+2 Київ
Джерело: Юрий Бутусов / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
У мене виникли серйозні проблеми зі здоров'ям узимку – складний повторний розрив ахіллового сухожилля, загроза інвалідності, загалом, ліг на операцію в найзвичайнішу районну лікарню Києва, де роблять десятки операцій за день. Наркоз укололи в спину, щоб тільки ноги відключилися, я лежу, а анестезіолог поруч, стежить за моїм станом, ну і розмовляє зі мною, щоб упевнитися, що я в адекваті. В операційній страшенно холодно, тому що через величезні старі вікна продуває наскрізь, батареї не дають тепла, лікарі в теплих жилетах під халатами, а я в трусах під простирадлом, бесіда хоч якось відволікає, і зуби не цокотять. Ну про що зі мною говорити? Звичайно про реформи, адже лікарі виявилися моїми читачами.
Анестезіолог сказав приблизно так: "Основна проблема реформ охорони здоров'я – це навіть не чинна система та всі її недоліки, а те, що держава взяла на себе такий обсяг зобов'язань із захисту здоров'я громадян, який не може виконати. Люди повинні мати безкоштовну медицину, а її немає насправді й не може бути, тому що медицина вимагає грошей, а грошей для надання всіх передбачених безкоштовних послуг не виділяють. Ось ми зшиваємо вам ахілл – це не проста операція, а на неї держава виділяє, ну, може, 30 гривень, якщо порахувати, що нам тут за фактом належить. Зрозуміло, навіть наймінімальніші потреби у матеріалах цього не забезпечує.
Майже все купуємо за кошти самих пацієнтів. І проблема не тільки в матеріалах. Немає інфраструктури – ось вам холодно, лікарні потрібен якісний ремонт, необхідне обладнання, тому що воно виходить з ладу. Багато чого потрібно, і цих грошей із пацієнтів не збереш. Але, насамперед, цінні люди в професії. Я – лікар вищої категорії, упродовж року я роблю тільки в цій лікарні понад 300 операцій, а ще іноді виїжджаю в інші, у мене стаж роботи тільки анестезіологом 18 років. Я одержую зарплату 6 тисяч гривень. Така зарплата адекватна? Так, зараз обіцяють реформу, і тим лікарям, хто робить більше операцій, обіцяють платити більше. Але наскільки більше? Бюджет не збільшили, а операції роблять не тільки лікарі, і медсестри роблять, і ті, хто на діагностиці сидить, і хто за хворими дивиться і перев'язки робить...
Збільшувати треба буде в рази, у багато разів збільшувати фінансування медицини, якщо ми хочемо надавати пацієнтам якісні медичні послуги і залучати якісних працівників, молодь, яку треба вчити і яка повинна багато років працювати, щоб досягти необхідної кваліфікації. У 20 років я був упевнений, що знаю, як реформувати медицину, а зараз я розумію одне: я не знаю, як можна провести реформи, якщо немає грошей, щоб залучити людей, які здатні ці реформи провести".
Тут до розмови приєдналася медсестра: "Зараз піднімають мінімальну зарплату. У медсестер була зарплата три тисячі. У ліфтера в лікарні – 1800. Зараз у всіх буде по 3200. З одного боку – зрівнялівка, а з іншого – все одно на ці гроші в столиці прожити нереально. Тому й мало йде до нас молоді".
Підійшов хірург: "Операцію ми закінчили. Загальні витрати тільки на матеріали, наркоз і все-все для вашої операції – п'ять тисяч гривень. Держава нам дала для вашої операції тільки одноразові шприци з бинтом. Але травми бувають різні. Наприклад, переломи стегна, там необхідний екзопротез, він може коштувати понад дві з половиною тисячі доларів. Потрібна якісна діагностика, потім потрібна реабілітація. Усе це взаємопов'язані речі. А найголовніше – потрібні фахівці. Тому що операції йдуть потоком – я роблю понад 450 операцій упродовж року, і коли до мене телефонують у будь-який час дня і ночі, я відразу відгукуюся, і моя бригада виходить на роботу, якщо треба, і в неділю, і я впевнений у цих людях.
Ця робота, відповідальність, звичайно, не можуть коштувати три–п'ять тисяч гривень зарплати медиків. І фахівців у нібито "безкоштовній" медицині не вистачає. Якби у мене були дві бригади, я б міг робити ще на 100–150 операцій на рік більше, тому що не витрачав би часу – підготовка до операції займає набагато більше часу, ніж безпосередньо моя робота. Наша "безкоштовна" медицина – це давно вже не система, а місце для самореалізації ентузіастів і, на жаль, випадкових людей. Оплатити навіть невеликі гроші за операцію можуть далеко не всі; щоб до тебе вишикувалася черга, потрібен час, а як жити доти, доки ти не маєш попиту? Слово "реформи" у медиків викликає підозри. Спочатку потрібні ресурси, розуміння, звідки їх взяти".
Хірурга терміново викликали в приймальню, він пройшов зі мною у травматологію. У перев'язувальній я пригальмував – туди привезли вагітну жінку, дуже бліду, зі стражденним виглядом. Поруч з нею був чоловік з обличчям біло-зеленого кольору, він був на ногах, але страждав ще сильніше, ніж хвора. "Вона на дев'ятому місяці, упала щойно, коли вийшла з дому, на льоду".
Хірург оглянув: "Так, перелом стегна... Треба зрозуміти, чи можемо ми дати вам анестезію... Боюся, що ні. І не робити операцію теж не можемо. Так, почнімо думати, треба діяти". Таке відчуття виникло, що навіть стінам боляче...
Мене повезли до палати. Звичайно, я дав гроші за свою операцію і ще додав за роботу. Я, звичайно, не шкодую, я радий. Це не хабар. Це підтримка ентузіастів, які тягнуть на собі щодня неймовірну відповідальність за десятки життів і доль... Нам дуже багато треба зрозуміти, що і як треба змінити. Реформа – це не слова і не просто зміна структури. Реформа – це насамперед ресурс. І найкраще мені це пояснили не люди з трибун, а ті, хто кожен день ріже і зашиває у звичайній операційній звичайної лікарні...
