+3 Київ
У Росії так багато пафосу 9 травня: стрічки, пілотки, паради, виряджені ветерани і навіть майонез та інші товари "зі смаком і запахом" Перемоги. Лише пам'яті про ті трагічні події немає.
Атрибутика є, а пам'яті та історії немає. Багато красивих слів, а суті немає.
Якби в РФ дійсно хотіли пам'ятати ціну Перемоги, першого, хто б почав поширювати модний нині слоган "можемо повторити", піддали б анафемі. А тут усе навпаки.
У коментарях до прямих трансляцій репетицій параду на Красній площі російські користувачі люблять писати щось типу: "Тремтіть і міняйте памперси, українці". Напевно, багато хто самостверджується, побачивши артзнаряддя з довгими стволами.
Не можу зрозуміти, як можна було з Дня Перемоги створити своєрідний фетиш, оголосити себе винятковими, особливими переможцями. А то наші діди не воювали!
Не можу зрозуміти, як можна через 72 роки після капітуляції Третього рейху одягати своїх дітей добровільно у військову форму. Добровільно кликати війну для своїх дітей. Хіба незрозуміло, що маршуючи з ранніх років і слухаючи навіювання про те, що "смерті немає", що не важливо, чи страшно помирати за Перемогу, ваших дітей готують бути справжніми солдатами. З усіма можливими.
Дивно, як швидко росіяни повірили у свою винятковість і безсмертя. Невже всім байдуже, що у 2014 році Путін зробив військовою таємницею втрати РФ у "мирний час".
Звідки ця байдужість?
Скільки написано книг, знято фільмів, скільки матеріалу про ті роки. Невже росіяни дійсно хочуть це повторити?
Радянський класик Костянтин Симонов у книзі "Живі та мертві" вклав у вуста свого героя Федора Серпиліна такі слова: "Зараз почали перемоги здобувати, але війна все одно не цукор, особливо якщо не випускати з пам'яті, що люди вмирають кожного дня й години. Написав у наказі букву – а хтось помер. Провів сантиметр по карті – а хтось помер. Крикнув у телефонну трубку командиру полку "натисни"... а хтось помер".
Не випускайте з пам'яті!
Із Днем Перемоги!
Джерело: Роман Цимбалюк / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
