Правовий шлях урегулювання ситуації в Азовському морі – денонсація Договору про співробітництво між Україною та РФ G

Чому Договір між Україною і Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки від 24 грудня 2003 року не відповідає національним інтересам України?

Останнім часом у пресі часто з'являються статті про неправомірні дії Росії в Азовському морі: заборона входу в район Азовського моря біля Бердянська у зв'язку зі стрільбами Чорноморського флоту РФ, затримання українських суден, що прямують у Бердянськ і Маріуполь, перехоплення українських кораблів, закінчення будівництва Керченського мосту, припинення доступу для заходу в Азовське море суден типу Panamax тощо.

Висловлювали думки, що проблеми у врегулюванні правового режиму можуть бути заповнені через застосування міжнародної практики (затоки Фонсека, Ріо-де-Ла-Плата, Таїланд). Однак такі пропозиції позбавлені будь-якої практичної основи, оскільки у відносинах із РФ складність спричиняють дотримання Кремлем імперативних норм міжнародного права, не кажучи вже про звичайне міжнародне право.

Окрім того, що ці дії є продовженням політики РФ (що характеризується системним порушенням міжнародного права), вони пов'язані із браком чіткої правової регламентації режиму Азовського моря. Наразі цей режим регламентує Договір між Україною і Росією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки від 24 грудня 2003 року.

Договір, що складається із п'яти статей, вирізняється правовою невизначеністю регулювання режиму морських просторів і континентального шельфу, і, відповідно, браком чітких правових норм, які дозволяють притягувати РФ до відповідальності за неправомірні дії. Правовий шлях вирішення ситуації полягає у денонсації цього договору 2003 року і застосуванні дії до Азовського моря Конвенції ООН про морське право 1982 року.

Своєю чергою це:

• забезпечить чітку регламентацію кордонів і режиму територіального моря (12 морських миль), повітряних просторів над територіальним морем, а також його надр відповідно до положень Конвенції;
• установить режим прилеглої зони (24 морські милі), виняткової економічної зони таі континентального шельфу, правил захисту і збереження морського середовища;
• забезпечить чітку міжнародну процедуру врегулювання спорів і механізм правової відповідальності згідно із положеннями Конвенції. Положення Конвенції обов'язкові для Росії, як сторони, яка ратифікувала Конвенцію;
• відповідно до положень Конвенції за Україною буде закріплено велику частину акваторії (водних просторів) і континентального шельфу Азовського моря;
• дасть можливість заходити в Азовське море військовим кораблям союзних держав, а отже, посилить безпеку й обороноздатність України.(Зараз, згідно із договором, якщо військові кораблі західних союзників України захочуть увійти в Азовське море, їм доведеться узгоджувати це із РФ. Конвенція гарантує безперешкодне проходження через протоки військових кораблів третіх держав).

Зустрічаються твердження, що денонсація договору про Азовське море і Керченсьу протоку 2003 року може вплинути на дії іншого документа – Договору між Україною і РФ про російсько-український державний кордон від 28 січня 2003 року. Стаття 5 цього документа передбачає, що "врегулювання питань, що відносяться до суміжних морських просторів, здійснюється за угодою між договірними сторонами відповідно до міжнародного права". Водночас нічого у цьому договорі не завдає шкоди позиціям РФ та України щодо статусу Азовського моря, Керченської протоки як внутрішніх вод двох держав.

Однак, як видається, припинення дії договору про Азовське море сприятиме "урегулюванню питань відповідно до міжнародного права" – конвенції ООН, яку ратифікували 167 держав, і посилення правової позиції України.

Денонсація договору повинна супроводжуватися професійної дипломатичної підготовкою, і зокрема включати консультації з союзними державами.

Джерело: "ГОРДОН"