Переживаєте щодо інфляції на рівні 13% в Україні? А що ви скажете про інфляцію 2600% у Венесуелі, куди МВФ не прийшов?

Що станеться в той момент, коли ми підемо від МВФ?

Лист від МВФ образив дуже багатьох. Як виявилося, українські небожителі дуже образливі. Вони ображаються через газетні замітки, що вже казати про те, що відбувається в їхній голові, коли їм, небожителям, починають писати негідні їхнього рівня клерки. Як вони самі вважають. До того ж, коли мільярдерам і мільйонерам пишуть бюрократичні щури, у яких навіть Bentley немає.

І ця образа породила дві тези для масового споживання. Тому що верхам дуже треба, щоб їхні почуття розділив і простий народ. І теж образився. І увійшов у їхнє становище. Перша теза – це те, що в найбіднішій і найкорумпованішій країні Європи корупція не є проблемою. Друга теза – це те, що навіщо нам цей МВФ і його укази. І якщо перша теза – це, найімовірніше, до психоаналітика, хоч її і просувають зараз всюди на повному серйозі, то друга небезпечніша і давніша, яку посилено експлуатують як люди наближені до влади, так і опозиція.

Теза – пошлімо МВФ подалі. Вона базується на історичній пам'яті останніх десятиліть. Адже ми вже не перший раз у програмі МВФ. І щоразу, коли Фонд допомагав нам піднятися, ми, не кажучи ані слова, ішли, забувши про реформи і програму. Нам допомагали різні фактори. Але, на щастя, тепер вони не працюють. І просто так устати і піти, без наслідків, ми вже не зможемо. І це дуже важливо зрозуміти тим, хто зараз ображається.

Для того, щоб зрозуміти, що буде, якщо піде МВФ, треба розуміти, що вже не сталося завдяки міжнародній підтримці. Власне кажучи, зрозуміти, від чого нас урятував Фонд. Помилково сприймати МВФ як чарівника в блакитному вертольоті, який прилітає і творить дива. Це ще більша помилка, ніж уважати, що Фонд хоче щось заробити там на бідній Україні. Ні, ця інституція – не чарівник, вона як тренер для дуже огрядної людини, яка занехаяла себе. Він покликаний рятувати, підтримувати у важку хвилину, але він ніколи не зробить нічого замість вас.

У 2014–2015 роках ми пройшли через жорстку економічну кризу. І вийшли ми з неї тільки завдяки макроекономічній стабілізації, досягнутій роботою у програмі МВФ. Так, не можна не звернути уваги на те, що вперше за довгі роки економічна політика влади була правильною. Але була б вона такою без упливу Фонду – питання риторичне. Ми дійсно пройшли через девальвацію та падіння економіки, посилені війною. Але це було неминучим. До 2014 року було накопичено критичну кількість дисбалансів, які не могли усунути інакше. Штучне стримування курсу гривні, величезний дефіцит бюджету, віроломна корупція мали наслідки. І результат ми побачили у 2014 і 2015 роках. Але якби не прийшов МВФ, то ситуація була б у рази гіршою.

Фонд якраз зловив нас за шкірку. І якщо ви не вірите, то подивіться на Венесуелу. Ось туди МВФ не прийшов, у них там повний суверенітет ідіотів і корупціонерів, коли популісти зрослися з наркомафією, і вони роблять прямо протилежне тому, що говорить МВФ. І якщо ви переживаєте щодо інфляції на рівні 13%, як в Україні, то що ви скажете про інфляцію 2600%. Що ви скажете про ситуацію, коли товарів не залишилося взагалі, а люди бігають у Колумбію по туалетний папір? І це ще на тлі того, що у Венесуелі триває війна тільки зі здоровим глуздом. Тому криза в Україні – це не найгірше. Це розплата за минулі помилки, але це не катастрофа, якої вдалося уникнути завдяки програмі з МВФ.

Що буде тепер, якщо ми розсваримося із МВФ. І не тільки не отримаємо траншу, а саме вийдемо з програми. Скажемо, що ми бідні, але дуже горді (гордість дуже дивна, ми гроші брати готові, але робити нічого не готові). Усі економічні агенти одержать чіткий сигнал. І не тільки західні інвестори, які закриють будь-які програми з інвестицій в Україну. Українські бабусі теж. Відразу кінця світу не буде. У той самий момент. Усе-таки економіка зростає, макроекономічної стабільності досягнуто, істотного тиску в момент не буде. Інерцію останніх кількох років буде збережено. Здавалося б, усе добре. Але це ілюзія.

По-перше, для нас відразу закриють зовнішні ринки залучення боргу. Як ринок, так і інституційні інвестори. Залишаться тільки китайці. Які є мудрими і захочуть узяти нас ще дешевше, а значить, не поспішатимуть. І спочатку ми будемо вичавлювати із себе останнє, посміхаючись і помахуючи рукою електорату з телевізорів. Але інвестицій не буде. Економічне зростання почне закінчуватися. Резерви почнуть танути. Чи дотягнемо ми так до виборів президента? Цілком можливо. Чи вистачить ресурсів далі? Ні. Тому що за борги доведеться платити. Тому що нових грошей не буде. Та тому що без контролю МВФ економічна політика знову повернеться до традиційної української "підтримки національного виробника". Як підсумок – відкат усіх реформ, які вже були, емісія гривні, популізм.

І це вже не питання зростання доходів населення. Це буде питання, наскільки біднішими ми станемо протягом найближчих кількох років. Резерви Національного банку без коштів МВФ критично малі. Дефіцит бюджету покрити не вдасться. Про надходження нових грошей мріяти не доведеться. Перше, що відреагує, – це курс валют. Потім буде скорочення видатків бюджету. Або якщо його не буде, то інфляція сама скоротить реальні витрати. Девальвація гривні призведе до різкого зростання вартості імпортних товарів. Зокрема вартості газу. І тоді знову треба буде або різко підвищувати тарифи (але ні, у нас же популізм, не можна), або нарощувати дефіцит бюджету. А це призведе до ще більшої девальвації. І все це буде відбуватися на тлі політичної турбулентності нових виборів, коли і так багато людей біжить запасатися доларами.

І якщо зараз динаміка курсу гривні залежить тільки від сезонних факторів і лише параноїки або свідомі брехуни лякають нас курсом по 50 грн, то без програми МВФ будь-який курс стає реальним. І якщо середньостатистичний чиновник (прокурор, СБУшник, депутат), обираючи між строком у в'язниці для себе коханого і курсом долара по 50 грн, точно обере друге, то більшість громадян України напевно з ним не погодиться. Не кажучи вже про те, що треба буде забути про будь-яке економічне зростання, таке любе будівництво доріг (грошей на це не буде) тощо.

І наостанок. Усе описано ще в межах сценарію, коли зовнішня кон'юнктура залишається вкрай сприятливою для України. У світі дуже багато грошей. І ціни на сталь високі, що забезпечує високі надходження від експорту. І, здається, що так буде завжди. Такі самі емоції були в багатьох менеджерів в Україні на початку 2008 року. Але це пастка. Економіка циклічна. Такою є природа речей, такою є природа людини, рішення якої завжди є основою для економічної динаміки. Світова економіка зростає стійко і давно, нехай навіть тут, в Україні, це не дуже помітно. А економіка флагмана, США, зростає вже дуже давно, і зростання триває майже 10 років. Це другий за тривалістю цикл у новітній історії (якими там були цикли під час Римської імперії, сказати важко). Попередній тривав 10 років і вісім місяців. І це вже набагато вище, ніж середня тривалість останніх п'яти економічних циклів, яка дорівнювала 82 місяцям, або трохи більше ніж семи рокам.

А протягом останніх 150 років середній строк таких циклів становить шість років. Про що це свідчить? Про те, що циклічність треба враховувати і розуміти, що економічне зростання не вічне. І що протягом найближчих 18 місяців є дуже висока ймовірність нового бада-бум у світовій економіці. Він не обов'язково буде таким потужним, як криза 2008 року, але від нього точно найбільше постраждають такі країни, як Україна, країни – сировинні придатки. Де б не бомбануло, у Штатах, Китаї чи Туреччині, це завжди б'є по країнах, що розвиваються, які президент Трамп називає іншим словом, б'є по їхніх валютах і по сировинних ринках.

І якщо Україні пощастило в тому, що тікати з країни нікому, усі вже втекли, то ось до цін на сировину ми вкрай чутливі. І в такий момент нам точно завжди була потрібна підтримка МВФ. Навіть у ті часи, коли ми входили в кризу в гарній формі, а не так, як зараз. І якщо просто без МВФ нам буде дуже боляче, то в момент циклічної кризи і без МВФ на нас чекає катастрофа. Якою напевно користуватиметься Росія. Адже немає бажанішого результату для Путіна, аніж економічний колапс в Україні.

Отже, МВФ зараз не тільки гарант нашого економічного добробуту, але і наш головний союзник у війні з Росією. І ціна розриву відносин із МВФ буде відповідною. Чи готові ми платити таку ціну за право корупціонерів відстоювати своє суверенне право не сидіти у в'язниці – питання риторичне.

Джерело: Sergey Fursa / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора