"Це лікування не з метою вилікувати нас чи зробити краще – це було лікування з метою не допустити смерті. Усе, не більше того. Я дивом не втратив зір на обидва ока. Бо в Донецьку моїм оком не займалися. І якби я почав втрачати зір, ніхто б мене не оперував, нічого не робилося б. Обміняти можна буде [на полонених росіян]? Можна. От і добре. Постійно був брак якихось медичних препаратів. Знеболювальні були малоефективними – анальгін із димедролом і всякі такі дрібниці. Постійно не вистачало перев'язувальних матеріалів. Це був не те що дефіцит, а мінімальна кількість – ось трохи не вистачало, щоб нормально перев'язати. Тобто економили все – бинти, пластирі", – зазначив Жайворонок.
За його словами, у донецькій лікарні також були дуже погані санітарні умови.
"Так, мили підлогу щоранку, але півтора місяця ми спали на одних простирадлах. Тому я не можу назвати це якимось високим рівнем медицини. Це була якась медична допомога. Формально вона була. Думаю, росіяни відзвітували б, що допомагають нам, навіть якби там замість медицини запросили якогось знахаря із травами. Вони б сказали: "Це ж допомога, ми вважаємо це медициною". От і все", – наголосив боєць "Азову".
Азовець Вікіпедія: Маріуполь – це величезна братська могила, люди там згоряли цілими кварталами. Читайте повну версію інтерв'ю
Війна Росії проти України. Головне (оновлюється)