-1 Київ
Збирання дронів на кухні й Китай поєднує набагато більше, ніж ви собі уявляєте. Не тільки комплектуючі.
Колись давно, у 1958 році, величний лідер Китаю Мао Цзедун стикнувся з тим, що країні бракує металу для його масштабних планів, і фіг зна шо з тим робити. Але великий Мао, який походив із простого народу і вірив у те, що знає його історію (а також у те, що він найрозумніший), швидко знайшов рішення. Мао згадав, що бачив на старовинних картинках, як давні китайці плавлять сталь – і оголосив Китай нацією сталеварів. У практичному вимірі це означало, що кожен патріотичний китайський селянин має побудувати в себе у дворі глиняну доменну пічечку і фігачити сталь для комуністичної економіки.
Спрацювало воно не зовсім так. Утілити в життя старі китайські картинки виявилося складніше, ніж уявляв собі величний лідер і його мудра партія. Домну зміг побудувати не кожен, незалежно від патріотизму. Утім, багато селян і комун повірили в себе, а ще більшу кількість змусили в себе повірити. Тож просвітльонні китайські селяни пофігачили сталь. Не в тих обсягах, як собі мріяв Мао, але все одно вражаюче: за один рік (!) обсяги виплавки сталі в Китаї зросли наполовину. Завєти Дзедуна в жизнь та успіх комунізму.
Але була парочка "але". "Сталь" із цих глиняних печей була... м-м-м, як би так сказати... навіть не гівняною, а взагалі не сталлю. І, щоб переплавити її, реальні (а не картинкові) сталевари мали витратити не сильно менше зусиль, ніж із голої руди. Та ще гірше те, що значна частина заліза в селян ішла у відходи і взагалі була втрачена для китайської економіки.
Про "ефективність" спалювання дерев для цієї програми та про інші екологічні наслідки й говорити нема чого, там усе очевидно. А ще – залізної руди для всіх патріотичних сталеварів часто не вистачало, а план партії виконувати треба, тому в маодомни йшло все залізне, що траплялося під руку, тобто готові вироби, залізні предмети старини (які зараз коштують небесні гроші) і так далі.
Коротше, за пару років навіть партії стало ясно, що величний Мао також може помилятися, і тихенько, щоб не розстроювати його, програму згорнули. Хоча нашкодила вона добряче.
Цю історію особисто я дізнався, ще коли вчився у школі – пару років у нас викладала класна вчителька історії. І реально дуже шкода, що таких вчительок не було в тих, хто зараз просуває ідею збирання дронів на кожній кухні.
Бо деталі співпадають один в один:
- економічно – просто дико неефективно;
- дотримати стабільність стандарту якості для військового використання буде, м-м-м, непросто;
- неуникний високий відсоток браку знищить купу дефіцитних дронових комплектуючих.
P. S. Цікаво, що сам Мао, кажуть, так і не втратив віри у свою велику ідею, попри її очевидний провал.
P. P. S. А ще в той самий період він запустив кампанію з масового знищення китайцями горобців. Ну, бо так треба. Мудрий китайський нарід знищував їх мільярдами штук (не перебільшення). Потім, правда, розплодилася сарана і був голод.
Тому в разі, якщо кухонна дронофабрика реально запрацює, мені буде трохи лячно щодо наступних креативних ідей.
Джерело: Сергій Сидоренко / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
