Головний мій висновок після перегляду фільму "Спадкоємець" – рішення не брати участі в ньому було абсолютно правильним G

Головний мій висновок після перегляду фільму "Спадкоємець" – рішення не брати участі в ньому було абсолютно правильним. Це фільм називають "розслідуванням", але там є все що завгодно, окрім власне розслідування. Весь сюжет – це монолог мого брата, розбавлений кадрами із сімейного архіву. Ні про які докази, достовірні документи не йдеться.

Що я відчував під час перегляду? Мені соромно за мого брата, і мені його шкода. По-перше, на всезагал виставили відеозаписи з особистого архіву. Цей архів збирав я. І робив це точно не для того, щоб його виставляли на потіху сотень тисяч сторонніх людей. Той факт, що у фільмі показали кадри з аеропорту (де був я, а не він), навіть коментувати складно. На мій погляд, це щонайменше неетично. Мій брат навіть приблизно не може уявити, що я пережив того дня в донецькому аеропорту, не може уявити, через що мені довелося пройти. І я точно не хочу знову занурюватися в ці спогади. А тим паче я не хочу, щоб хтось їх використав у корисливих цілях.

По-друге, очевидно, що цей фільм за своєю суттю не що інше, як звичайний шантаж. Не викриття організаторів убивства, яких ми шукаємо протягом останніх 24 років, а банальний пошук вигоди. Усі міркування мого брата можна вмістити в одну фразу – "дайте мені грошей мільярд, бо я так хочу". Але насправді і я, і всі, хто хоч трохи обізнаний із реальною ситуацією, і навіть, думаю, він сам, знаємо – це тільки слова, фантазії. Жодних незакритих майнових питань немає. Нагадаю, на момент убивства батька моєму старшому брату Євгенові було 26 років. Досить зрілий вік для того, щоб "підхопити" бізнес-процеси батька. Але і тоді, і десятиліття потому брата більше цікавив процес витрачання грошей, ніж їх заробляння. І його все влаштовувало – із 3 листопада 1996 року і майже до сьогодні він жив, ні про що не замислюючись.

А тепер, коли до 50 років перед Євгеном уперше в житті виникла необхідність самостійно заробляти, він не придумав нічого кращого, ніж шантаж колишніх соратників батька і близьких нашій родині людей. Шантаж через створення репутаційних проблем. Нехай у сценаристів і персонажів "Спадкоємця" немає жодних доказів, але правильно побудована драматургія майже художнього фільму створює в аудиторії ілюзію очевидності ситуації. І ця "очевидність" дає змогу моєму братові сподіватися, що жертвам наклепу буде простіше відкупитися, ніж переконувати громадськість у тому, що вони не винуваті.

Мій брат намагається кинути тінь на Ріната Ахметова – людину, із якою я знайомий понад 30 років, із якою ми дружили сім'ями, який дружив із моїм батьком, підтримував нас після смерті батька, допомагав рости і розвиватися. Я досі підтримую дружні стосунки з Рінатом Леонідовичем.

Євген виставив на загальне обговорення Йосипа Давидовича Кобзона – близького друга нашої сім'ї, людину, якої вже немає серед живих, але із сім'єю якого я товаришую донині. І спаплюжив його ім'я, назвавши "третейським суддею" в якихось розбірках "за поняттями".

Навіщо він це зробив? У мене немає відповіді – тільки припущення. Можливо, йому заплатили. Можливо, налякали. Я не можу повірити, що людина у здоровому глузді, без будь-якого тиску і з доброї волі захоче обмовити людей, які нам допомагали. Для мене стосунки з цими людьми дуже цінні, я їх ціную. І нікому – навіть рідному братові – не дозволю їх огульно звинувачувати заради власних інтересів.

Попри все Євген – мій брат. Я не знаю, хто його "надихнув" на трансляцію брехні, але мені шкода, що він став маріонеткою в чиїхось руках. Запитання – у чиїх? Які цілі в цієї людини чи людей? Відповіді, знову ж таки, у мене немає. Але мені дуже шкода, що мій брат пішов на угоду із власною совістю. Що прагнення слави змусило його забути і про совість, і про честь, змусило спекулювати пам'яттю людей, яких уже немає, поставити під удар мої стосунки з важливими і близькими мені людьми, зганьбити наше прізвище.

Зараз Євген стверджує, що він проводив своє "розслідування" із 2013 року. Однак саме 2013 року ми з ним публічно, до того ж тому самому журналісту, який згодом зробив фільм, говорили, що питання закрили й жодних претензій ні до кого немає. Тепер мій брат кардинально змінив риторику. А журналіст чомусь пішов за ним. Але я цього не робитиму. Я не називатиму біле чорним, і проти своєї совісті я не піду. Я точно знаю, що ігри із совістю нічим добрим не закінчуються.

Джерело: "ГОРДОН"