+13 Київ
Спокійно. Без лайки.
Оголосили. Закриття всіх українських лікарень для приймання пацієнтів на планові госпіталізації й операції. Багато хто дивується.
Все просто. У них не залишилося ні часу, ні варіантів для маневрів – це вибір один з одного. Ліжок бракує. Тестів бракує. Лікарів бракує. Кисню бракує.
Знаєте, буває під час хвороби настає той момент, коли час безповоротно втрачено і грошима вже неможливо щось вирішити або змінити на краще. Гроші у цей момент втрачають будь-яку цінність і будь-який сенс. Втрачено найцінніше – час.
І тоді залишається тільки молитися богу і вірити в диво. Саме такий момент зараз настав у нашій державній війні з коронавірусом.
До дупи тепер усі ці їхні фонди, мільйони і мільярди. Немає більше часу на них щось важливе купити, встигнути привезти, встановити та запустити.
Просто запам'ятайте. Обладнання одного Палацу спорту під польовий госпіталь на 500 ліжок тривало б два тижні і коштувало б 25 млн грн. Навіть 25 таких госпіталів у країні коштували б лише 600 млн грн.
40 тис. кисневих концентраторів, щоб ліжка українських стаціонарів мали доступ до швидкого кисню, – це всього 1 млрд грн.
Автономна киснева станція для однієї лікарні на 200 ліжок – це всього 4 млн грн. Тобто 100 лікарень у країні можна забезпечити штатним киснем за 400 млн грн.
Я вже мовчу, що ще у березні китайці офіційно вели перемовини з ОП і пропонували побудувати в Україні мобільні інфекційні госпіталі "під ключ" на 250 ліжок кожен за 60 днів вартістю $25 млн.
Ну роздала б держава усі ці мільярди лікарям. Але ні. На них часу і грошей у них теж не знайшлося.
Вісім місяців і 2 млрд. Ціна успіху. Ціна життів. Ціна здоров'я нації. Але час минув. Його більше не купити ні за які гроші. Ось і закривають усі лікарні. Немає більше інших ходів у цій шаховій партії.
Під час будь-якої смертельної хвороби найстрашніше усвідомлювати, що все можна було вчасно виправити...
Джерело: Олексій Давиденко / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
