+13 Київ
Володимир Зеленський здобув усю владу у країні. "Але є одне "але".
Нищівною буває не лише поразка, але й перемога. На кшталт тієї, яку здобув в Україні Володимир Зеленський. Після парламентських виборів у країні фактично зникла система стримувань і противаг.
Верховна Рада завжди була місцем для дискусій. Кожному президенту доводилося узгоджувати власні "хочу" з парламентськими. Створення коаліції завжди нагадувало торги – коли за лояльність фракцій чи окремих депутатів тріумфатору перегонів доводилося йти на компроміси. Відтепер усе це в минулому.
Єдина дискусія, яка можлива у країні, – це дискусія всередині однієї-єдиної партії. "Слуга народу" не залежить від інших парламентських фракцій. Із ними вестимуть перемовини лише в тому разі, якщо панівна партія вирішить змінити Конституцію.
Українці звикли не любити парламент. Цей інститут традиційно пасе задніх у рейтингу довіри. Але за всієї справедливої критики він залишався одним із елементів системи, яка нікому у країні не давала змоги стати одноосібним центром ухвалення рішень. Але не тепер.
Володимир Зеленський контролюватиме не лише свій офіс. До його послуг парламент і Кабінет Міністрів, силовий блок і виконавча влада. Щодо судів теж не варто плекати ілюзії – вітчизняна судова система неодноразово доводила гнучкість хребта і вміння зчитувати кон'юнктуру ситуації. Пульт управління державою відтепер у руках однієї людини. Хтось цьому радіє. Хтось стривожений. Але ні прихильники, ні супротивники цю ситуацію змінити не спроможні.
Для повноти картини президенту залишилося лише дістати підтримку мерів і місцевих рад. Ми вже бачимо ознаки "заприсяжування" на прикладі столиці, де обраного мера Віталія Кличка посувають від реальних повноважень. Можна припустити, що керівники інших міст або самі намагатимуться знайти компроміс із новою владою, або їм не залишать вибору. Зрештою, правоохоронна система чудово опанувала мистецтво виборчої ефективності.
Правду кажучи, Володимирові Зеленському залишилося досягти взаєморозуміння з головними акціонерами країни – олігархами. Така угода не виглядає нереалістичною. Як мінімум тепер, доки легітимність нового президента захмарно висока, відкрито воювати з ним – не найбільш виграшна стратегія. Тим паче, що законодавчі віжки залишаються в руках президентського офісу, а блокувального пакета в жодної фінансово-промислової групи просто немає.
По суті, Володимир Зеленський тепер може все. На рівні інститутів його ніщо не обмежує. Так, є інерція суспільства. Так, є негласний соціальний договір. Так, є об'єктивні економічні умови. Але у президентських руках тепер сконцентровано той обсяг повноважень, який не дасть змогу Зеленському кивати на їхній брак.
Прихильники президента можуть тріумфувати. Але проблема в тому, що ніхто не може впевнено говорити, на які бажання Володимир Зеленський витратить квіточку-семибарвицю, яка йому дісталася. Це можуть бути давно назрілі реформи, які виведуть країну з інерції та застою. Або навпаки – низка помилок, за кожну з яких ми заплатимо фрустрацією і якістю життя.
У цьому просторі невизначеності є лише один маяк. Міжнародні донори. До війни офіційний Київ міг маневрувати між Заходом і Сходом, по черзі беручи в борг у Москви і Брюсселя. Але тепер закордонна "тумбочка із грішми" залишилася лише одна. І кошти з неї можна брати лише під цілком конкретні зобов'язання.
Українська бідність – єдиний чинник, який стримує експресію будь-якого політика. Наш економічний суверенітет досить умовний – і саме це вселяє надію. Як мінімум на те, що багато з перезрілих реформ удасться втілити в життя. Тому що Володимир Зеленський уже не зможе пояснити Заходу їх непроведення протидією парламенту чи Кабміну.
Звісно, ця ситуація ще не є гарантією чого б то не було. Безперечно, новий президент може вирішити, що західні умови йому не підходять. Але в цьому випадку українські громадяни зможуть переконатися в тому, якою глибокою буває кроляча нора. А ті, хто стверджує, що "гірше вже не буде", зможуть переконатися у своїй неправоті.
Зрештою, економічним законам байдуже до наших бажань.
Джерело: "Крим.Реалії"
Опубліковано з особистого дозволу автора
