+4 Київ
Відкрився нарешті овочевий кіоск біля будинку. Рік стояв із забитими дверима.
Я завжди, проходячи повз, зітхала над цим замком. Бо [папуга] Кірюха банани з АТБ не їсть, і гранати не їсть, і яблука. Навіть не знаю, в коморі вони їх вирощують чи що.
Отже, доводилося їздити на ринок. А я терпіти не можу дві речі: базари та вокзали. Просто фобія, щоразу стрес.
І ось вона радість – відкрився кіоск. Крихітний, там троє людей – уже тиснява. Проте під під'їздом. Моя мама називала такі "придворний магазин". Тобто "при дворі", дуже зручно.
Набилися ми сьогодні аж учотирьох біля прилавка. Дама в капелюсі обирає руколу, чоловік із донькою крутить у руках качан капусти і водночас розмовляє з дружиною телефоном, радиться. Я нагребла повний рюкзак Кірюхиних ласощів – імбир, банани, гранат, груші. Задоволена…
І раптом заволала сирена.
Пані-продавчиня аж підстрибнула: "Ааа, повітряна тривога! Усі виходимо! Терміново! Біжимо! Ховаємося!"
Ми всі перезирнулися здивовано. Жінка руколу до грудей притиснула, але з місця не зрушила. Дівчинка очі округлила, брівки зробила будиночком, дивиться на істеричну тітку з жахом. Тато такий із гумором виявився, каже: "Давайте я за капусту розплачуся, і потім ми всі побіжимо ховатися".
"Ні, – кричить тітонька, – ідемо!"
І вибігає з-за прилавка.
Ми вчотирьох проводжаємо її очима. Вона зупиняється біля дверей і розгублено так запитує: "Ви що, не йдете?"
Жінка з руколою інтелігентно так каже: "Біжіть, біжіть, ми вас тут почекаємо, не переживайте".
І всі починають реготати.
Виявилося, продавчиня не була у Харкові рік, щойно приїхала.
Джерело: Анна Гин / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
