+20 Київ
Учора дізнався про одного знайомого типа, якому – при нормальних обставинах – варто було б сидіти в тюрмі вже рочків п'ять за деякі діяння, які не схвалює Кримінальний кодекс. Виявилося, що тип нормально п...здує ворогів і на днях мало не загинув від прильоту "Ланцета".
Мозок, не довго думаючи, взяв папочку з досьє на цього типа з ящичка "Погані люди" і переніс у ящичок "Норм". Хоча, здавалося б, минуле не змінилося.
Змінилося сьогодення.
Це етичне питання більш глибоке і важке, ніж нам здається (і вчорашній срач навколо Юрія Луценка це показав, хоча навіть у публічному просторі повно свідоцтв людей, які підтверджують, що він нормально воював). У майбутньому нас чекають аналогічні срачі щодо Тетяни Чорновол, яку зі старих часів не любить багато глядачів окремих телеканалів і яка зараз п...здує техніку на одному з напрямків, багатьох колишніх нардепів із різних партій і, якщо нам не пощастить, – Олега Ляшка.
Це етичне питання полягає не тільки в уже набридлому формулюванні "Війна – не індульгенція", бо ясен хрін, що війна – не індульгенція, ніщо – не індульгенція, окрім індульгенції. А ще війна не сова, не акація і не атом вуглецю.
Але війна абсолютно точно – це пом'якшувальна обставина. І бог би з ним, якби мова йшла про незнайомих людей – якщо хтось не заподіяв шкоду власне тобі, то змінити ставлення до нього на краще набагато легше, хоча люди, у принципі, не люблять змінювати думку про інших у цей бік. Змінити думку на гірше набагато легше, і ми всі це знаємо.
Набагато важче змінювати думку про людей, тобі відомих. Тих, про яких ти знаєш багато. Знайомих.
І я розумію, що війна – не індульгенція. І що на фронті величезна кількість людей, усі з яких не можуть бути ангелами навіть чисто статистично.
Але, коли я дізнаюся, що людина нормально воювала, мозок бере досьє і переносить її в папочку "Норм".
Цікаво, чи у вас так.
Джерело: Юрій Гудименко / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
