-3 Київ
"Природної смерті не існує: жодне нещастя, яке обрушується на людину, не може бути природним, оскільки світ існує тому, що існує людина.
Усі люди смертні, але смерть кожної людини – це біда, яка наздоганяє її як нічим не виправдане насильство, навіть якщо людина покірно приймає її".
Симона де Бовуар "Дуже легка смерть".
Невелика безплатна лекція для помічниці нашого головнокомандувача, яка заявила про те, що "всі помруть" і "цегла впаде на голову".
Такий підхід до мотивування суспільства у XXI столітті від самого початку контрпродуктивний.
Чому я часто говорю про те, що тотальні методи у XXI столітті у форматі споживчого, інформаційного суспільства вже не такі ефективні, як у часи Другої світової війни?
Річ у тому, що в масовій психології, в колективному несвідомому домінує або Ерос, або Танатос.
Танатос – це домінанта середньовічного, архаїчного суспільства, карнавал Санта Муерта, свято Святої Смерті. Танатос у середньовіччі витіснив Ероса. Саме тому сексуальна основа опинилася на периферії.
Сексуальність придушувалася, заганялася у глибини підсвідомого, залишаючи суспільству психокомплекси і неврози.
У XX столітті, коли відбулася сексуальна революція, настав глобалізм і суспільство загального добробуту, Танатос був повністю витіснений Еросом.
Тепер уже не секс, а ідея смерті опинилася за дужками на периферії свідомості. Люди вже не біжать у монастирі, й церкви порожні – немає страху вічної смерті, але не тому, що люди не бояться померти, а тому що люди хочуть жити.
Чи можна повернути Танатос у суспільство й вигнати Ерос? Повернути людям потяг до смерті замість бажання життя?
Так. Є два шляхи. Ідеологія й релігія.
Ідеологія дає відчуття великої ідеї, заради якої можна пожертвувати мільйонами. Релігія формує відчуття тлінного світу, юдолі смутку, коли справжнє, вічне життя починається лише після смерті на тому світі, де чекає райське блаженство. Тобто потрібні або фанатики, або шахіди (мученики за віру).
Чи можна в Україні побудувати свій аналог чучхе?
Я вважаю, що ні. Насамперед через неготовність до цього наших еліт. Адже ідеологія – це коли диктатор не міняє свого сина, який потрапив до ворогів, на полоненого ворожого фельдмаршала.
Повернення релігії й культу мучеництва у нас тим більше неможливе, все-таки не сектор Гази.
Тому що більше "помічники" у нас будуть говорити про "нестрашність смерті", то більше люди бажатимуть життя.
А помічниці Валерія Залужного я порадив би прочитати книгу Жана Бодріяра "Символічний обмін і смерть". Філософ говорить про тотожність фрейдизму і марксизму.
Фрейдистський Символ (бажане) відповідає надбудові суспільства, а дійсність трансформується у формат гіперреальності. Несвідоме дорівнює виробничим відносинам.
"Принцип симуляції править нами сьогодні замість колишнього принципу реальності". Знаки вже вказують не на речі, а на інші знаки. Співвіднесеність речей і знаків втрачена.
Формується система симулякрів. Поняття смерті витісняється із суспільства постмодерну, в якому "померли" Бог, історія і мораль.
Смерть стає фантазмом, "нееквівалентним товаром", страхом, що створює ієрархію і виробництво.
Цивілізація маскує смерть, похоронні церемонії втрачають своє початкове значення.
Бодріяр говорить, що "смерть витісняється, як колись витіснявся секс".
Боротьба зі смертю породжує "третій вік", віталізм і бажання довго жити, життєлюбність як базову ідеологію суспільства. Самогубство стає найрадикальнішою формою протесту проти чогось, оскільки самознищення перетворюється на "процес винищення смислової цінності".
До речі, у РФ це досить швидко зрозуміли, припинивши силову мобілізацію і перейшовши у формат контрактного набору.
Валерій Залужний часто говорить, що його основна помилка в тому, що він недооцінив больовий поріг російського суспільства до втрат.
Але чому в РФ не думають про втрати? Про смерть?
Тому що російському суспільству швидко повернули Ерос, прибравши Танатос на другий план. Саме тому росіян більше хвилює гола вечірка Івлєєвої з "голим" Кіркоровим і ціни на яйця, а не втрати на фронті.
Джерело: Алексей Кущ / Facebook
