-4 Київ
Що робити, аби подібна конституційна криза не трапилася в майбутньому?
Кожного разу, коли КСУ визнає неконституційною чергову статтю Кримінального кодексу, виникає закономірне питання: хто відповідає за те, щоб закони, які приймаються, відповідали Конституції? Невже ніхто не перевіряє законопроєкти на конституційність?
Даю відповідь на це питання на прикладі визнаної нещодавно неконституційною ст. 366-1 Кримінального кодексу України. Нагадаю, що ця стаття встановлює кримінальну відповідальність за декларування чиновниками недостовірної інформації.
Це діяння було криміналізовано законом "Про запобігання корупції" від 2014 року.
На цей законопроєкт давало висновок Головне науково-експертне управління. У висновку є слушні зауваження до тексту ст. 366-1, але жодного слова про невідповідність нормам Конституції не йдеться. Також на цей законопроєкт писало зауваження Головне юридичне управління – зауважень до ст. 366-1 ККУ немає. Законопроєкт подавав Кабмін, тобто там його теж опрацьовували юристи, і не один.
А потім ще опрацьовував головний комітет – комітет із питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією та 11 інших комітетів ВР, яким був направлений на опрацювання цей законопроєкт.
Тобто цей законопроєкт вичитували десятки юристів із більше ніж 10 різних підрозділів органів держвлади.
Таким чином, у разі визнання норм цього закону неконституційним повинно поставати або питання некомпетентності та відповідальності всіх цих людей, або неправий КСУ – і законодавство повинно містити запобіжники на такі випадки, бо судді КСУ живі люди і вони теж можуть помилятися.
Отже, ми з вами маємо систему прийняття законів, яка не гарантує їх прийняття з дотриманням Конституції. Ми не знаємо, скільки неконституційних законів на сьогодні чинні.
По-друге, система не убезпечує нас від тривалого використання неконституційних законів. Поки суб'єкт звернення до КСУ до нього не звернеться.
По-третє, ми з вами взагалі ніяк не застраховані від помилкових рішень КСУ. Ми їх повинні виконувати й оскарженню вони не підлягають.
Це означає, що потрібні системні рішення, а не точкові. Вирішення сьогодні конкретної ситуації з антикорупційними нормами ніяк не вирішує глобально недолугу роботу системи. Завтра ми будемо знову мати таку саму кризу, але вже з іншого питання.
Я вважаю, що нам потрібен механізм, який би гарантував прийняття законів у відповідності до Конституції. Аби ми не жили у стані "російської рулетки" – а раптом КСУ визнає цей закон неконституційним, після того як багато років його виконувала вся держава.
Для цього потрібна робота КСУ до прийняття закону, а не після. Наприклад, нехай КСУ опрацьовує законопроєкти і дає висновок. Законопроєкт, який має висновок КСУ про конституційність і прийнятий саме в такій редакції, не може оскаржуватися на предмет неконституційності.
Джерело: Анна Маляр / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
