ГОРДОН
 
 
Олександр Авдєєв

Начальник управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міськради

ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Мобільність для всіх: як облаштувати сучасне місто, комфортне для кожного

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою

Нещодавно я натрапив на історію про дитину з інвалідністю в російському Красноярську. 1 вересня після лінійки вчителька попросила фотографа зробити два знімки – один із цією дитиною, Ванею Смирновим, а другий – без. Звичайно, був скандал і перевірка правоохоронних органів. Думаю, що багато батьків навіть не зрозуміли, у чому проблема.

Така історія насправді могла статися у будь-якому місті на пострадянському просторі. У нашому суспільстві, як і раніше, спотворено ставлення до людей з інвалідністю. Ми просто намагаємося їх не помічати. А тим часом до цієї групи належить кожен сьомий житель планети. І тому розвиток сучасного міста не може проходити без урахування інтересів людей з інвалідністю та т.зв. маломобільних груп населення.

Доступність та інклюзивність

У частині створення комфортного міського середовища для людей з інвалідністю застосовують поняття "доступність" та "інклюзивність".

Доступність в умовах міського середовища – це, простими словами, можливість отримати необхідні послуги для всіх без винятку.

Люди з інвалідністю мають бути у змозі зробити все необхідне самостійно, а не залежати постійно від родичів і сусідів. Найпростіший приклад – номери поверхів у ліфті мають бути продубльовані шрифтом Брайля, щоб незряча людина могла вибрати та натиснути на потрібну кнопку.

Другий важливий аспект – це інклюзивність. Це слово означає включення людей із особливими потребами у звичайне життя суспільства. Наприклад, у кінотеатрах або на стадіонах мають бути місця для людей на візках, у школах – спеціально пристосовані класи, у яких можуть навчатися діти з інвалідністю.

Я відразу скажу, що в Одесі ми давно не приймаємо в експлуатацію багатоквартирні будинки без дотримання правил доступності. Цю практику ми впровадили ще задовго до того, як такі норми закріпили на законодавчому рівні. Однак новобудовами наше місто не обмежується. Ідеться про доступне середовище загалом.

Людина на візку не зможе повболівати за улюблену команду разом з іншими вболівальниками навіть за наявності спеціальних місць, якщо до стадіону не дістатися. Та що там до стадіону. Подивіться на наші під'їзди та двори – їх пристосовано для людей з інвалідністю? Або проведіть експеримент – дорогою на роботу оцініть зручність вашого маршруту для людей на візку або милицях. Розбиті тротуари, відсутність з'їздів, пандуси, якими неможливо самостійно заїхати, маршрутки, у які не потрапити навіть мамі з коляскою.

Або згадайте свій коледж-інститут-університет: змогла б людина з інвалідністю концентруватися у ньому на навчанні, а не на тому, як підійнятися в аудиторію на другий поверх?

Свобода пересування – перший крок

Людей з інвалідністю у світі понад 1 мільярд – кожен сьомий на планеті. І більшість із них, стверджує ВООЗ, вимушено відчуває себе обмеженою через вороже міське середовище.

Ще раз вдумайтесь у цифру – мова йде про приблизно 15% населення. І це не тільки про Україну або Одесу – проблеми є в усіх країнах, що розвиваються, і навіть багатьох розвинених країнах. Людям з інвалідністю складно потрапити до власних квартир, дістатися до чиновників, користуватися транспортом.

У зв'язку з цим 2016 року країни – учасниці ООН домовилися про нові принципи міського будівництва та формалізували їх у документі New Urban Agenda – Нова програма розвитку міст.

Звичайно ж, ні за день, ні за рік неможливо зробити доступною всю міську інфраструктуру. Занадто багато всього потрібно – правильні (а не "вертикального зльоту") пандуси з поручнями, з'їзди з тротуарів і на тротуари, низькопідлоговий громадський транспорт, достатня ширина проходів у будівлях, підіймачі та ліфти у важкодоступних місцях, наприклад підземних переходах тощо.

Але якщо говорити про повноваження міської влади, то тут ми можемо зробити три конкретні кроки, які дозволять істотно поліпшити ситуацію щодо цього питання.

По-перше, провести інвентаризацію наявної інфраструктури поквартально, а не тільки в окремо взятих установах. І за участю користувачів такої інфраструктури. Немає сенсу робити пандус в окремій будівлі, якщо навколо – вороже людині з інвалідністю середовище. І немає сенсу підходити до питання формально. Оцінку мають давати ті, кому цими пандусами користуватися!

По-друге, потрібно створити електронну карту інфраструктури для людей з інвалідністю, яка дасть змогу зафіксувати виявлені проблеми й комплексно розставити пріоритети.

Причому до створення цієї карти знову ж необхідно залучити самих людей з інвалідністю. І когось із них, хто має необхідні навички, наприклад, у програмуванні, навіть у межах соціального замовлення – за кошти міського бюджету.

По-третє, потрібно домогтися виконання сучасних будівельних норм усюди. Поясню: у квітні 2019 року набув чинності "ДБН В.2.2-40: 2018 "Інклюзивність будівель і споруд". Документ зібрав і узаконив вимоги до будівельників і архітекторів щодо цього питання.

І якщо налагодити зворотний зв'язок від містян про дотримання цих норм, ми матимемо купу інформації для реакції міських служб.

Без сумніву, не всі старі будівлі можливо перебудувати під потреби людей з інвалідністю. До речі, у цьому контексті перенесення більшості міських служб до єдиного адміністративного центру, побудованого за всіма правилами доступності, об'єктивно – великий крок уперед, який зробила Одеса.

Окремих заходів вимагають люди з проблемами зору і слуху. Ми всі знаємо про необхідність дублювати важливу інформацію шрифтом Брайля, але часто ви бачите його у громадському просторі? На щастя, поступово в Одесі зростає кількість світлофорів зі звуковими сигналами та з'являється тактильна плитка – жовта з рельєфом. Але зробити у цьому напрямку потрібно ще дуже і дуже багато.

Економічні наслідки

Напевно у багатьох вже виникло запитання: "А де брати на все це кошти?"

Запитання слушне. І відповідь на нього – міський бюджет розвитку.

Будьмо чесними: якщо до 15% жителів міста – це люди з інвалідністю, хіба не правильно було б направити 15% міського бюджету розвитку на інвентаризацію та створення інфраструктури для людей з інвалідністю та їх залучення до цих робіт?

І я прошу звернути увагу: мова йде саме про бюджет розвитку, тому що вкладення в таку інфраструктуру через деякий час обернуться зростанням доходів до бюджету.

Фахівці ООН підкреслюють: недотримання принципу інклюзивності веде до зростання бідності та нерівності. Без доступного транспорту та інфраструктури ці люди не можуть здобути нормальну освіту – просто не можуть дістатися до місця навчання. А потім – не можуть отримати роботу: до неї теж неможливо дістатися, та й потрібних знань уже немає.

Ну і найважливіше. Економісти міжнародних організацій, які вивчали вплив інклюзивності міст, говорять про втрату приблизно 7% ВВП через відсутність рівних умов у міській інфраструктурі. Водночас інвестиції у створення таких умов під час будівництва становлять від 0,5% до 1% ВВП. Побудуймо обернену залежність – семиразове зростання доходів від інвестицій в інфраструктуру для людей з інвалідністю, звичайно, виглядає перебільшеним. Однак за правильного підходу та планування, це в будь-якому випадку дасть позитивний результат для бюджету.

Окрім того, ми можемо отримати додатковий приплив туристів, якщо залучимо людей із особливими потребами. У наших силах забезпечити їм в Одесі інклюзивний туризм і відповідний результат для міста.

"Не створюючи необхідні умови у сфері доступності, туристичні міста втрачають можливих туристів – людей на візках, батьків із маленькими дітьми, людей похилого віку, що складає 15– 20% можливих доходів", – констатують фахівці ООН.

Тож висновок очевидний.

Що далі?

На загальноміському рівні нам необхідна стратегія розвитку доступності в Одесі, яка б охоплювала такі напрямки:

  • Повсюдне створення у житлових зонах умов для безбар'єрного пересування.
  • Облаштування громадських зон, інфраструктури розваг та відпочинку – від міських парків і ринків до театрів та спортивних майданчиків. Вдумайтеся, під час Одеського кінофестивалю люди з інвалідністю їздили в туалет на вокзал!
  • Забезпечення вільного проходу на вулицях. На жаль, навіть у центрі міста на тротуарі часто вже не проїхати. І це не тільки питання з'їздів. Через припарковані автомобілі, столики ресторанів або інші перешкоди в пішохідній зоні на візку часто вже не проїхати.
  • Доступний транспорт. Якщо місто поступово закуповує трамваї та тролейбуси, які підходять для людей на візках, то дорогами області їздить транспорт, який і для абсолютно здорових людей слабо підходить.

Водночас важливо підкреслити, що на всеукраїнському рівні Одеса в питанні доступності та відкритості має непоганий вигляд.

У серпні 2019 року один із засновників організації "Доступно.UA" Дмитро Щебетюк опублікував у Facebook особистий рейтинг доступності міст. Тоді Одеса посіла дев'яте місце з 23 можливих. Не дуже погано, якщо порівнювати з Черніговом або Кривим Рогом.

Хоча, з іншого боку, у цьому рейтингу нас обійшов Слов'янськ – місто в Донецькій області, яке пережило війну, а сьогодні активно розвивається завдяки грантовій підтримці з боку міжнародних організацій.

Тобто очевидно, що до світового рівня нам ще доведеться долати довгий шлях.

Водночас ще раз підкреслю. Цим шляхом нам треба йти разом із людьми з інвалідністю. Це вони мають давати оцінку доступності транспорту, аптек, адміністративних послуг, закладів громадського харчування, супермаркетів і торгових центрів.

Джерело: "ГОРДОН"

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Заборонені нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства.
 
Залишилось символів: 1000
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 
 
 
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

 
 

Свіжі блоги