+1 Київ
Як і очікували, перше рішення Міжнародного суду ООН у справі Україна – Росія стало причиною змішаної реакції в соцмережах. Одні радіють рішенню щодо Меджлісу, інші критикують Київ за нездатність довести фінансування бойовиків Москвою. Водночас більшу частину людей із протилежних сторін об'єднує одне: усі вони не до кінця розуміють, що конкретно вирішив суд і чому.
Перший і основний нюанс, який багато хто випускає, – рішення ухвалено тільки стосовно тимчасових заходів щодо РФ. Ніякого розгляду справи ще не було, жодного вердикту за українським позовом у Гаазі не виносили, крім лише одного: суд ухвалив, що справа належить до його юрисдикції prima facie і підлягає подальшому розгляду. На слуханнях на початку березня російська сторона намагалася домогтися зворотного.
Грубо кажучи, учорашнє рішення Гааги можна порівняти з обранням запобіжного заходу в українських судах. Так, підсудного можуть узяти під варту, але навіть якщо його відпустять під заставу – це не означає, що підозри знято. І зовсім не означає, що він уникне відповідальності. І вирок може бути обвинувальним, але все це буде вже потім, після розгляду справи, вивчення всіх аргументів і доказів. У нашому випадку – через приблизно п'ять–сім років (такий прогноз давав міністр юстиції України Павло Петренко).
На думку суду ООН, підстав для тимчасових заходів стосовно Донбасу немає, оскільки Київ поки не довів, що Москва не просто підтримує бойовиків фінансами, технікою і зброєю, але ще й робить це свідомо. Тобто "з розумінням і наміром", що надану нею допомогу використовуватимуть для терору проти мирного населення.
Довести, що Росія навмисне фінансувала теракт на проукраїнському марші в Харкові, обстріли Маріуполя, Волновахи, Краматорська та збиття рейсу MH17 – це і є завдання українських юристів. Якщо його не вдалося виконати на етапі тимчасових заходів, то зовсім не факт, що ситуація не зміниться на довгій дистанції.
По суті, проблема в іншому: навіть якби суд у Гаазі визнав доводи України переконливими і зобов'язав Москву припинити підтримку "ЛДНР", нічого б не змінилося.
У Росії за плечима величезний досвід ігнорування міжнародних вимог, зокрема і на найвищому рівні. Наприклад, абсолютно марною виявилася резолюція Генасамблеї ООН від 27 березня 2014 року, яка підтверджувала територіальну цілісність України і незаконність анексії Криму.
Так, резолюції мають рекомендаційний характер, а постанови Міжнародного суду ООН держави зобов'язані виконувати. Але що відбувається, якщо рішення ігнорують? Потерпіла сторона звертається до Ради Безпеки ООН, яка має на це відреагувати. Поки Росію не виключено з Радбезу або принаймні її не позбавили права вето, жодного рішення щодо цього питання ухвалено не буде.
Отже, спроби України змусити РФ виконувати рішення Гааги заблоковано вже зараз – за довгі роки до винесення цього рішення. Це виглядає так, немов екіпаж літака намагається змусити одного з пілотів виконати якісь дії, але той залишається за штурвалом, продовжує на рівних із усіма керувати літаком (Радбезом) і робити по-своєму.
І тут ми підходимо до головного: а чи потрібні Україні ці судові розгляди, якщо в нинішніх реаліях вони практично безперспективні?
Рефат Чубаров назвав рішення суду ООН про необхідність відновити Меджліс "моральною перемогою для України і всіх кримських татар". Безумовно, "моральною перемогою" стане і позитивне рішення суду по суті, якщо таке ухвалять через кілька років.
Цим рішенням можна буде вправно оперувати в словесних баталіях із росіянами на теренах Facebook – мовляв, бачите, ми маємо рацію, так навіть Гаага вирішила. Аналогічними фразами будуть говорити й перші особи країни з телеекранів.
Біда в тому, що на цьому ефект Гааги, схоже, і закінчиться. Зв'язати посилення санкцій із судом ООН досить складно: Росія вже порушила безліч зобов'язань та основ міжнародного права, підстав для санкцій шукати не доводиться. Тут основне питання – це політична воля окремих країн, від якої залежить запровадження або скасування санкцій.
Виникають великі сумніви, що умовна Марін Ле Пен, яка виступає за повне скасування санкцій, після вердикту Гааги різко передумає і займе протилежну позицію.
І що в підсумку?
Чи не намагаємося ми виграти в Росії футбольний матч, під час якого вона має можливість рухати ворота, випускати необмежену кількість гравців і навіть змінити рахунок на табло, якщо вона все одно програє?
Джерело: "ГОРДОН"
