$39.39 €41.96
menu closed
menu open
weather +12 Київ

Військовослужбовиця ЗСУ Данілкіна, яка втратила на війні ногу: Я підійшла до начальника: "Будь ласка, візьміть на першу лінію". – "Як тебе візьмуть заміж, якщо з тобою щось трапиться? Як я спатиму?" Але я допросилася G

Військовослужбовиця ЗСУ Данілкіна, яка втратила на війні ногу: Я підійшла до начальника: "Будь ласка, візьміть на першу лінію". – "Як тебе візьмуть заміж, якщо з тобою щось трапиться? Як я спатиму?" Але я допросилася Данілкіна: Я підходжу до матері й говорю: "Я хочу на першу лінію". Я одразу якось це зрозуміла. Мене ситуація не налякала
Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com

19-річна українська військовослужбовиця Руслана Данілкіна (позивний Сіма) в інтерв'ю засновнику інтернет-видання "ГОРДОН" Дмитрові Гордону розповіла, що їй довго довелося вмовляти командира відправити її на передову.

За словами Данілкіної, рішення вступити до ЗСУ вона ухвалила "за два-три місяці" після того, як розпочалася повномасштабна війна Росії проти України. Порадившись із матір'ю – теж військовослужбовицею, – вона вирушила з рідної Одеси до Запоріжжя. Там тоді служила мати Данілкіної.

"Приїхала до Запоріжжя, зустріла матір, наділа форму: дуже підійшла, мені сподобалася. І одразу ж цього дня почала виконувати свої обов'язки. Мене одразу взяли у зв'язківці: в інформаційно-телекомунікаційний вузол зв'язку. Відрядили до кадрів. Оскільки мій зв'язок уже був на лінії, мене відрядили до кадрів і я виконувала роботу, яку мені давав мій начальник. Тобто всю паперову роботу, яку мені довіряли", – розповіла Данілкіна.

По роботі, за словами військовослужбовиці, їй потрібно було їздити на першу лінію фронту. Уперше туди вона потрапила приблизно за тиждень після початку служби.

"Так [було страшно]. Але дуже цікаво", – згадала Данілкіна.

За словами військовослужбовиці, уже після першої поїздки вона зрозуміла, що хоче служити на передовій.

"Після приїзду я підходжу до матері й кажу: "Я хочу на першу лінію". Я одразу якось це зрозуміла. Мене ситуація не налякала. Так, було гучно, було оглушливо від цих вибухів, але якось одразу така, знаєте, думка: "Моє. Якось у місті нудно. Папери – ні, не хочеться взагалі. Папери не люблю, не моє, ні. А ось там – я думаю, так". Я ж була зв'язківицею, але відряджена до іншого відділу", – пояснила Данілкіна.

Наступного приїзду на передову вона запитала комбата, чи може залишитися з ними, він не заперечував, але сказав насамперед звернутися до безпосереднього начальника його позивний Бук.

"Я підходжу до начальника, кажу: "Можна?" Він каже: "Ні". Одразу категоричне "Ні". Ми тут із пацанами впораємося. Тобі не можна сюди". Я кажу: "Будь ласка. Бук, прошу". Він: "Ні". Я їду. Кажу матері: "Я хочу". Вона не сказала: "Біжи туди". Але вона не була проти. Вона сказала: "Це твоє життя тобі вирішувати". Вітчим сказав те саме. Брат сказав: "Ні, нехай сидить у місті". Я все одно телефоную, кажу: "Бук, будь ласка, візьміть". "Ні, не візьму". Я вже плакала, коли закінчувала розмову з ним. Мені було дуже прикро. Я дуже хотіла", розповіла Данілкіна.

За її словами, переконати Бука вдалося лише після третьої поїздки на передову.

"Уже, напевно, раз третій приїжджаю, підходжу до нього і кажу: "Будь ласка, я вас дуже прошу". Він каже: "Ось як тебе візьмуть заміж, якщо з тобою щось трапиться? Ось як я спатиму?" Я допросилася, і він сказав: "Зробиш ось роботу, приїдеш із флешкою – тоді залишишся". Я їду щаслива, роблю все впродовж трьох днів – і приїжджаю одразу з речами", – розповіла Данілкіна.

Вона сказала, що загалом на першій лінії фронту вона пробула вісім місяців, ще місяць "на нулі". Потім із запорізького напрямку їхній підрозділ перевели до Херсона.

кільки часу я пробула на запорізькому напрямку і стільки небезпек було поряд і все було гаразд. А, щиро кажучи, у Херсоні я відчувала, що щось станеться", сказала вона.

У Херсоні автомобіль, у якому була Данілкіна, потрапив під артилерійський обстріл. Військовослужбовиця зазнала тяжких травм, унаслідок яких втратила ногу. Наразі вона проходить реабілітацію і готується до протезування.

19-річна українська військова Данілкіна, яка втратила ногу на фронті: Вибухи, машину пробиває. Розплющую очі – штанина розірвана, я тримаю кістку. Кричу товаришу по службі: "Що там?" Він повертається – і в нього течуть сльози. Повний текст інтерв'ю

Відео: В гостях у Гордона / YouTube

Контекст

Данілкіна народилася 2003 року в Одесі. Професійно займалася спортом: тайським боксом, ММА, хортингом.

Після початку повномасштабного вторгнення у віці 18 років вступила до лав Збройних сил України, служила в інформаційно-телекомунікаційному вузлі зв'язку, була операторкою-зв'язківицею. Наразі Данілкіна – студентка Одеського національного морського університету.