ЄСПЛ вказав, що РФ здійснює "ефективний контроль над територією" Криму. У перекладі з міжнародно-правової мови – це окупація

Сьогоднішнє рішення ЄСПЛ щодо міждержавної скарги "Україна проти Російської Федерації" є знаковим і визначає подальший напрямок перебігу цього судового розгляду.

По-перше, суд встановив, що Російська Федерація здійснювала ефективний контроль Криму, тобто, по суті, контролювала півострів, уже починаючи із 27 лютого 2014 року, а не з 18 березня, тобто після референдуму, як на те вказувала російська сторона у процесі.

Це відбулося завдяки різкому збільшенню чисельності російського військового контингенту в дуже короткі строки і подальшому блокуванню українських військових з'єднань у місцях їх дислокації.

По-друге, суд відмовився визнавати Крим невід'ємною територіальною юрисдикцією Російської Федерації.

Узагалі, ЄСПЛ не повноважний розв'язувати питання суверенітету, тому прямо вказав, що не розглядатиме відповідності входження Криму до складу РФ за російським законодавством нормам міжнародного права.

Однак у рішенні суд вказав, що ухвалюватиме подальші рішення з огляду на те, що юрисдикція РФ над Кримом має форму "ефективного контролю над територією", а не "територіальну юрисдикцію".

У перекладі з міжнародно-правової мови на звичайну "ефективний контроль над територією" називають окупацією.

По-третє, ЄСПЛ оцінив докази, надані Україною за критеріями прийнятності, і вирішив, що є досить доказів адміністративної практики (тобто організованого, структурованого та послідовного здійснення різними органами влади та посадовцями скоординованих дій) російської влади у Криму щодо:

• насильницьких зникнень;
• незаконних затримань;
• жорстокого поводження;
• автоматичного нав'язування громадянства;
• обшуків у приватних оселях;
• переслідування за релігійною ознакою;
• заборони роботи низки ЗМІ;
• заборони публічних зібрань і демонстрацій підтримки;
• залякування і довільних затримань організаторів демонстрацій;
• примусового відчуження власності у цивільних осіб і приватних підприємств;
• дискримінації за мовною ознакою (зокрема припинення викладання української мови у школах);
• обмеження пересування (через фактичне перетворення Росією адміністративного кордону між Кримом і Херсонською областю на державний);
• дискримінації кримських татар (зокрема порушення права на повагу до приватного і сімейного життя, на свободу думки, совісті та релігії, на свободу висловлювання думок, на свободу зібрань та об'єднань, на свободу пересування).

По-четверте, ЄСПЛ визнав, що із 27 лютого 2014 року суди у Криму не можна вважати створеними "на підставі закону", як це передбачено ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод (право на справедливий судовий розгляд).

До речі, оцінюючи докази за критерієм прийнятності скарги, ЄСПЛ особливо наголосив на двох заявах Володимира Путіна. Перша – на зустрічі із силовиками в ніч із 22-го на 23 лютого, коли він заявив, що ухвалив рішення розпочати роботу щодо повернення Криму до складу РФ, а друга – у телеінтерв'ю 17 квітня 2014 року, де він зізнався, що Росія роззброїла військові частини української армії і правоохоронних органів, а також що російські військовослужбовці підтримали кримські сили самооборони.

До остаточного рішення ще далеко, але основні контури "дорожньої карти" судового розгляду ЄСПЛ уже позначив.

Стежимо за розвитком процесу.

Джерело: Николай Полозов / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора