+1 Київ
1996 року тодішній керівник одного з телеканалів, який мав назву "ТВ-Табачук", покійний Вадим Вадимович Табачук запропонував мені вести у нього на каналі телевізійну програму. Природно, про жодні гонорари не йшлося – як не йшлося ніколи, коли я виступав на телебаченні, – про жодну оплату, про жодні гроші. Та й що він міг запропонувати мені – на той момент уже дуже багатій людині?
Але я зробив перше своє інтерв'ю, як зараз пам'ятаю, із Юрієм Євгеновичем Рибчинським, видатним українським поетом. І мені ця історія не сподобалася. До того часу я вже рік був головним редактором своєї власної газети "Бульвар Гордона", мене всі знали, я був шанованою людиною, мене впізнавали в обличчя – і я думав: яке телебачення? Навіщо мені це потрібно?
Але Вадим Вадимович наполягав, і я якось втягнувся. І почав робити одну за одною телевізійні програми. Це тривало роками. Я знімав у найбільш урожайні роки по 90 із гаком програм. Вони виходили один–два рази на телебаченні. Два рази – коли був повтор. Це був перший канал українського телебачення, телеканал "Тоніс" та інші канали. І все, на цьому їхнє життя закінчувалося. Далі текст інтерв'ю виходив у моїй газеті, виходили книги з цими інтерв'ю. І я думав, зробив інтерв'ю, хтось його подивився, хтось почитав – і на цьому все закінчилося.
І тут з'явився YouTube. Ці інтерв'ю здобули друге, зовсім інше життя, яке триває вічно. І виявилося, що інтерв'ю, які я брав колись на початку 90-х або на початку 2000-х, сьогодні збирають мільйонні перегляди в YouTube. Ці інтерв'ю з видатними письменниками, спортсменами, артистами, композиторами, художниками, розвідниками, космонавтами, політиками, людьми, які визначали епоху й самі стали епохою, – вони потрібні сьогодні і будуть потрібні завтра. Тому що це жива історія однієї шостої частини суші. Історія того, що відбувалося не тільки з нашим поколінням, але й з поколіннями наших батьків і матерів, наших бабусь і дідусів, наших прабабусь і прадідусів. І вже – наших дітей. Ця історія жива завдяки YouTube.
Тоді, 1996 року, я й уявити собі не міг, що з'явиться такий засіб комунікації з мільйонами людей у різних країнах світу, де звучить російська мова, яка об'єднує всіх. Російська мова – підкреслю – не мова Путіна, не мова окупантів і агресорів, а велика мова великої культури. Мова Пушкіна і Достоєвського, Толстого і Чехова, мова наших сучасників, яка належить світові, всім нам.
Сьогодні завдяки всім вам, хто підписаний на мої YouTube-канали, у мене вже понад 1 млн підписників на кожному із двох моїх каналів – "В гостях у Гордона" і "Дмитрий Гордон". Якщо точніше, там уже загалом практично 2,3 млн підписників.
Днями я отримав другу золоту кнопку від YouTube. І звісно ж, хочу вам показати ці дві золоті кнопки і ще раз сказати велике людське спасибі. Без кожного з вас цей успіх був би неможливим. Спасибі, що ви мене дивитеся. Спасибі за те, що я вам потрібен – не так я, як герої моїх інтерв'ю. Спасибі за те, що ви вдумлива, чесна, гарна аудиторія. І ви даєте мені сили, щоб і далі вдумливо, чесно і добре працювати для вас. Я ще раз дякую кожному. Це ваші золоті кнопки!
Джерело: "ГОРДОН"
