-1 Київ
Застаріли інфраструктура і методики. Така собі пострадянщина
– Що саме ви робите зараз для підготовки законопроєкту про національно-патріотичне виховання?
– Насамперед тут треба розрізняти національно-патріотичне виховання і військово-патріотичне виховання. Якщо дуже спрощено, національно-патріотичне виховання – це про любов до своєї Батьківщини, а військово-патріотичне виховання – це про готовність Батьківщину захищати. На сьогодні концептуально військово-патріотичне виховання є частиною національно-патріотичного виховання.
Як голова підкомітету з держбезпеки і оборони, я займаюся темою військово-патріотичного виховання. "Двигуном" законопроєкту про національно-патріотичне виховання є мій колега Василь Мокан із парламентського комітету з питань молоді та спорту. А наш Комітет із нацбезпеки, оборони та розвідки допомагає в розробленні законопроєкту в частині військово-патріотичного виховання.
До речі, законопроєктом займається досить велика робоча група, куди входять представники Міноборони, Мінвету, Міносвіти, Мінмолоді, Мінкультури, громадських організацій.
– І як зараз справи з військово-патріотичним вихованням в Україні?
– Незадовільно. Застаріли інфраструктура і методики. Така собі пострадянщина. Брак компетентних, сучасних і вмотивованих кадрів. Військово-патріотичним вихованням займаються ніби й багато хто, але до пуття ніхто. Хоча я не можу сказати, що нічого не роблять. Роблять, але не так, як це має бути у воюючій країні.
– Чому так склалося? Можливо, процеси йдуть за інерцією з радянських часів?
– Брак політичної волі. Ми несерйозно сприймаємо військово-патріотичне виховання. А насправді це дуже важливий елемент обороноздатності країни. Саме тому, на мій погляд, головним стейкхолдером, головним "двигуном" військово-патріотичного виховання має бути Міністерство оборони. Тобто саме Міноборони має взяти на себе роль організатора і координатора процесу військово-патріотичного виховання, причому не тільки і не стільки у Збройних силах, як серед населення країни загалом.
Щойно з'явиться хтось, хто реально рухає справу, з'являться і кадри, і належне фінансування. Тому щоб щось почало працювати на державному рівні, потрібні гроші, кадри, державний вплив і ентузіазм. Проблема в тому, що ці елементи у нас не складено докупи. Є ентузіасти військово-патріотичного виховання, особливо у ветеранському середовищі, але у них немає грошей і впливу. Є держструктури начебто з бюджетними ресурсами і адміністративним впливом, але їм не вистачає ентузіазму і в них застаріли технології. Які стінгазети або музичні оркестри, коли навколо нас YouTube і TikTok?
Основну війну ведуть проти нас не за допомогою танків у полі, а через інтернет у мізках наших громадян
– Як ви пропонуєте об'єднати ці складники, щоб система почала працювати?
– По-перше, чітко усвідомити, що військово-патріотичне виховання – це дуже важливо. Вкладати гроші і державну увагу у військово-патріотичне виховання не менш важливо, ніж, наприклад, у сучасну бойову техніку. А іноді і важливіше.
По-друге, забезпечити адекватне фінансування. Не треба ставитися до військово-патріотичного виховання, як до якихось юнацьких забав. Тому що ця робота має бути спрямована не тільки на юнацтво, а й на дорослих, і не тільки на військових (як багато хто чомусь вважає), а й на цивільних. Із сучасними комунікаційними засобами і технологіями, із сучасними політмаркетинговими методиками роботу щодо військово-патріотичного виховання можна зробити дуже ефективною й ефектною.
По-третє, потрібні кадри з ентузіазмом і сучасними поглядами та підходами. Тобто потрібна молодь. Таких можна взяти в середовищі ветеранів і волонтерів. Звичайно, нам потрібні не просто ентузіасти, нам потрібні розумні люди, які можуть працювати системно і методично. Отже, якщо почнемо зараз, то за кілька років ми можемо сформувати в Міноборони, Мінветі, Мінмолоді значний прошарок молодих і професійних фахівців із військово-патріотичного виховання. Я не кажу, що їх там немає зараз. Але їх недостатньо, щоб це було відчутно на державному рівні.
Також треба зауважити, що роботу має бути налагоджено на всій території країни, а не тільки в столиці і великих містах, з урахуванням місцевих особливостей.
– Для чого потрібен закон про національно-патріотичне виховання?
– На мій погляд, наявна нормативна база теж непогана. Є стратегія національно-патріотичного виховання від 2019 року. Є план дій Кабміну щодо реалізації стратегії національно-патріотичного виховання від 2020 року. Є відомчі програми та інструкції. Є навіть концепція допризовної підготовки і військово-патріотичного виховання молоді ще від 2002 року. Але сучасного профільного закону немає.
Отже, законопроєкт Мокана має стати центральним нормативним актом із національно-патріотичного та військово-патріотичного виховання й увібрати в себе всі сучасні напрацювання. А головне – він має чітко визначити відповідальність тих чи інших органів державної влади та місцевого самоврядування з національно-патріотичного та військово-патріотичного виховання.
Усе це особливо важливо, враховуючи гібридну природу сучасних війн. Основну війну ведуть проти нас не за допомогою танків у полі, а через інтернет у мізках наших громадян. Саме тому межа між національно-патріотичним і військово-патріотичним вихованням певною мірою стирається. Тому, до речі, ці два, на перший погляд, різні види виховної роботи має бути врегульовано в одному законі.
Смисловий та емоційний складники контенту має бути розраховано для роботи передусім у соцмережах
– Ви говорили про те, що потрібно зробити військово-патріотичне виховання сучаснішим. Що конкретно ви маєте на увазі?
– Насамперед якість контенту. Нам потрібен якісний відео-, аудіо- і текстовий контент. Неякісний контент буде програвати конкуренцію за увагу людей, особливо молоді. Із погляду контенту багато того, що зараз роблять, застаріле і вже давно не працює.
Також – соцмережі. Військово-патріотичне виховання недостатньо використовує потенціал соцмереж та інших комунікаційних технологій. Змістовну та емоційну складові контенту має бути розраховано для роботи передусім у соцмережах.
Зрештою, ми отримуємо те, що вкладаємо. Якщо хочемо серйозний результат, маємо серйозно вкладатися фінансуванням, кадрами, зусиллями і державною увагою. Тим більше, що серйозно поставлена робота щодо військово-патріотичного виховання чітко вписується в концепцію всеохоплюючої оборони, яка станом на сьогодні є фундаментом нашої військової стратегії.
