+3 Київ
"Я сама втратила свій будинок – я з Харкова. Моя родина евакуювалася, вони живі, вони вціліли. Саме мій район, де я жила, П'ятихатки, він узагалі… Він знаходиться приблизно за 30 км від кордону з Росією. Туди якраз у перші дні заїхали їхні танки, їхня техніка. І мені було дуже важко прийняти, що я не можу поїхати додому, зайти до своєї квартири, оскільки там було небезпечно", – сказала Степаненко.
Їй вдалося потрапити до своєї квартири лише за вісім місяців після початку вторгнення РФ.
"Тільки в жовтні десь, коли ми вже приїжджали до Харкова працювати, я змогла вперше піти до свого дому. У мій будинок потрапила ракета, але саме моя квартира вціліла. Повибивало скло, речі розкидані, усе розтрощене, засипане землею, земля і скло були на моєму ліжку. Але цінності дуже змінилися за цей час. Зараз просто розумієш, що найважливіше – це життя і люди. Матеріальне відійшло на інший план", – поділилася журналістка.
Вона зазначила, що коли вона приїхала до Харкова у квітні 2022 року, місто спорожніло, постійно були обстріли.
"Я вперше побачила своє рідне місто таким порожнім. Коли ми заїжджали в місто, я бачила дим і розуміла, що це були прильоти. Дуже страшно. Узагалі я пам'ятаю, після Маріуполя в мене був страх ходити по вулиці, був страх стояти біля вікон. Вражало, що я не можу вільно ходити по своєму місту, як раніше. Важко було уявити, що в районах, де ти звик спокійно гуляти зі своїми друзями, зараз ідуть бої й постійно обстріли. Ми неодноразово потрапляли під обстріли в Харкові", – наголосила Степаненко.
Лауреатка Пулітцерівської премії Степаненко: Нас урятувала звичайна маріупольська родина, яка взяла до себе в машину. Повний текст інтерв'ю
