-2 Київ
Проблема автівок на єврономерах не вчорашня і щодня все більше актуалізується. Але вона не така вже проста, має багато різних граней, та все зводиться до одного — головним джерелом проблеми з автомобілями в Україні є сама державна система.
Одразу скажу, що я їжджу на авто з українською реєстрацією. І мене надзвичайно бісить те, що повальна більшість власників євроавто постійно порушує ПДР, хамовито поводиться на дорозі й у 99% випадків у разі ДТП ти нікому нічого не доведеш і жодних збитків тобі ніхто не відшкодує. А якщо водій такого авто ще є дотичним до системи МВС, то тебе ще й зроблять винним, як свідчить практика.
Але підемо по порядку. Щоб зрозуміти проблему комплексно, треба розкласти її на запчастини.
Головна причина появи в Україні таких автомобілів — необґрунтовано-маразматичне завищене мито та збори на ввезення імпортних авто, що піднімає ціну від 120% до 300% від вартості самого авто. Тобто в тих же країнах ЄС за ціною одного, наприклад, Volkswagen Golf можна взяти два–три такі авто. По суті, українці знайшли таку собі пролазку в законі й успішно обходять шкуродерство, беручи "євробляхи".
Ще коли такі митні планки встановлювали, це подавали під соусом необхідності підтримати та захистити вітчизняного виробника. Того виробника, котрий є неконкурентноздатним не через наявність різних інших марок на ринку, а просто тому, що за якістю своєю українські автівки — ненадійне лайно, що коштує, як щось гарне. Із цим, звісно, треба щось робити, але точно не нашим із вами коштом. І крім того, якщо держава так переживає за вітчизняне виробництво, то чому наші чиновники та депутати їздять на авто S-класу, а не на "Тавріях" – "Славутах"? Чому в державтопарки закуповують Mercedes, Toyota та Lexus, а не "ЗАЗ Forza"?
Якесь нестикування, чи не так?
Ще один міф – це те, що це мито та збори суттєво наповнюють наш бюджет, а тому знижувати його не можна. Насправді ж нормальна і здорова економіка повинна розвиватися та мати стабільний стан не завдяки ідіотським необґрунтованим поборам, а завдяки правильному податковому врегулюванню та відсутності перепон для розвитку бізнесу та стартапів. Як у нас із цим зараз? Питання риторичне.
Додам ще просту, як п'ять копійок, істину: щоб бюджет наповнювався, не треба його розкрадати, пиляти, робити відкати і займатись іншими популярними серед наших політиків речами. Один тільки Насіров завдав державі збитків на 2 млрд грн і залишається й далі на волі. І це тільки доведена сума. І тільки по ньому. А таких насірових у нас — сотні. На їхньому тлі питання такої роздутої серйозності щодо оподаткування і розмитнення авто — сміх і профанація.
Але позиція держави із захмарними ставками породжує проблему не лише того, що українців дурять, змушують платити зайве та просто обдирають. Зворотнім боком медалі у пошуку обійти це все стає те, що більшість водіїв євроавто стає проблемою на дорозі. Українці і так не вирізняються дисципліною за кермом та дотриманням ПДР, а коли водій ще й розуміє, що може уникнути негативних наслідків від порушень правил, – таких порушень стає більше. Чому? Причин кілька.
Оскільки вартість увезених із ЄС автівок є порівняно дуже низькою, а оформлення на громадянина України під час увезення не відбувається, це дає можливість водіям легко прощатись із ТЗ за необхідності. Мова, звісно, не про всіх, але про більшість.
Прикладів існує багато, коли після ДТП водій кидав ключі в замку та просто тікав. Тим паче, що авто зареєстровано не на нього, а на фіз. чи юр. особу, котру просто неможливо притягнути до відповідальності. Як і водія в такому випадку. Крім того, навіть якщо в такій ситуації водій не втече, а ДТП будуть оформляти, вірогідність того, що вам відшкодують збитки, наближається до нуля. Бо юридично це практично неможливо.
Також деякі мої друзі проголошують тезу, що не можна знижувати тарифів, бо вулиці великих міст, де вже є проблема заторів, заповнять настільки, що в цих заторах ми будемо жити, народжувати дітей та помирати. Що авто – розкіш, котру не всі повинні собі дозволяти.
Але з такими твердженнями ми так і залишимось країною третього світу. Бо авто – це не розкіш, а необхідність. А затори – проблема інфраструктури та управління містом, із чим проблем у нас надзвичайно багато.
За такою логікою ми повинні відмовитись від велосипедів, бо не вистачає велодоріжок, від кухонних ножів, бо раз на рік ними когось убивають, та від медицини, бо всі ми смертні, а в лікарнях – черги.
У ситуації з єврокарами є свої плюси. Їх більше, ніж неприємних мінусів.
Але все це – наслідки, котрі зникнуть, якщо прибрати причину. Причиною ж є те, що я сказав на початку: державна податкова політика, спрямована на необґрунтоване здирання грошей з українця на рівному місці. Якщо держава не знизить митних ставок – кількість "євроблях" в Україні стане настільки критичною, що проблема сягне величезних масштабів. І наслідків стане ще більше. Не дуже приємних для влади.
В Україні сьогодні працює система двосторонніх відносин усередині суспільства та між суспільством і державою. Це "хто кого обдурить, той і йде вперед", і "кожен сам за себе, головне – я, а на інших — плювати з високої гори". Тому ми не платимо податків, а сплачене – крадуть. Тому держава дурить нас на митниці, а ми її – на дорогах. Тому поки не змінять правил гри, "євробляхи" стануть прецедентом, що перекинеться і на інші сфери. І так буде до тих пір, поки окреме его кожного не стане меншим за потребу жити спільно за нормальними правилами в системі "я – держава, а держава – це я".
За правилами взаємодопомоги в системі "держава – громадянин", а не в системі кругового задурювання одне одного.
