-1 Київ
Новий Швондер.
Путін (повчально): "Що далі ми йдемо, що вище піднімаємося, то більше буде труднощів".
Швондер (співає): "Суровые годы уходят борьбы за свободу страны. За ними другие приходят. Они будут тоже трудны".
Сталін (резюмує): "Що більше у нас успіхів, то більше вороги намагатимуться шкодити".
У тоталітарних країнах влада формує мобілізаційну свідомість. Вона намагається перетворити суспільство на команду схибнутих альпіністів, яким чого б це не вартувало треба штурмувати якийсь офігенний пік загального і вічного щастя. Вороги намагаються перерізати страхувальні троси й опускають на голови сміливців крижані брили, але божевільні альпіністи йдуть уперед, не звертаючи уваги на холод, голод і пекельне напруження сил. Вони знають: щоб вижити в боротьбі з труднощами, потрібно чітко дотримуватися вказівок командира і не нарікати в дорозі.
Така мобілізаційна свідомість забезпечує диктатору відданість і покірність підданих, яким би випробуванням він їх не піддавав. Уявні або реальні зовнішні загрози допомагають "вождю" гуртувати навколо себе суспільство.
Путін йде шляхом більшовицьких лідерів, намагаючись сформувати в суспільстві мобілізаційну психологію перманентного подолання труднощів, що наростають по мірі просування до мети.
У новій держідеології "зяюча висота", якої хочуть досягнути, – уже не комунізм, а образ "великої Росії". Цю майбутню "могутню і процвітаючу державу" Путін виношує буквально у власному животі, а вороги (США і НАТО) з допомогою України намагаються знищити просто в зародку.
Для підтримання мобілізаційної свідомості потрібні все нові свідчення успішного подолання підступів ворогів. Із цією метою розіграли трагікомедію "Керченський бій". Рука всевишнього вітчизну врятувала. Великий Путін захистив країну від орд страшних бандерівських буксирів, які норовили увірватися в мирні будинки росіян, щоб поглумитися над їхніми дружинами і моторними човнами.
Режим запрограмований на повторення таких і ще небезпечніших воєнних провокацій. Доки він існує, існує і постійний ризик нової війни.
Джерело: Игорь Эйдман / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
