У Непал по щастя

"Хочеш у Непал? – написав Кирило мені у Facebook.

А чому б і ні?! Я завжди мріяв побачити Аннапурну та Еверест.

Незабаром квитки було куплено. До вильоту залишалося кілька місяців. Часу виявилося надто мало, щоб дізнатися все про цю країну – якісь крихти інформації. У Непалі майже немає цвинтарів і залізниць. Непал – це одна з небагатьох країн Азії, в якій скасували смертну кару, визнали одностатеві шлюби і обрали президентом жінку – пані Бідх'ю Деві Бхандарі. Зовсім недавно це була єдина в світі теократія з комуністичним урядом. А ще непальці стверджують, що вони дуже щасливі.

У світовому індексі щастя українці товчуться десь у хвості. Правда, самі того не помічаючи, за останнє десятиліття ми піднялися з 174 на 92 місце в цьому рейтингу. Але непальці все одно попереду – на 50 місці. Тобто від нас до них приблизно стільки ж, скільки від них – до найбільших "щасливчиків" нашої планети: костаріканців, в'єтнамців, колумбійців, ямайців та індонезійців.

Причини екстремально високої позиції в рейтингу колумбійців та ямайців я ще міг якось пояснити зловживанням усілякими надлишками. Але з іншими лідерами індексу ця теорія не спрацьовувала. Більш того: високорозвинені країни північноатлантичної цивілізації дуже рідко опинялися серед лідерів. Усе наче натякало: не в грошах щастя!

Узагалі, бути багатим і бути щасливим – це не одне й те ж. Я відчував себе зніяковілим: у моїх уявленнях про щастя певна матеріальна складова мала б займати більше місця.

Українці можуть пишатися: наш національний добробут багаторазово більший за непальський. ВВП у нас у 3-4 рази більший, ніж там. Не знаю, чи можна судити про рівень цивілізаційного розвитку за такими показниками, як довжина залізничних колій. Але в Україні цей показник у 380 разів вищий: у нас – майже 22,5 тисячі кілометрів, у Непалі довжина залізниці – 59 кілометрів.

Ясно, що щастя коліями не виміряєш. І якість життя – теж. Але щоб пояснити, у яких координатних системах живуть українці та непальці, такі порівняння можуть іноді допомогти: аварійні вимкнення світла і води й сьогодні є звичайною справою навіть у столиці Непалу. "Ти б ще із Сомалі порівняв!" – так, такі порівняння якості життя спекулятивні, але якось же треба зрозуміти, де ми, а де вони?!

Історія Непалу останніх десятиліть також не давала особливих приводів для радості. Рівно 15 років тому, у червні 2001 року, в королівському палаці сталася трагедія: масове вбивство. Про неї писали всі світові газети та інформагентства (окрім, здається, українських): спадкоємець престолу принц Діпендра вбив батька – короля Бірендру, матір – королеву Айшварію і ще сімох членів королівської родини.

Коронація короля Бірендри в 1977 році

У цій сумній історії змішались одразу декілька шекспірівських сюжетів. Наскільки можна судити з публікацій світової преси, основою конфлікту стали кохання і давні протиріччя між правлячими родами Непалу.

Королева походила з роду Рана, до якого належала династія прем'єр-міністрів країни. Однак, чомусь вона не схвалила вибір сина, який вибрав собі кохану з її власного роду Рана.

Королева вибрала представницю роду Шах, до якого належала королівська родина. Пишуть, що принц Діпендра після цього розстріляв майже всю свою сім'ю. 

Непальська королівська сім'я в повному складі. Наслідний принц Діпендра –  крайній ліворуч

Обличчя матері було настільки спотворене, що під час похоронів його прикрили порцеляновою маскою. Пишуть, що Діпендра був під дією чи то наркотиків, чи то алкоголю. Пишуть, що багато непальців не повірили в офіційну версію, підозрюючи в змові брата короля – принца Гьянендру.

Після смерті принца Діпендри, який стріляв також і в себе, Гьянендра посів непальський престол. Але це був останній розділ історії непальської монархії.

Протягом кількох років перед цими подіями в Непалі тривав громадянський конфлікт. Частину територій контролювали маоїсти. Повідомляють, що під час збройного протистояння було вбито до 15 тисяч непальців з обох боків конфлікту. І якщо авторитет короля Бірендри якось стримував ескалацію протистояння, то непопулярний Гьянендра зіграв роль каталізатора політичних змін.

Десь у цей період трапилася достатньо парадоксальна ситуація, коли уряд сформували маоїсти. Це сталося в країні, яка не тільки залишалася монархією, але й теократією: король вважався втіленням бога Вішну, а індуїзм – державною релігією. 

У 2006 році дійшло до повноцінної революції. Почався непальський Майдан. У результаті масових протестів монархію було повалено. Потім був довгий період політичної турбулентності і мало не щорічної зміни урядів. Зараз знову заговорили про реставрацію монархії – не знаю, чи можна сказати, що цей період безладдя завершився. Загальне враження таке, що непальські політичні проблеми останніх років у порівнянні з Україною сприймаються так, як українська політика сприймається на фоні, можливо, не норвезької, але французької. Взагалі, Непал вирує.

І ось, якщо вірити індексу щастя, незважаючи на політичні потрясіння, громадянські конфлікти і бідність, непальці щасливі. Більш того, вони більш щасливі, ніж жителі Італії, Іспанії, Австралії, Сингапуру, США і України.

Було ясно, що в Непал я лечу по щастя. Точніше, за спробою зрозуміти, чому вони більш щасливі, ніж ми. У мене були свої особисті вагомі причини цікавитися їхнім умінням бути щасливими в складних життєвих обставинах.

Нічний політ закінчувався. На горизонті з'явилась гряда найвищих гір планети. Здається, я розгледів серед вершин силует Евересту.

Літак кружляв у небі вже близько півгодини. Аеропорт Трибхуван довго не дозволяв нам посадку. Вище виднілися ще кілька літаків, які намотували коло за колом над долиною Катманду. Причину цієї льотної пробки екіпаж не повідомляв,і це викликало тривогу. Бог його знає, що там на землі сталося.

Причина була прозаїчно метеорологічною: посадкова смуга оповита густим туманом. Залишалося чекати і милуватися вершинами Гімалаїв над хмарами. Нарешті ми щасливо приземлилися в Катманду. У зв'язку з цією визначною подією в аеропорту вимкнулася електрика.

Електрика вимкнулася не дуже надовго – усього на кілька хвилин. Розумію: для українців це звучить дивно – важко уявити, щоб Бориспіль залишився без електрики. Це була б катастрофа. Про таку НП тиждень писала б уся українська преса. В аеропорту Трибхуван на хвилинку вимкнулися банкомати, перезавантажилися комп'ютери міграційних офіцерів... Ніхто на це не звернув особливої уваги. З огляду на реакцію місцевих – звичайна справа, немає підстав для занепокоєння.

Віза куплена. Паспортний контроль пройдений. Рюкзаки знайдені в купі чужого багажу. Ми вийшли з аеропорту, найняли таксі і наступні 40 хвилин вбирали нове місто.

Катманду оглушило.

Уже через кілька хвилин нас зустрічав управитель невеликого готелю, що розташований на околицях туристичного району Тамель. Його звали Бабурам. У перекладі – дитя Рами. Минуло зовсім небагато часу, як я вчепився в Бабурама зі своїми питаннями: чи щасливий він, чи щасливі його співвітчизники і чому? Що робить непальців щасливими?

Бабурам зручніше влаштувався в кріслі та приготувався філософствувати.