$38.15 €41.26
menu closed
menu open
weather -1 Київ

У військах людей не вистачає. Щоб когось демобілізувати, треба одномоментно призвати і підготувати чверть або навіть третину від того, що в нас зараз є

Дуже мені подобається, коли політики в черговий раз намагаються підняти собі рейтинги популізмом і простими рішеннями, а коли зразу врізаються у стіну реальності, відскакують і перекладають відповідальність на когось. У даному випадку – на військових. Заявляють, що військове керівництво категорично проти демобілізації.

Чиста, еталонна брехня, за якою ховають спробу виїхати на популізмі та "турботі про солдата".

Є кілька тем, які зараз політики просувають як прості рішення. І які не можуть бути реалізовані в такому "простому вигляді" через чисто технічні складнощі. Але політики в силу низької кваліфікації того не розуміли і надіялися, що встигнуть відскочити й увесь негатив автоматично піде на військове керівництво. А народ за три дні забуде про фанфаронські заяви.

Чи може бути військове керівництво категорично проти демобілізації при ідеальних умовах? Звісно, ні. Замінити втомлені знесилені підрозділи на свіжі, добре навчені та технічно упаковані – це мрія кожного командира.

Досвід – це дуже важливо. Але хронічна втома, захворювання, виснаження вбиває фаховість, досвід і мотивацію. Не може людина, яка спить по дві години на добу протягом тижня, виконувати задачі зі 100-відсотковою ефективністю. А люди живуть так місяцями. Ні в кого немає задачі програти війну. Усі хочуть її виграти. Ціною найменших втрат. Але...

Популістичні заяви про демобілізацію і загравання з військовослужбовцями та членами їхніх родин у соціальних мережах та на марафоні трошки відрізняються від реальності. Як кажуть в Одесі, "дам тобі" і "на тобі" – це дуже різні речі.

Військове керівництво категорично "за" поповнення лав ЗСУ свіжими, навченими військовослужбовцями. Чим більше людей прийде у ЗСУ, тим краще. Але питання демобілізації може стати реальним тоді, коли буде мобілізовано більше людей, ніж пропонується демобілізувати. Логіка проста. Ми не можемо поставити на паузу війну і сказати ворогу, щоб зачекав, поки ми проведемо певні заходи. Нам зразу продавлять лінію фронту, і будемо копати окопи там, де зараз глибокий тил.

Тобто нам треба новими підрозділами з мобілізованими людьми замінити ті, які будуть виходити в ППД на відновлення та доукомплектування. Потім люди будуть здавати посади, здавати майно, підписувати обхідні листи і звільнятися. По-іншому це зробити неможливо. Неможливо це зробити в окопі. Бо для того, щоб боєць став на посаду, треба цю посаду звільнити.

Тобто коли загравали з людьми словами про демобілізацію, політики не дуже вдавалися в деталі. Щоб когось замінити – треба мати, на кого його замінити. А це цілий ряд проблем, які любителі простих рішень до уваги не беруть.

Усі знають, що зараз у військах людей не вистачає. Дуже не вистачає. І що перші хвилі "нової" мобілізації будуть закривати потреби підрозділів у людях, яких не вистачає, а не підуть на заміну.

Тобто для того, щоб одномоментно демобілізувати певну кількість людей, нам треба одномоментно збільшити на кілька місяців кількість людей у ЗСУ, як мінімум на стільки ж.

У чому складність? Якщо навіть узяти ідеальні умови по забезпеченню, залишається ще питання підготовки цих людей.

Тобто нам треба одномоментно призвати і підготувати чверть або навіть третину від того, що в нас зараз є.

У нас немає ні можливості, ні навчальних центрів, які до 2022 року могли розміщати по 5–10 тис. людей. Є, але під загрозою ракетних ударів ці спроможності зменшилися в десятки разів. У нас немає казарм, де можна було в нормальні побутові умови розселити батальйони. Немає їдалень, де готували на дивізію і кормили батальйонами. Майже все розбито ракетними ударами. Або може бути уражено зараз. У нас немає польових кухонь у такій кількості. У нас немає кухарів. Немає транспорту та водіїв на нього. У нас немає офіцерів і сержантів для управління цією новою масою людей. Бо це не замість, це окрім того, що є. І це не те, що робилося в перші місяці, коли були контрактники та оперативний резерв. Які вже мали досвід і розуміли військову службу. Це десятки, сотні тисяч людей, які не мають ніякої уяви про службу, зброю і таке інше. Це задача на місяці.

А саме головне, що банально немає, де це все робити. І це повністю відповідальність влади і політиків. Після початку великої війни всі підрозділи, які знаходяться на відновленні та навчанні, розосереджені. І там, де влітку 2021 року могла розмістися пара бригад, зараз може бути пара батальйонів. Немає кількаповерхових казарм. Немає їдалень на 300–500 людей. Усе розосереджено й усе має надскладну логістику. Немає полігонів у такій кількості, немає стрільбищ, немає техніки. Немає матеріально-технічної бази.

Це все треба створювати. Це все треба шукати і приводити до готовності. І це не клопіт військових. Це клопіт політиків і влади. Яка повинна дати землю, дати кошти, дати засоби для цього всього.

Військове керівництво залюбки проведе демобілізацію, як тільки зможе замінити тих, хто йде додому, на навчених і підготовлених людей. Але я повторюю механізм – спочатку підрозділ виводиться з ЛБЗ, потім усі, хто звільняться, здають посади і звільняються. Потім укомплектовується підрозділ людьми і підрозділ проходить злагодження. Але в цей час хтось повинен зайняти це місце на фронті. А ще звільнятися будуть і сержанти, й офіцери. Й інструктори.

Тому питання не в категоричному небажанні проводити демобілізацію. А в категоричному небажанні програти війну через популізм. Хто пам'ятає перші хвилі демобілізації, той розуміє, які настрої будуть у тих людей, які попадають під демобілізацію, а їх будуть ще тримати місяцями, бо немає ким замінити.

Для того, щоб демобілізувати людей, треба спочатку зібрати тих, на кого їх міняти. Підготувати умови для формування підрозділів із мобілізованих. Треба забезпечити навчання цих людей. Матеріально-технічну базу. Умови проживання. Полігони та стрільбища на землях, які зараз у приватній або державній власності. Збільшити автопарк і таке інше. І для кожного збільшення треба теж фахівці, водії, командири. Це комплекс заходів, який постами у Facebook не вирішується.

І все впирається в ресурси. Люди, ресурси і час. Тоді завдяки цьому військові повинні підготувати заміну і замінити. І ще раз – у нас немає в тилу 100 тис. оперативного резерву. Усе. Усіх треба вчити з нуля. І вчити дуже гарно. Бо то в перші тижні люди брали в руки зброю та йшли ненавчені тілами зупиняти навалу. Зараз мотивація може з'явитися тільки через навченість і впевненість. А це час і ресурси. І це не передбачили ті, хто почав педалювати тему скорої демобілізації.

Це все можна зробити. І це треба робити. Але треба починати не з популізму та простих рішень на папері. Із підготовки. Із прорахунків. Політики надіялися, що можна вирішити питання чисто законом. І скинути виконання на військових. А потім розповідати, як військове керівництво "проти людяності". А вийшло, що треба ще підготувати. Бо МО – то фігура політична. Бо гроші – то політики. Бо матеріально-технічна база – то союзники. І що це до моменту, коли перейде під військове управління зона відповідальності влади та політиків.

І коли політики на пропозицію своїх "простих" рішень отримують від військових відповідь: "Ок, нормальна тєма". Але для того, щоб це зробити і не втратити людей та території, нам треба перше, друге, третє, ...10-те.

Політики починають кидатися звинуваченнями: "Військові категорично проти демобілізації". Вибачте, але це так не робиться.

Джерело: Роман Доник / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора

Блог відображає винятково думку автора. Редакція не відповідає за зміст і достовірність матеріалів у цьому розділі.