+16 Київ
Уся історія про Алхім і реакцію популярних блогерів – це не якась світська перепалка. Це – дуже і дуже політична історія, бо вона про те, ким ми є як суспільство. І те, що показала ця історія, – мене відверто лякає.
Аліна Михайлова написала: "Віра вимивається не через поразки, а через відчуття безсенсовості". Ці слова не виходять у мене з голови кілька днів. Про безсенсовість четвертого року щоденного жаху.
Свою депутатську частину роботи з написанням звернень у правоохоронні органи я, звісно, зробила, але хочу зафіксувати свою позицію як громадянки.
1. Булінг – це коли на людину наїжджають безпідставно. Кенселінг – це коли людина несе відповідальність за свої дії або бездіяльність.
2. Якщо хтось не розуміє, чому не можна знімати відео на фоні меморіалу загиблим українським військовим під pociйську музику, чи чому не можна мовчати, коли так робить хтось інший, то треба сісти й прочитати підручник історії чи статтю про катування Вікторії Рощиної. Потім подумати ще раз. Якщо не дійшло, то валити за поребрик. Через східний кордон. Щоб відчути всю потугу "pycской культуры".
3. В Україні багато людей говорять pociйською. Таким є наш постколоніальний спадок. Вони мають право говорити, як їм заманеться, у приватному житті, але вони не мають права показово принижувати українську мову й культуру.
4. Так, на фронті є військові, які говорять pociйською. У мене до них – нуль питань. Якщо ці блогери/-ки (або ж чоловіки цих блогерок) підуть на фронт – у мене до них теж не буде жодних питань. Я думаю, що й у них усе дещо проясниться у світогляді.
5. "Я плачу податки" або "я доначу" – це ніяке не виправдання, ні для чого не виправдання.
6. І не треба ось цього: "Я її фоловлю чисто для того, аби знати, які думки існують". Для цього не конче фоловити і тим самим збільшувати аудиторію. Ну правда – ну не маленькі ж усі.
7. Байдужість українців до нашої ж країни, неготовність включатися всім для її захисту й розвитку – це і буде найбільша перемога Пyтiна.
8. Українська мова й вишиванка теж аж ніяк не гарантія порядності й патріотизму. Повірте мені – я цих людей по роботі бачу достатньо. У вишиванках, у церкві й заброньовані, бо не для війни народжені. Тільки хиби одних людей ніколи не можуть бути виправданням аморальної поведінки інших.
9. Знаєте, чого я дуже боюся? Що колись, коли це все скінчиться, ось ці всі блогери з мільйонними підписками й без будь-яких ціннісних орієнтирів – за грошики підуть розповідати, що треба голосувати за Арестовича. І тоді у всіх буде питання – а за що воювали найкращі чоловіки й жінки України?
10. Так не може бути, що за нашу свободу воюють одні, а користатися нею хочуть інші.
Джерело: Inna Sovsun / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
