-1 Київ
Менш популярне про історію з Мазепою.
Коли в Україні йдеться про конфлікти влади з бізнесом, соцмережі обирають бізнес. Це логічно. По-перше, ніхто не любить владу і критикувати її популярно. Друге – у соцмережах багато бізнесменів із купою підписників і опозиціонерів усіх мастей – від реальних політичних до звичайних, бажаючих писати про владу гівно заради дешевих лайків. Третє – у конфліктах влади й бізнесу влада все одно "старша". Якщо в неї є справжнє бажання зробити все правильно, правильно буде. Якщо ні, то бізнесу зробити це значно важче. І якщо в їхніх відносинах щось глобально не так, є скандали й невдоволення, першою має реагувати влада – це її інтерес і відповідальність. Це факт. Його не варто обговорювати.
Але давайте про останні історії. Однією з тих, у яких ми могли розібратися, була справа IT-компанії MacPaw Олександра Косована. Із перших хвилин, як історія стала публічною, і бізнесмени, і деякі журналісти сказали про пресинг бізнесу і свавілля влади. Коли деталі стали відомі, виявилося, що компанія побудувала на землях сільськогосподарського призначення базу для відпочинку співробітників, чого робити на таких землях не можна. Побудувала близько до води – чого теж робити не можна. І намивала там пісок. Це дуже банальна й поширена схема. Так робили масово. А активісти масово про ці схеми писали. Саме через такі схеми доступ до води іноді закритий на кілометри, хоч так бути не має.
Після цього були справи Черняка й "Київгуми". В обох фігурує Росія. По обох поки гарних розборів немає. Вони потрібні.
У справі Мазепи трохи деталей є в публікації "Економічної правди". Якщо коротко, його обвинувачують у тому, що він через підставних людей скупив землі коло київського водосховища. Тобто спочатку чиновники різного рівня (їхні імена й посади є у справі) забрали цю землю в держави, змінили цільове призначення і продали підставним особам, а ті продали все Мазепі. Саме Мазепу називають ідеологом схеми. І саме це правоохоронці мають довести. І це, до речі, дуже непросто, бо саму схему придумали так, щоб до неї було важко підкопатися.
Ця схема так само, як та, що в історії Косована, відома й популярна. Державні землі так само стали приватними за дуже невеликі гроші, а згодом там звели нерухомість, перекрили доступ до води і продали за дуже великі кошти. У цих будинках зараз живе дуже багато відомих бізнесменів. У тексті ЕП, до речі, вказано, що ця схема з підставними покупцями працювала із 2012-го по 2021 рік. Тобто ця справа лише почалася давно, а закінчилася нещодавно.
Зараз справу Мазепи намагаються політизувати. Один з аргументів: він створив ініціативу проти свавілля влади й силовиків, які тиснули на бізнес. Що ж, можливо, але тоді люди з нормальною пам'яттю можуть запитати: чому Мазепа не створив схожу ініціативу у 2013-му, коли він допомагав Курченку купувати УМХ? У ті часи бізнес переписував свої активи на сім'ю без усяких судових справ – просто боявся й переписував, а Мазепа допомагав Януковичу й Росії отримати контроль над найбільшим медіахолдингом країни, щоб буквально одразу закрити всі вільні ЗМІ. Тоді загроза бізнесу була меншою? Чи боротися за його права було менш вигідно?
Ще один відомий опозиційний політик написав довгий пост про те, що головна мета затримання Мазепи – не дозволити йому виступити в Давосі. Під постом тисячі лайків. Але де саме збирався виступати Мазепа – ніхто не знає. Сам політик не знає. Точно не в Пінчука – ми цікавилися.
Маніпуляцій насправді багато. Наприклад, про те, що у справі не фігурують нечесні чиновники, які дозволили провернути схему, хоч вони там є, як і назви конкретних органів, які фактично вкрали державну землю. І довести їхню причетність має бути навіть простіше, ніж Мазепи. Але головна проблема в іншому: не треба канонізувати бізнес просто тому, що він тут є і платить податки. За такою логікою канонізувати треба Ахметова й Коломойського – от справді великі роботодавці. Але дуже часто за гарними фасадами, відомими CEO й корпоративними тренінгами стоять великі корупційні схеми. Добра частина бізнесменів з обкладинок нашого першого Forbes ховається по світу від кримінальних справ, які вже ніхто не називає надуманими. Вони гарно розповідали історії успіху, але не більше.
Корупція – це гра для двох. Великий бізнес в Україні звик до того, що він може порішати. Це зручно. Доводиться ділитися, але врешті-решт можна отримати значно більше, ніж у тій самій Європі. І схеми із землею у цьому питанні канонічні. Ті, хто порішали, зірвали банк і отримали багато грошей. І якщо вже всі говорять про інвестиційний клімат, то це не беззаперечний захист кожного, хто витратив тут багато, а створення нормальних і рівних умов для всіх. Інвестори мають бачити, що "порішати" в конкурентів не вийде й буде нормальний ринок. Що за схеми є відповідальність і що тут не все для своїх, які радо ходять в ОП чи Кабмін. Самі ходять. Не під примусом.
Зараз ідеальне місце сказати: так справа ж у тому, що влада не хоче робити ці правила. Що ці справи для іншого. Так давайте дивитися, для чого вони. Давайте контролювати слідство. Давайте уважно дивитися, куди йдуть активи. Давайте бізнесмени, яких пресують, не будуть сподіватися "порішати" й казати журналістам "не треба про це писати". Але не треба казати: хай спочатку посадять… Так нічого не вийде. Чи є хтось, кого треба посадити першим, а вже після нього чіпати інших?
І головне: не треба забувати, що немає ніякого економічного фронту. Фронт один. Усе інше – просто економіка й політика. І якщо ми вже не воюємо, то маємо якось із цим розбиратися. Спокійно. Без істерик і крайнощів.
Джерело: Катерина Коберник / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
