+5 Київ
Портрети і народ.
Колись у мене був великий кабінет на вулиці Банковій, в Адміністрації Президента. На стінах кабінету я вирішила повісити фото видатних особистостей, діячів нашої культури, чий вплив на розвиток країни був безумовним.
Ці портрети мали зайняти свої місця в кабінеті, де до мене сиділи, "за легендою", Лазар Каганович і Леонід Кравчук. Я сподівалася, що світлі, натхненні образи наших геніїв потроху вивітрять важкий дух стін із кремлівськими зірками по кутах.
Я попросила допомоги у старшого чоловіка, який був робітником та вміло вішав ці самі портрети. А ще він дуже легко змінював таблички на дверях кабінетів та приймалень. Якщо він починав рух із валізкою і новою табличкою під рукою – усі завмирали, тому що ніхто не знав, біля якого кабінету він зупиниться і почне свою "страшну роботу". Сама постать цієї людини в береті, темно-синьому халаті і з чемоданчиком в руках наводила "страх і трепет" на жителів Банкової. Адже табличку змінено – і ти... без роботи. Я не жартую. Дуже часто в політиці люди дізнаються про своє звільнення зі ЗМІ, а не з милої бесіди за кавою в кабінеті шефа.
Так от: Євген Олександрович (у народі дядя Жека) прибув у мій кабінет, і я швиденько пояснила йому, де б хотіла повісити вибрані мною фото.
"Знаєте, дитинко, я тут дуже давно. Я вішав і знімав, заносив і виносив Сталіна, Хрущова, Шелеста, Щербицького, ну й інших діячів. Моя вам порада: повісьте президента. Якщо вам це не підходить, то повісьте Шевченка. Не вішайте невідомо кого, я їх не знаю, а я – усе-таки народ!"
Я почала перераховувати чесноти всіх достойників, фото яких я вибрала.
"Послухайте мене, я тут дуже давно..."
Моя порада сьогоднішнім новоселам Банкової: прислухайтеся до українського народу і читайте Тараса Шевченка. Вони – народ і Тарас – вічні. А ще прислухайтеся до кроків у коридорах, тому що дядько Жека тихо, м'яко ступаючи червоним килимом, підійде до ваших дверей і...
Джерело: "ГОРДОН"
