Політики з РФ говорять про плани щодо захоплення нових територій України. І я б не ставився до цих заяв з іронією G

Перше виконання пісні "Хотят ли русские войны" відбулося 1961 року, напередодні XXII з'їзду Комуністичної партії Радянського Союзу. Є і відома історія появи цієї пісні. Річ у тім, що поету Євгенові Євтушенку не один раз довелося побувати за кордоном, був він у багатьох країнах Західної Європи та Сполучених Штатах Америки, і не раз під час цих поїздок йому доводилося чути саме таке питання: чи хочуть росіяни війни?

Минули десятиліття, припинив своє існування СРСР, але ось те запитання, що ставили Євтушенку на Заході, актуальне й зараз. До того ж я б навіть сказав, що нині це вже не запитання, а твердження. Принаймні для громадян України. Адже Росія анексувала Крим, підтримує сепаратизм і тероризм на Донбасі, а її політики відкрито заявляють про плани щодо захоплення нових територій України. Називають Харків, Одесу, Дніпро. Чутно й розмови про те, що російська армія може десантуватися в Києві.

І я б не ставився до цих заяв з іронією. Зокрема й тому, що прекрасно пам'ятаю, що в історії мого народу була чорна сторінка, пов'язана з російськими карателями. Різниця лише в тому, що в січні 1990 року вони називалися радянськими солдатами. Але вони стріляли по мирних жителях з тією самою жорстокістю, з якою зараз російські найманці вбивають українців.

Саме тому громадянам України є сенс дізнатися про те, що відбувалося в Баку в ніч із 19-го на 20 січня 1990 року. Тоді за наказом тодішнього керівництва СРСР у столицю Азербайджану було введено 35-тисячний армійський корпус. Каральна операція, розроблена і здійснена силами міністерства оборони СРСР, КДБ СРСР і МВС СРСР, мала кодову назву "Удар".

Так, це дійсно був удар – кривавий і жорстокий. Так, радянське керівництво намагалося врятувати комуністичний режим в Азербайджані, придушити національно-визвольний рух, перешкодити праву азербайджанців вирватися на свободу з "тюрми народів". У підсумку озброєними армійськими підрозділами, які вступили в Баку, було безжально вбито 147 цивільних осіб різних національностей, віку і статі. Окрім того, дістало поранення 744 мирних, невинних людей, сотні людей зникли безвісти.

Під час уторгнення радянських військ у Баку використовували заборонені види зброї і боєприпасів, поранених розстрілювали на місці. Стрілянину вели і по машинах швидкої медичної допомоги та лікарях, які вивозили поранених. У підсумку дістали поранення, стали жертвами цієї ночі і медичні працівники. Ще 21 людину було вбито навіть після оголошення 20 січня 1990 року в Баку надзвичайного стану.

Сьогодні будь-хто, хто відвідав Баку, може побачити могили загиблих у ніч із 19-го на 20 січня 1990 року. Ці могили розташовані на Алеї шехідів, у найвищій частині нашої столиці. Там є могила Фаризи та Ільхама Аллахвердієвих – молодят, загиблих у день "Чорного січня" у 1990 році. Там же похована і 15-річна Віра Бессантіна – дівчинка з дивовижними очима, котра писала вірші. Вона, як і багато мирних бакинців, померла внаслідок обстрілу, який здійснили радянські солдати, що пересувалися вулицями мого міста на танках і БМП. Сліпа куля, що перервала політ ні в чому не винної дівчинки...

Ми пам'ятаємо про цю трагедію. Але важливо, щоб про неї знали і пам'ятали в Україні й у всьому світі. Бо саме вона дає найправдивішу відповідь на запитання: чи хочуть росіяни війни?

Джерело: "ГОРДОН"