Тільки вступ до ЄС і НАТО забезпечить основу для вирішення всіх труднощів одночасно – австрійський економіст Фелінгер

Україна хоче вступити до Європейського союзу, але рівень підтримки серед багатьох держав – членів ЄС низький або відсутній. Багато хто побоюється реакції Росії та не має чіткого розуміння як клімату в Україні після Євромайдану, так і рішучої прихильності країни до західної інтеграції.

Ситуація складна в усіх аспектах. Війна і далі вирує вздовж демаркаційної лінії на Донбасі, політика США щодо ЄС і України залишається нечіткою, Росія рішуче виступає проти вступу України до ЄС, а сама Україна стикається з подвійним викликом: з війною та реформами. Тільки вступ до ЄС і НАТО може забезпечити міцну основу, яка дасть Україні змогу впоратися з усіма труднощами одночасно. Цю модель було підтверджено приєднанням країн Центральної та Південно-Східної Європи, і, найімовірніше, вона буде такою ж успішною для третьої хвилі, яку нині спостерігають у Східній Європі.

Якщо ЄС відмовить країні в реалістичних європейських надіях, "постмайданна" Україна може зазнати невдачі, як це сталося з Помаранчевою революцією, з усіма можливими трагічними наслідками. Але як можна забезпечити надійну перспективу та прискорити просування до вступу в ЄС у всіх секторах одночасно? Для цього Україні потрібен новий стратегічний підхід та об'єднання друзів, партнерів і союзників, країн зі схожими інтересами.

Близькі сусіди, вісім країн: Албанія, Боснія, Хорватія, Косово, Македонія, Чорногорія, Словенія та Сербія – у 1990-х роках пережили схожі травми з війною та руйнуваннями, а також 17-річний період відновлення, і попередні кроки щодо приєднання до ЄС у них уже позаду. Ці країни мають загальну стратегічну мету – вступ до ЄС і НАТО, і деякі з них уже досягли цього: наприклад, Хорватія вступила до НАТО в 2009 році, а до ЄС – у 2013 році. Ті, що вже в Євросоюзі, можуть допомогти іншим, які досі перебувають на цьому ж шляху та стикаються з аналогічними проблемами: із внутрішніми реформами та втомою ЄС від розширення.

Реформування та перехідний досвід Балкан має значення для України. У 1990-х роках балканські країни перебували в такому ж стані, а, можливо, й гіршому, ніж сьогодні Україна, і завдяки цьому в Європі та на Заході було створено інститути, які перетворили країни, які роздирала війна, на успішних членів ЄС, як Хорватію, або успішних кандидатів – як Чорногорію.

Решта шість країн за межами ЄС – Албанія, Боснія, Хорватія, Македонія, Чорногорія та Сербія – нині у кращій економічній і політичній формі, ніж коли-небудь раніше (Чорногорія очікує вступу до ЄС протягом наступних п'яти років). І незважаючи на те, що ніхто до кінця не задоволений нинішнім статусом балканських країн, їхніми секторами енергетики, державних фінансів, інфраструктури, торгівлі та загальної безпеки, усе-таки ті країни, де ЄС брав участь і підтримував регіональні реформи, перевершили інші. Це особливо актуально зі стартом у 2014 році Берлінського процесу – регулярних координаційних зустрічей ЄС на найвищому рівні з балканськими державами, – який почали, зокрема, у відповідь на виклики, кинуті Росією на європейській периферії.

Наприклад, реформування енергетичного сектору України, яке залишається головним досягненням країни з 2014 року, було би неможливим без її членства в Енергетичному співтоваристві Південно-Східної Європи. Досвід і експертиза реформ від секретаріату організації у Відні, який був готовий допомагати Києву за першим дзвінком, а також наявна нормативна база Енергетичного співтовариства та той факт, що Україна вже належала до нього юридично, дали подіям змогу розвиватися на диво швидко.

Такі структури в багатьох інших областях створили саме для допомоги у післявоєнній реконструкції Балкан. Є ціла низка вже наявних інститутів, які допомогли балканським країнам реформувати та розвинути свою економіку, які також можуть допомогти Україні: від Центру передового досвіду в галузі фінансів у Словенії та Регіональної школи державного управління в Чорногорії – до Центру навчання підприємництву для Південно-Східної Європи в Хорватії та Регіональної антикорупційної ініціативи в Боснії і Герцеговині.

Такий самий, ґрунтований на секторах, підхід, який використовує наявні інститути та перевірені експертні знання, сприятиме трансформації України, а також Молдови та Грузії, і може додати певної ваги дискусії про розширення ЄС у сенсі економічної значущості України.

Україна – великий виклик з огляду на її розмір і проблеми, але її також можна розглядати як найбільшу можливість і природного лідера через її розмір і значущість. Упевнена, незалежна та проєвропейська Україна повинна підтримувати балканські країни, а також Молдову та Грузію, і забезпечувати своє членство в Євросоюзі шляхом формування альянсу щодо вступу з цими країнами, координуючи їхні зусилля щодо прийняття стандартів ЄС, а також обміну зв'язками та друзями для забезпечення спільного майбутнього у складі Європейського союзу.