+2 Київ
Джерело: Юрий Бутусов / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
"У будь-якому суспільстві лише 20% людей, які мають якусь життєву позицію, вони активні і готові померти за неї. А решта 80% – ведені. Хто переможе – до того вони і пристосуються".
Вона знала, що росіяни прийдуть, знову спробують убити, знову пошлють найманців. Але її це не лякало, вона була готова до смерті.
Вона знала, що треба сховатися, зникнути, інакше їх зможуть виявити – але продовжувала вести активну діяльність, вона знала, наскільки важливим є інформаційний фронт.
Вони з чоловіком жили на свою зарплату військовослужбовців і на дуже скромну допомогу друзів – але вона не шукала грошей та іншого шляху.
Вона не хотіла народжувати дітей з Адамом, вона говорила, що обрала шлях війни за свободу, і в цій війні треба бути готовим пожертвувати собою, не давати життя, а віддати життя. 13-річного сина від першого шлюбу вона віддала на виховання родичам.
Вона могла поїхати з чоловіком у благополучне життя у Європі, адже Адам навчався в Англії, але вони обрали Україну, щоб бути на передовій війни проти терористів РФ.
Учасниця організації чеченського опору.
Медик і активіст 8-ї "афганської" сотні Самооборони під час Революції гідності на Майдані.
Снайпер-доброволець полку МВС "Київ", лейтенант поліції.
Військовослужбовець ЗСУ, лейтенант.
Пишаюся, що в її рідній Одесі ми нагородили її званням Народний герой України...
Якою вона була людиною? Та такою самою, як усі, її відрізняло тільки абсолютно чітка ціленастанова, чітке усвідомлення, навіщо вона прийшла в життя і яка на неї чекає смерть. Вона також нервувала, також переживала...
"Але мені не властиво ридати чи влаштовувати істерику. Глибокі речі я переживаю наодинці із собою, як правило, замикаючись. Я – людина дії, дуже рідко в мене опускаються руки. І якщо й буває, то максимум на один–два дні, коли я просто полежу або посиджу біля комп'ютера, а потім це набридає – і хочеться знову долучатися до бою".
Вона жила Майданом і революцією, а потім стала жити війною.
"Я не пацифістка, до війни ставлюся як до неминучого зла. Не треба тікати від війни і будь-якими способами намагатися її уникнути. Тому що війни існували завжди".
Ми говорили з Аміною, щоб у відповідь на теракти проти українців проводили акції відплати проти російських терористів у Москві, в інших російських містах, де розміщені бази терористичних спецслужб РФ. Вона хотіла вершити помсту над російськими терористами.
"Я б хотіла, щоб упала Російська імперія в тому вигляді, у якому вона існує зараз. Навіть якщо за допомогою великої війни, навіть якщо за допомогою третьої світової".
Водночас обговорюючи досить ризиковані ідеї, припускала, що такі операції у РФ можуть стати для неї квитком в один кінець. Вона спокійно говорила, що вони намагатимуться дістатися до неї в Україні, і вважала, що треба бити ворога на його території, бо ризик для неї був скрізь. Це не була поза й бравада – вона була готовою (не готові поки до такої війни у РФ ті, хто мав би такою війною керувати).
"У мене немає страху, і я абсолютно не боюся загибелі, тому що дійсно щиро вірю в те, що все визначено, що день моєї смерті визначено, і тим, що я там, його не наближу і не віддалю".
Аміна була певний час модератором на сайті "Кавказ-центр" – головному інформаційному ресурсі чеченського опору, і ми обговорювали, як організувати об'єктивне висвітлення боротьби чеченців в умовах повної дезінформації та пропаганди російської влади. Тут також необхідна участь держави.
Аміна на брак державної і суспільної підтримки і взагалі на українські проблеми ніколи не скаржилася. Вона говорила про наявні проблеми, але вважала, що найголовніше – це не критикувати збоку, а ставати частиною змін. І вважала, що не залежна від Кремля держава – найголовніша цінність, яку треба зберегти. Тому вона завжди була на службі, і після поліції пішла в армію, щоб бути частиною змін у державі.
У Кремлі знали, що Аміна й Адам були символами і рушієм чеченського опору в Україні, і саме тому на них вели полювання. Аміна організувала акцію на Майдані, коли українські військові розгорнули найбільший у світі прапор Ічкерії, і без сумніву, викликала злість у Москві і в кадирівській банді. Без сумнівів, РФ продовжить полювання на Адама Осмаєва в Україні.
Упевнений, що Україна зобов'язана підтримати справедливу боротьбу народів Кавказу за свободу, ми мусимо допомагати тим, хто хоче помститися російським державним терористам. І я говорив про це з деякими керівниками наших державних структур, до сфери відповідальності яких входять такі питання.
Напевно, найбільш приголомшливе, що зараз стане очевидним, що вона вела свою війну без усіляких команд, це було для неї з Адамом особистою справою – справою життя і справою смерті. Так, у наш прагматичний та комфортний вік живуть серед нас люди, одержимі боротьбою за звичні повсякденні цінності, які ми в своєму житті не завжди помічаємо – за свободу, незалежність, за Батьківщину... Живуть і віддають свої життя.
На цьому фото Аміна на Майдані в лютому 14-го. Вона обрала свою долю. Ніколи не забудемо тебе, Аміно...
Фото: Юрий Бутусов / Facebook
