-3 Київ
Що сталося в одеському музеї?
Відбувся музейник групи "Хамерман знищує віруси".
Після чого пролунали крики про те, що музей спаплюжено, були пропозиції розстріляти і каструвати учасників концерту та директора, і полилися відра брудної гомофобії, ненависті до Європи, України, Майдану, сучасної культури та інших скріп.
Це свідчить про те, що провінціалізація Одеси сягнула критичного рівня. Провінційна культура завжди зашорена, консервативна і резистентна до всього, що ламає її стереотипи. Провінційна культура прагне законсервувати звичне та затишне, а все нове спричиняє в обивателя панічний жах із припадками тваринної люті.
Провінційна культура ізольована від світових трендів і не мислить себе в широкому контексті культурної традиції.
Для Одеси культурна традиція вичерпується одеським роком Пушкіна, письменниками, які виїхали звідси у 20-ті роки минулого століття, і Жванецьким із Карцевим. А актуальність – тим, що транслює ТБ, здебільшого російське. Та й українське витворено багато в чому за російським образом і подобою, навіть якщо воно місцями гіперпартріотичне.
"Хамермани" – контркультура. Але в цивілізованому світі контркультуру давно сприймають не просто як повноправну частину культури, а і як її найбільш потенційний сегмент.
І за ними – вікові традиції. Це й народна сміхова культура, зокрема інтерес до тілесного низу, що академічно описав іще Бахтін.
Це й українська бароково-бурлескна традиція, що сягає Котляревського, законним спадкоємцем якого сьогодні є Лесь Подерв'янський.
Це історія "Кабаре Вольтер", дадаїзму та футуризму, усієї післявоєнної світової поп-культури, альтернативної музики й абсурдистської поезії.
Зрештою, це й велика російська традиція – від Бурлюка та футуристів, від оберіутів до постмодернізму і, у попсовому варіанті – усіма обожнюваної групи "Ленінград", якій "льзя" те, чого "нельзя" "Хамерманам". Особливо в плані лексики.
Ну і, звісно, не "Хамермани" першими принесли в музейний простір оголене тіло та ненормативну лексику. І не мистецтво її породило, а вона проникла в мистецтво із життя.
Неодмінний атрибут провінції – святенництво. Пів-Одеси розгулює по дворах серпневої спеки в сімейних трусах. Не кажучи про те, що пляжні плавки сотень тисяч відпочивальників анітрохи не цнотливіші за червоні труси "Хамерманів". Це нікого не дивує. А яким матом розмовляють громадяни на вулицях і в громадських місцях Одеси – теж ніхто не помічає.
Але вони насмілилися відрефлексувати цю реальність у мистецтві! Це обурливо! Музей спаплюжено.
Леніни зі сталіними та тонни наскрізь фальшивого соцреалізму його не паплюжили, а екстравагантна пародія на нашу абсурдистську жлобську реальність спричинила істерику обивателів.
Можете біснуватися й далі. У мистецтві є місце всьому – і "Хамерманам", і Шишкіну з Айвазовським. І трагедії, і ліричним шмарклям, і жорсткому фарсу. Ми живемо у XXI столітті. Світ змінився. Значить, провінційним одеським уявленням про "межі пристойності" теж час змінюватися.
Усім промені добра.
Джерело: Олександр Ройтбурд / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
