ГОРДОН
 
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Верещук: Саме Міноборони має задавати тон у військово-патріотичному вихованні

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою
Ірина Верещук: Які стінгазети чи музичні оркестри, коли навколо нас YouTube і TikTok?
Ірина Верещук: Які стінгазети чи музичні оркестри, коли навколо нас YouTube і TikTok?
Фото: пресслужба Ірини Верещук

Неякісний контент у військово-патріотичному вихованні в Україні програє конкуренцію за увагу молоді, бо у цій сфері все, як і раніше, роблять за пострадянськими стандартами. Про це в короткому інтерв'ю виданню "ГОРДОН" заявила голова підкомітету з державної безпеки та оборони комітету ВР із питань національної безпеки, оборони та розвідки Ірина Верещук. Вона розповіла, як у парламенті зараз розробляють законопроєкт про національно-патріотичне виховання, чому ентузіасти і волонтери не можуть самі вирішувати це завдання і чого бракує держструктурам, щоб зробити національно-патріотичне виховання в Україні сучасним.

Застаріли інфраструктура і методики. Така собі пострадянщина 

– Що саме ви робите зараз для підготовки законопроєкту про національно-патріотичне виховання?

– Насамперед тут треба розрізняти національно-патріотичне виховання і військово-патріотичне виховання. Якщо дуже спрощено, національно-патріотичне виховання – це про любов до своєї Батьківщини, а військово-патріотичне виховання – це про готовність Батьківщину захищати. На сьогодні концептуально військово-патріотичне виховання є частиною національно-патріотичного виховання.

Як голова підкомітету з держбезпеки і оборони, я займаюся темою військово-патріотичного виховання. "Двигуном" законопроєкту про національно-патріотичне виховання є мій колега Василь Мокан із парламентського комітету з питань молоді та спорту. А наш Комітет із нацбезпеки, оборони та розвідки допомагає в розробленні законопроєкту в частині військово-патріотичного виховання.

До речі, законопроєктом займається досить велика робоча група, куди входять представники Міноборони, Мінвету, Міносвіти, Мінмолоді, Мінкультури, громадських організацій.

– І як зараз справи з військово-патріотичним вихованням в Україні?

– Незадовільно. Застаріли інфраструктура і методики. Така собі пострадянщина. Брак компетентних, сучасних і вмотивованих кадрів. Військово-патріотичним вихованням займаються  ніби й багато хто, але до пуття ніхто. Хоча я не можу сказати, що нічого не роблять. Роблять, але не так, як це має бути у воюючій країні.

– Чому так склалося? Можливо, процеси йдуть за інерцією з радянських часів?

– Брак політичної волі. Ми несерйозно сприймаємо військово-патріотичне виховання. А насправді це дуже важливий елемент обороноздатності країни. Саме тому, на мій погляд, головним стейкхолдером, головним "двигуном" військово-патріотичного виховання має бути Міністерство оборони. Тобто саме Міноборони має взяти на себе роль організатора і координатора процесу військово-патріотичного виховання, причому не тільки і не стільки у Збройних силах, як серед населення країни загалом.

Щойно з'явиться хтось, хто реально рухає справу, з'являться і кадри, і належне фінансування. Тому щоб щось почало працювати на державному рівні, потрібні гроші, кадри, державний вплив і ентузіазм. Проблема в тому, що ці елементи у нас не складено докупи. Є ентузіасти військово-патріотичного виховання, особливо у ветеранському середовищі, але у них немає грошей і впливу. Є держструктури начебто з бюджетними ресурсами і адміністративним впливом, але їм не вистачає ентузіазму і в них застаріли технології. Які стінгазети або музичні оркестри, коли навколо нас YouTube і TikTok?

Основну війну ведуть проти нас не за допомогою танків у полі, а через інтернет у мізках наших громадян

– Як ви пропонуєте об'єднати ці складники, щоб система почала працювати?

– По-перше, чітко усвідомити, що військово-патріотичне виховання – це дуже важливо. Вкладати гроші і державну увагу у військово-патріотичне виховання не менш важливо, ніж, наприклад, у сучасну бойову техніку. А іноді і важливіше.

По-друге, забезпечити адекватне фінансування. Не треба ставитися до військово-патріотичного виховання, як до якихось юнацьких забав. Тому що ця робота має бути спрямована не тільки на юнацтво, а й на дорослих, і не тільки на військових (як багато хто чомусь вважає), а й на цивільних. Із сучасними комунікаційними засобами і технологіями, із сучасними політмаркетинговими методиками роботу щодо військово-патріотичного виховання можна зробити дуже ефективною й ефектною.

По-третє, потрібні кадри з ентузіазмом і сучасними поглядами та підходами. Тобто потрібна молодь. Таких можна взяти в середовищі ветеранів і волонтерів. Звичайно, нам потрібні не просто ентузіасти, нам потрібні розумні люди, які можуть працювати системно і методично. Отже, якщо почнемо зараз, то за кілька років ми можемо сформувати в Міноборони, Мінветі, Мінмолоді значний прошарок молодих і професійних фахівців із військово-патріотичного виховання. Я не кажу, що їх там немає зараз. Але їх недостатньо, щоб це було відчутно на державному рівні.

Також треба зауважити, що роботу має бути налагоджено на всій території країни, а не тільки в столиці і великих містах, з урахуванням місцевих особливостей.

– Для чого потрібен закон про національно-патріотичне виховання?

– На мій погляд, наявна нормативна база теж непогана. Є стратегія національно-патріотичного виховання від 2019 року. Є план дій Кабміну щодо реалізації стратегії національно-патріотичного виховання від 2020 року. Є відомчі програми та інструкції. Є навіть концепція допризовної підготовки і військово-патріотичного виховання молоді ще від 2002 року. Але сучасного профільного закону немає.

Отже, законопроєкт Мокана має стати центральним нормативним актом із національно-патріотичного та військово-патріотичного виховання й увібрати в себе всі сучасні напрацювання. А головне – він має чітко визначити відповідальність тих чи інших органів державної влади та місцевого самоврядування з національно-патріотичного та військово-патріотичного виховання.

Усе це особливо важливо, враховуючи гібридну природу сучасних війн. Основну війну ведуть проти нас не за допомогою танків у полі, а через інтернет у мізках наших громадян. Саме тому межа між національно-патріотичним і військово-патріотичним вихованням певною мірою стирається. Тому, до речі, ці два, на перший погляд, різні види виховної роботи має бути врегульовано в одному законі.

Смисловий та емоційний складники контенту має бути розраховано для роботи передусім у соцмережах

– Ви говорили про те, що потрібно зробити військово-патріотичне виховання сучаснішим. Що конкретно ви маєте на увазі?

– Насамперед якість контенту. Нам потрібен якісний відео-, аудіо- і текстовий контент. Неякісний контент буде програвати конкуренцію за увагу людей, особливо молоді. Із погляду контенту багато того, що зараз роблять, застаріле і вже давно не працює.

Також – соцмережі. Військово-патріотичне виховання недостатньо використовує потенціал соцмереж та інших комунікаційних технологій. Змістовну та емоційну складові контенту має бути розраховано для роботи передусім у соцмережах.

Зрештою, ми отримуємо те, що вкладаємо. Якщо хочемо серйозний результат, маємо серйозно вкладатися фінансуванням, кадрами, зусиллями і державною увагою. Тим більше, що серйозно поставлена робота щодо військово-патріотичного виховання чітко вписується в концепцію всеохоплюючої оборони, яка станом на сьогодні є фундаментом нашої військової стратегії.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Заборонені нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства.
 
Залишилось символів: 1000
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

 
 
 

 
 

Публікації

 
усі публікації