ГОРДОН
 
 
Юрій Бутусов

Головний редактор сайта "Цензор.НЕТ".

Досі невідомо, чому військове командування не дало наказу відійти з донецького аеропорту 19 січня. Це врятувало б більшість наших воїнів

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою

Для мене день пам'яті захисників донецького аеропорту – це 21 січня. Саме в цей день, після втрати будь-якої можливості для спротиву, російські підрозділи захопили уламки оборони, тіла загиблих та небагатьох живих...

Події 17–21 січня неможливо відокремити одна від одної.

17–18 січня противник узяв у щільну облогу останнє приміщення оборони у новому терміналі, кілька бойових машин прорвалося з підкріпленням тільки завдяки активним бойовим діям на флангах – підкріплення зайшло під час боїв за Іверський монастир та селище Спартак. Було зрозуміло, що новий термінал повністю оточений, подальше утримання позицій можливе тільки ціною втрат. Оточені це розуміли, але продовжували тримати оборону і відступати без наказу відмовилися.

19 січня противник повністю перекрив постачання та прострілював із сусідніх приміщень підходи. Група на чолі з комбатом 90-го батальону Олегом Кузьміних вийшла для посилення, але у щільному тумані потрапила на позиції противника у старому терміналі – семеро воїнів загинули, восьмеро потрапили у полон.

20 січня противник наблизився впритул, зайняв приміщення зверху та знизу останнього приміщення оборони, і його вже не було чим відкинути назад. Російські сапери безперешкодно встановили вибуховий заряд та підірвали останню залу, у якій тримали оборону українські воїни. Більшість загиблих у новому терміналі  понад 30 бійців  загинула саме через цей вибух.

20 січня було здійснено кілька спроб доставити допомогу в новий термінал, але через повне оточення противником жодна із цих спроб не була вдалою, противник розстрілював усю техніку, яка підходила до нового термінала. Щільний туман не дозволяв орієнтуватися, група під командуванням комвзводу розвідки 81-ї бригади Андрія Миронюка потрапила на позицію противника та була розбита, п'ятеро воїнів загинули. Група 95-ї бригади спробувала прорватися, але ще на заїзді на летовище потрапила на мінне поле та під обстріл противника, загинуло та зникло безвісти троє воїнів.

За наявними даними на цей час, 19–21 січня при обороні нового термінала, при підриві приміщення й у полоні загинуло та зникло безвісти 39 воїнів зі складу 80-ї, 81-ї десантно-штурмових, 93-ї механізованої бригади, 74-го розвідбату.

При спробах прориву до нового термінала 19–20 січня загинуло та зникло безвісти 18 воїнів 79-ї, 81-ї, 95-ї десантно-штурмових, 57-ї мотопіхотної бригади.

Досі залишається без відповідей та жодних офіційних висновків, чому попри критичну обстановку в новому терміналі військове командування не дало наказу на відхід із термінала. Адже 17 січня зірвалася спроба зайняти Іверський монастир, а 18 січня зірвалася спроба зайняти селище Спартак – це означало, що прикрити із флангів підходи до нового термінала не вийшло. Значить, противник продовжує контролювати підходи та термінал фактично знаходиться в оточенні, шляхи постачання прострілюються з усіх видів зброї. Більшість із тих, хто вийшов у тумані з нового термінала, навіть поранені 20 січня, змогла добратися до наших позицій на метеостанції – вона була всього за 1,5 км від нового термінала. Нема сумнівів, що наказ на відхід 19 січня, після невдалого прориву групи Кузьміних, урятував би більшість захисників. У тумані вони могли відійти непомітно. На жаль, полководці, які командували в той час, цього не коментують.

Різку оцінку дав тільки один офіцер – комбат Кузьміних – після повернення з полону. "Задача была как рискованной, так и непродуманной, с точки зрения тактики ее не должно было быть".

Оборона цих бетонних уламків на морозі без тепла, без води, тільки з піхотним озброєнням, під обстрілом з усіх видів зброї, в умовах оточення назавжди залишиться зразком спротиву та вірності своїм товаришам та військовому наказу. Оборона нового термінала донецького аеропорту – це зразок бойового духу та бажання битися до кінця. Ті, хто стояв на смерть, ті, хто йшов їм на допомогу в безнадійних умовах, показали приклад усвідомленої самопожертви. І це ніколи не буде забуто.

Честь і слава українським воїнам. Їхнім родинам та тим, хто тоді вижив та зараз бореться за своє життя, лікується, і сьогодні потрібна наша допомога.

Джерело: Юрий Бутусов / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора

Блог відображає виключно точку зору автора. Редакція не несе жодної відповідальності за зміст та достовірність матеріалів у цьому розділі.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Заборонені нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства.
 
Залишилось символів: 1000
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 
 
 
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

 
 

Свіжі блоги