+1 Київ
"Хотілося сховатися, але я бачила, як піднімаються наші люди, – і з'являвся дух іти й робити. Тому що від кожного із нас залежить наша перемога. Абсолютно від кожної людини. І якщо не ти, то хто? І якщо ти, то нас більше і ми зможемо", – сказала Данілкіна.
За два-три місяці після початку повномасштабного російського вторгнення вона пішла воювати.
"Я не приховуватиму: у мене мати військовослужбовиця, і вітчим також служить. Вітчим зараз перебуває під Донецьком. Мати – у Херсоні. І я пішла у бригаду, де перебуває мати. Було, певно, ще страшно за неї. Тому що вона там сама, вона поїхала, і я залишилася вдома сама... Я не планувала прямо, що ось я хочу піти за свою країну. Я розуміла, що мені 18 років, я дівчина, і напевно, мало хто може мене взяти. Одного разу прийшла така думка. Мати сказала: "Так, ти можеш". І просто я збираю речі... " – розповіла Данілкіна.
19-річна українська військова Данілкіна, яка втратила ногу на фронті: Вибухи, машину пробиває. Розплющую очі – штанина розірвана, я тримаю кістку. Кричу товаришу по службі: "Що там?" Він повертається – і у нього течуть сльози. Повний текст інтерв'ю
