+10 Київ
Сьогодні день пам'яті загиблих на Майдані.
З поваги до загиблих, у цей день не хочу писати жодних пафосних постів. Але мушу зреагувати на інформаційні провокації, які останні дні йдуть від низки політиків.
Наразі в інформаційний простір активно вкидається інформація, що майданівці були провокаторами та радикалами, які вбивали міліціонерів і беркутівців. І саме тому беркутівці вимушено застосували зброю проти протестувальників, аби себе захищати.
Давайте говорити мовою фактів і цифр. Майдан – це не тільки події 18–20 лютого. Це події, які розпочалися в листопаді 2013 року.
У січні, на 63-й день протестів, влада Януковича почала вбивати українців із вогнепальної зброї, спочатку по одному. 22 січня перші троє загиблих. Сергій Нігоян, Михайло і Роман Сеник.
Масові вбивства на вулицях Києва розпочалися за 27 днів – 18 лютого 2014 року. Саме 18 лютого розпочалося так звана Мирна хода, яка завершилася розгромом самооборони в Маріїнському парку. Станом на 14.00 було зафіксовано 10 убитих майданівців.
Чому пишу про 14.00? Усе просто – за даними слідчих ГПУ, приблизно з 14-ї години того дня вперше фіксуються вогнепальні поранення працівників МВС.
Тобто майданівці вперше застосували зброю на 90-й день протестних акцій, після того як силовики вбили 10 мирних громадян і сотні покалічили.
Перші вбиті міліціонери були о 17.20 на Хрещатику. На той час кількість убитих майданівців перевалила за півтора десятка.
Про що свідчать ці цифри? Усе просто – майданівці взяли в руки вогнепальну зброю для самооборони та захисту свого життя. На що вони мали повне право.
У преамбулі Загальної декларації прав людини ООН від 1948 року чітко написано: "Права людини охоронялися силою закону з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися як до останнього засобу до повстання проти тиранії та гноблення". Фактично це означає, що громадяни мають право на повстання, щоб захистити себе від тиранії влади. Що, власне, і сталося 18 лютого 2014 року після 14.00.
А тепер сухі цифри. На Майдані загинуло 98 мітингувальників і 17 силовиків. Загальна цифра (тобто по всій Україні в період до кінця лютого 2014-го) трохи більша – 104 на 45.
Пряму відповідальність за всіх убитих несе тодішнє політичне керівництво країни. На жаль, через те, що більшість виконавців зараз у Москві, притягнути до відповідальності їх дуже складно.
Хоча маємо визнати – 35 силовиків засуджено.
Чи зможемо ми засудити всіх винних і причетних до вбивств? Сподіваюся, з часом так. Наприклад, Литві для того, аби засудити радянських омонівців, які вбивали мирних громадян у 1991 році, знадобилося майже 20 років.
А наразі пропоную припинити спекуляції, піти в церкву і поставити свічки за загиблими.
Вічна слава героям.
Джерело: Viktor Taran / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
