+15 Київ
У мене немає жодних очікувань стосовно саміту НАТО. Тому що в основі всього, що відбувається, лежить одна велика засаднича невизначеність – майбутня доля Північної Євразії. США та Європа не розуміють, що робити з Росією. У демократію в Росії вони вже не вірять (сподіваюся), автократії бояться (бо це війна й посилення Китаю), колапсу бояться ще більше (бо це хаос і ще більше посилення Китаю), на деколонізацію не згодні (поки що). І доки ця велика невизначеність існує, поки немає картини післявоєнного світу, війна не закінчиться остаточно. А поки війна не закінчилася остаточно, НАТО не вступатиме в неї як повноцінний учасник. Отже, і українські перспективи будуть щирими, щедрими, але туманними обіцянками.
Звичайно, інші фактори також важливі. Внутрішньополітична невизначеність у США (ідеться не лише про партійну конкуренцію, а й про баланс між внутрішніми та зовнішніми справами).
Невизначеність балансу між США та Європою в самому НАТО (Європа звикла робити менше, отримувати більше).
Невиконані Україною домашні завдання (адже нікому не потрібна велика країна з великою армією й нестабільною демократією).
Турецькі амбіції, що виходять далеко за рамки попередніх десятиліть.
Угорський опортунізм, від якого всі стомилися, але не знають, що робити.
Німецька невизначеність щодо того, наскільки крутим буде Zeitenwende (поворот часу) і протистояння між прихильниками крутого та м'якого розвороту.
Загальна криза світових інституцій, із якою незрозуміло, що робити.
Але головна невизначеність – доля Росії й картина повоєнного світу. НАТО створювався для протистояння радянській загрозі, потім загроза зникла, НАТО розслабився і розвіявся, а тепер, по суті, треба визначити, як виглядатимуть наступні 50 років. Спільної картини немає – отже, і очікувань поки немає.
Але з часом різкість наведеться, а тоді й ми отримаємо чіткі відповіді.
Джерело: Валерій Пекар / Facebook
