-3 Київ
Радник президента США з питань національної безпеки Джон Болтон заявив про повноцінний вихід із договору з Росією про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності (ДРСМД) і про недоцільність продовження з нею договору про стратегічні наступальні озброєння (СНО-3). Що це означає? Обговорімо спочатку причини виходу Сполучених Штатів із ДРСМД.
Чим важливий договір?
Сам собою документ, підписаний іще Рейганом і Горбачовим, убезпечив Європу від перетворення на ядерний полігон. За часів холодної війни Сполучені Штати почали начиняти західну частину Європи балістичними ракетами з ядерними боєголовками, здатними (завдяки мінімальному часу підльоту) завдати "розгромного удару" і знищити стратегічні об'єкти на території СРСР.
Радянський Союз також паралельно розставляв у контрольованій ним частині континенту ракети середньої і меншої дальності, здатні знищити військову інфраструктуру НАТО в Західній Європі: центри управління, командні пункти і особливо порти (останнє в разі війни унеможливлювало висаджування американських військ).
Загалом, підписавши договір, країни змушені були знищити такі ракети. Європа зітхнула з полегшенням, а Вашингтон і Москва могли говорити тепер тільки про взаємознищення. Обмін міжконтинентальними ударами ставав за таких умов безглуздим.
8 грудня 1987 року, США, Білий дім. Генсек ЦК КПРС Михайло Горбачов і президент США Рональд Рейган підписують Договір про ліквідацію ракет середньої і меншої дальності. Фото: reagan.utexas.edu
Що змінилося?
Зовсім небагато. Росія і США потай одне від одного почали розробляти балістичні ракети. Причина проста: договір себе вичерпав, оскільки такі бойові одиниці з'явилися в Китаю, Північної Кореї, Пакистану, Індії, Ірану та інших країн. Така угода просто зв'язувала руки двом країнам.
У Кремлі стверджують: причина для цього – вихід США із Договору про протиракетну оборону (ПРО) в 2001 році. Серед іншого, якби цього не сталося, Росія однаково потай розробляла б ракети, заборонені ДРСМД. Чому? Тому що навколо її кордонів розташовано дуже багато країн із балістичними ракетами, здатними знищити стратегічну інфраструктуру РФ. Путін, до речі, ще 2000 року говорив про можливість виходу із цього договору зі США. Та і його міністри оборони та генерали заявляли про це неодноразово, посилаючись саме на небезпеку, що йде від сусідів.
Так, Сполучені Штати почали розміщувати системи ПРО у Східній Європі. Вони, звісно, можуть бути оснащені елементами, що дають змогу використовувати і крилаті ракети. Плюс не варто забувати, що це цілі комплекси, які включають і радіолокаційні станції спостереження, і ракети-перехоплювачі. Однак Росія паралельно почала активно розробляти одиниці морського й повітряного базування, яких не регулює договір. І це також є однією з причин того, чому цей варіант ДРСМД себе вичерпав.
Водночас росіяни ще у 2008 році таємно проводили експериментальні роботи зі створення наземних (заборонених договором) ракет. Надалі вони почали розміщувати їх на європейській території, а згодом відкрито заговорили про системи наземного базування. Американці надалі перейшли до розроблення ударних безпілотників, розгорнутих на суші універсальних пускових установок Мk-41 і ракет-мішеней. Останні активно розробляють і росіяни. Загалом тепер американські "Томагавки" загрожують Росії з боку і Балтійського, і Середземного морів. А РФ готується встановлювати нові ракети на чинні серійні носії – ті самі "Іскандери" (таке, до речі, уже відбувається у Криму).
Чому насправді США виходять із ДРСМД?
Сполучені Штати виходять із цього договору не через Росію та порушення нею договору. Американські генерали дуже добре розуміють: сам собою документ обмежує лише дві країни – США та РФ. Усі інші глобальні або регіональні гравці спокійно собі розробляють ці бойові засоби – ракети середньої і меншої дальності, які, зокрема, здатні містити ядерний заряд.
Американці розуміють неминучість посилення ракетних систем Росії в Європі. Усвідомлюють це і європейці, які також правильно вважають, що американська військова присутність знову посилиться на континенті. І в цьому аспекті, до речі, будуть досить цікавими результати нинішньої поїздки Трампа до Польщі.
Відверто кажучи, Вашингтон зараз грає не проти Москви (проти неї є стримувальні інструменти у вигляді санкцій), а проти Пекіна. Китай сьогодні є головним стратегічним суперником для Сполучених Штатів. Не пов'язаний жодними договорами Китай активно розвиває клас озброєнь, заборонений для США і Росії. Отже, китайським збройним силам вдалося стати власниками найзначнішої і найгнучкішої ракетної сили у світі – це понад 2000 балістичних і крилатих ракет. 95% із них порушували б ДРСМД, якби Китай був учасником договору.
Радник президента США із питань національної безпеки Джон Болтон, президент США Дональд Трамп і держсекретар США Майк Помпео. Фото: Justin Lane / ЕРА
Інакше кажучи, Китай зараз із погляду конкретного класу озброєння перегнав двох інших глобальних гравців, а це пряма загроза безпеці для обох держав. Навіть більше, КНР не хоче і не вступатиме в новий договір про ліквідацію ракет. Він залишить перевагу за собою і нічого не знищуватиме. У США розуміють – новий авіаносець побудувати набагато дорожче, ніж запустити програму розміщення ракет наземного базування.
Логіка американців гранично проста. Штати не відкидають повномасштабного воєнного конфлікту з Китаєм. Вони розуміють: росіяни в цьому випадку віддадуть перевагу збереженню нейтралітету. Якщо ж дійде до застосування ядерної зброї, то свої стратегічні ракети по стратегічних китайських об'єктах США матимуть змогу запустити тільки через Північний полюс. Тобто американські ракети повинні будуть пролетіти над територією Росії. Москва цього не зрозуміє і (згідно з логікою і розрахунками генералів із Вашингтона), найімовірніше, долучиться до ядерного конфлікту з непередбачуваними наслідками для всіх. Серед іншого, якщо розмістити ракети середньої дальності на Алясці або Гавайських островах, то американці зможуть обійти російський маршрут запуску.
Поки що американці і китайці грають у політику стримування, беручи участь у масштабній торговельній війні. У що вона виллється – також залишається незрозумілим.
Що робити Україні?
Точно не кидати слів на вітер, розповідаючи, що протягом усіх цих років нас стримував ДРСМД від створення ракет середньої і меншої дальності. Бажано також не озвучувати готовність почати виробництво таких систем. Тому що все, що нас стримувало, – це відсутність фінансових і матеріально-технічних можливостей.
Українське ДКБ "Луч" розробляло ракети середньої дальності в 1950–1960-х роках, але їх було ліквідовано в межах того самого ДРСМД. Відновити систему з нуля можна, тільки грошей на це у країни немає. Наші чинні комплекси містять бойові одиниці, які не досягнуть Росії через малу дальність дії – до 300 км.
У нас були можливості й ініціативи: створити таке озброєння – комплекси "Борисфен" і "Сапсан". Проте їх усі було заблоковано. Останню розробку прикрив колишній міністр оборони України часів Януковича – російський громадянин Павло Лебедєв.
Грошей у нас немає, відповідно, і можливостей теж. Плюс, навіть якби ми поставили хоча б одну установку, нам загрожував би "попереджувальний удар" від Росії. Тому вихід слід шукати в іншому. Лише після вступу до НАТО ми можемо частково розраховувати на такі (завуальовані під протиракети) комплекси. Поки цього не сталося, говорити про масштабний запуск елементів наземного базування меншої і середньої дальності безперспективно і навіть нерозумно.
Водночас нам ніхто не заважає вкласти гроші у створення власної протиракетної і протиповітряної оборони, створити свої комплекси й відновити втрачений потенціал завдяки власним мізкам і новим (європейським або іншим) технологіям. Далі можна говорити про випуск бойових безпілотників, які не регулюють договори, і про розвиток ракет-мішеней, які зазвичай створюють на базі зенітних керованих ракет, що вийшли з експлуатації.
До того ж необхідно й надалі посилювати засоби для стримування сил противника в Азовському і Чорному морях. Є досить сильний український проєкт "Нептун", але цього недостатньо. Загалом потрібно не слабкими м'язами грати, а зайнятися справою – відновленням своєї обороноздатності.
Джерело: "ГОРДОН"
