+10 Київ
15 серпня 2022 року, понеділок
Купую операційний пакет, вдягаю довгу сорочку. На ліфті піднімають на п'ятий поверх в операційну. Їдучи на свою Голгофу, я весь час повторював про себе: "Це не зі мною, це не я, а хтось інший". Далі за планом – анестезія, занурення в чорну ніч. Дружина каже, що операція тривала 6,5 години.
Важлива деталь. У лікарні замість 40 анестезіологів за штатним розкладом лишилося восьмеро лікарів. Із них четверо інтернів. І тут, на мою вдачу, працює інтерном син мого улюбленого кума Сашко, або по-солідному Олександр Павлович. Ці хлопчики отримали неоціненну практику. Багато поранених і просто хворих. У них з'явився шанс на повноцінну роботу, яку б вони не отримали в мирному житті. Олександр, наприклад, чергує добу через добу. Його чергування припало на день моєї операції, він був зі мною весь час й інформував мою дружину.
Попередній запис у щоденнику – 14 серпня 2022 року.
Більше інформації про автора щоденника в інтерв'ю: Херсонець Клочко про життя в окупації: Передчуття, що росіяни покинуть місто і підуть, не було. Своїми каналами вони говорили, що боротимуться за кожен будинок.
