така, коротше, маленька штука в палець, "скалка" по-російськи. І я цю "скалку" п'ять годин витягав. Я кажу: "Мушу до інтерв'ю з Гордоном її витягнути".

– Витягнули?

– Ні, не витягнув, зараз піду продовжувати (сміється). Дивіться, я повертаюся в сімейний бізнес. Стараюся відпочити, тому що в мене було емоційне вигорання. Я знайшов нове джерело, звідки я черпаю цю енергію. І так, як я вже сказав, я шукаю формат, як говорити про ті критичні моменти в державі, про які потрібно, але не робити так, щоб на цьому хтось виграв. Хто б мені що не казав, Порошенко на другий термін – країні хана.

– Хана.

– Це просто смерть. І люди не усвідомлюють. Усі оті базікала, які лазять по інтерв'ю: "Порошенко, Порошенко..." Слухайте, це людина, яка пустилася берега. Це хронічний брехун, який уже просто не відчуває землі під собою. І добре, що ми зупинили це в демократичний спосіб. Я думав, що люди, для того щоб захистити вибір, будуть мусити виходити на вулиці. Дякувати Всевишньому, відбулося так, як відбулося. Скажу чесно: я не в захваті від команди Зеленського. Я багато пишу критичного у Facebook. І мені кажуть: "А за кого ти?" Але я розумію, що це крок уперед. Порошенко – це було п'ять кроків назад. Зеленський – це один крок уперед. Так, один. Це є демонстрація всьому світу демократичних цінностей. Це демонстрація всьому світу, що в нас актор може стати президентом, і це нормальне явище. Будь-хто може стати президентом. Єдине – ми втрачаємо час. Чесно скажу, ви тільки не смійтеся. Коли ви мені зараз запропонували: "Підеш на вибори у Верховну Раду", – я б сказав: "Я подумаю".

Є політичні персони, до яких я підходжу і кажу: "Криве слово – і ви побачите. Мені плювати, я вже зробив собі рекламу до кінця життя. Але ви фільтруйте те, що будете казати"

– На що ви зараз живете?

– На які гроші? Ну я ж кажу, я зараз... Просто з карантином так сталося, що потрібно відкривати певний юридичний напрям, тобто себе реєструвати як товариство з обмеженою відповідальністю чи приватного підприємця, чи ФОП. А так у нас є сімейний бізнес. І в мене були певні заощадження.

– А який бізнес?

– Торгівля. У нас оптова торгівля одягом і роздрібна. Ну, у роздріб зараз важко, тому що з цим карантином це таке... Знову ж, у нас немає такого: "Це твоє, це моє". У нас дуже дружна сім'я. У нас батьки приклали всі зусилля, щоб ми були в тому плані єдині. І коли мені потрібна допомога, я можу прийти і сказати: "Мені треба допомога". Коли потрібна батькам допомога, ми гуртуємося навколо цих моментів. Ми настільки дружна сім'я, ми, у принципі, увесь час проводимо разом. Я навіть скажу вам чесно, що я з батьками в дуже класних дружніх стосунках. І ми їздимо з ними відпочивати не через те, що вони батьки і їх треба кудись витягнути, і це наш, там, синівський обов'язок. Мені кайфово з батьками, вони круті, вони веселі. У мене тато так собі жартує, що Зеленський сховається у свої кращі часи. Вибачте, що я перевів трохи у смішну тему, але це, напевно, нормально.

– Ви запам'яталися під час перебування у великій політиці гучними бійками. Кого ви тільки не били, і міністрів, і генералів СБУ... Я не знаю, чи залишилися ще люди, кого б ви не били. Причому ефектно били, я повинен зізнатися. Бійки у вас відбуваються ще й досі чи ні?

– Ні, я дуже миролюбива людина. Я казав, що це був такий період. Але є моменти в житті, так звані червоні лінії, про які всі зараз люблять говорити. Ну не заходьте за них. Я навіть ідейним ворогам... Ми виходили після інтерв'ю з різними людьми, які там мають кардинально протилежне бачення стосовно держави – що ми повинні бути з Росією і так далі. Але мені з тими людьми було комфортніше деколи, тому що ми могли про щось дискутувати і вони не заходили за ті особисті червоні лінії, вони не обзивали твої цінності, вони не обзивали твою державу, не обзивали героїв твоїх, а ми дискутували.

А прийде такий балабол і починає, що "ти, там, не такий, а в тебе мама не така, а в тебе батько не такий..." Я думаю, що ні один чоловік би не втримався в такі моменти. І коли з тим самим [ексголовою Держслужби охорони Валерієм] Гелетеєм була ситуація... Я був в Іловайську. Слухай, ви загнали в котел людей. Там стільки народу погинуло, що досі не можуть половини знайти. І ти стоїш мені шкіришся, зуби мені ставиш? Я тоді не хотів його чіпати. Це він мене зачепив. І відбуваються такі моменти. І тому я кажу, що деколи є політичні персони, до яких я підходжу і кажу: "Слухайте, зараз буде інтерв'ю. Криве слово – і ви побачите. Мені плювати. Я вже собі рекламу зробив до кінця життя. Але ви фільтруйте те, що будете говорити. Дискутуйте, говоріть про Росію, про Путіна, ла-ла-ла... Там усе завчене, вам там написали, ви це знаєте. Але тільки ви відходите у сторону і починаєте мене ображати чи те, у що я вірю..." Так само з [екснардепом Олегом] Барною. Знаєте цей випадок?

– Так-так-так.

– В ефірі сидить збоку й мені розказує: "Так я АТОшник ..." Я кажу: "Слухай, пів країни АТОшники". І він починає щось. Я кажу: "Олегу, зараз буде біда". Він такий – оп! – зупинився. Я миролюбива людина. Я мухи не ображу. До речі, так воно і є, мене так виховали. Але є такі речі, які мене просто дуже збурюють. Неможливо це подавити. Ти хочеш їх подавити, а вони не давляться.

– Я вам поставлю останнє запитання. Володимир Зеленський зробив пародію на вас. Чи готові ви як колишній КВКшник зробити пародію на Володимира Зеленського?

– Прямо зараз?

– Ну, може, й зараз. Це було б цікаво.

– Він, до речі, дуже типажна людина. І я не сильний актор, зразу кажу. У КВК я більше писав, тобто генерував якісь жарти. Я актор був такий собі – фіфті-фіфті. І я завжди дуже ображався, тому що в нашій команді давали ролі грати, а ти ж виходиш на сцену, тебе бачать дівчата, студенти... І тобі не дають показати себе. До мене потім прийшов мій друг і каже: "Ти, коротше, стрьомний актор. Усе, що ти можеш, – писати". Але я потім старався, ходив до людей, вони мене трохи підтягували. Я, до речі, своїй команді не казав. А стосовно Зеленського – він типажний. І щоб його скопіювати, треба бути класним актором.

– Ну хоча б голос Зеленського можете спародіювати?

– Ні, чесно, не зможу. Знаєте, чому? У мене так горло болить, а він говорить так... Дуже смішно. До речі, вас теж дуже важко було б спародіювати. Ну, я кажу: є люди, для яких потрібні сильні актори, для того щоб відіграти. Наприклад, фільм про Фредді Мерк'юрі я дивився. Феноменальна гра. Тому що я передивлявся живий концерт, який тоді був. І те, що вони зняли, – це просто шедевр. Рухи... Треба вміти. А так, знаєте, дешево, як у нас усе роблять, аби зробити... А треба зробити з любов'ю, чітко, гарно – і тоді люди повірять у те, що ти робиш. А не так...

– Володю, я вам вдячний. Хочу побажати, щоб у нас скоріше закінчився вже карантин і можна було нарешті працювати. І взагалі, у вас життя тільки починається. 32 роки – це взагалі ще нічого, а вже стільки позаду. Ви вже в підручниках історії. Я бажаю, щоб у нас була єдина країна, цілісна, і щоб ми відвоювали своє. Дякую.

– Вам побільше інтерв'ю. Дивлюся не тільки в карантин, а в загальному. Дуже цікаво. Я ж кажу: не багато журналістів уміє чути тих, у кого вони беруть інтерв'ю. Тому дякую. Вам здоров'я, сил і натхнення.

– Дякую.

ВІДЕО
Відео: Дмитрий Гордон / YouTube

Записала Олена Кравченко

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Заборонені нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства.
 
Залишилось символів: 1000
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

 
 

 
 

Публікації

 
усі публікації