Захід боїться створити прецедент, торкнувшись священної корови непорушності кордонів – тоді будь-який Путін скаже: чому Карабаху можна, а Криму ні?

Цікавий момент. Вірменія – люто проросійська, Азербайджан – прозахідний. Виходячи з логіки голого реалполітичного інтересу, який в уяві ватників править світом, Захід має топити за Азербайджан.

Фактично ж позиція Заходу (включно зі США) радше провірменська, хоча й не безумовно. Цю позицію можна звести до трьох основних пунктів:

• територіальна цілісність Азербайджану;
• мирне врегулювання проблеми;
• самовизначення Нагірного Карабаху (але в межах Азербайджану, а якщо ні, то за угодою з Азербайджаном).

Із трьох пунктів один на користь Азербайджану, два інші фактично ведуть до консервації (вигідного вірменам) статус-кво, не допускаючи з боку Азербайджану реваншу й визнаючи суб'єктність Нагірного Карабаху і наявність у нього власних законних прав та інтересів. Причина – та, що з погляду правового ситуація патова.

Те, що Нагірний Карабах цілком собі є суб'єктом самовизначення і що ліквідацію його у збройний спосіб супроводжуватиме гуманітарна катастрофа, тобто злочини проти людяності, – цілком очевидно.

З іншого боку, бояться створити прецедент, торкнувшись священної корови непорушності кордонів – тоді будь-який Путін скаже: чому Карабаху можна, а Криму ні? (Путін уже змусив їх кусати лікті за свої косовські пригоди). Звідси висновок: підтримувати статус-кво і не допускати різких рухів.

Джерело: Павел Шехтман / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора