Як демонструє реакція депутатів, Холодницький готовий домовлятися. Ситник – ні. І це свідчить про те, з ким із них нам по дорозі

Як розійшлися шляхи Ситника і Холодницького і з ким із них нам по дорозі.

Парламентські слухання були на рідкість інформативними. Ні, дивитися їх було абсолютно неможливо. Як завжди, огидно. Але більшого від поточного стану українського парламенту очікувати було б складно.

Депутати визнали Холодницького своїм. Своїм. Саме це головний підсумок слухань у парламенті. Про це свідчать і оплески, і заготовки у виступі, і навіть хвалебні оди, які співають тепер Холодницькому придворні аналітики. І це вирок самому Холодницькому. Не судовий вирок, тут якраз усе гаразд. Якщо для депутатів він свій, то і для суддів, та й прокурорів Генеральної прокуратури він тепер теж свій. Це вирок для нього як для представника нової хвилі. Як для людини, яка претендувала бути носієм нових цінностей.

Як виявилося, цінності старі. Це видно і з розмов, які підслуховували рибки з акваріума. Це було помітно й раніше. І коли людині надали звання генерала, і коли вона пішла у Федерацію футболу України (та ще клоака), і за чутками на ринку, які активно пов'язували її з "не тією" стороною в конфлікті навколо "Мрії".

Коли борця з корупцією визнають своїм корупціонери – це симптоматично. Українські депутати переважно мають не любити борців із корупцією. Тому що ніхто не любить людини, яка загрожує тобі особисто. А більша частина депутатів, здається, навіть не приховуючи цього, абсолютно толерантна до корупції. І вже активно готова захищати країну від зовнішнього впливу, зовнішнього управління, обмеження суверенітету, коли мова йде про боротьбу з корупцією. Коли мова йде про реальні спроби покарати корупціонерів. У депутатів і ближніх не виникає запитань, коли зовнішні гравці дають гроші і рятують від дефолту. Вони готові навіть вимагати підтримки. Тому що вважають, що їм усі винні. Але як один вони готові стати в шеренгу корупційної солідарності і боротися за суверенну корупцію.

Водночас люті атаки депутатів на главу НАБУ є яскравим і великим компліментом як йому, так і самому бюро. Він для них чужий. А отже, він є носієм чужого менталітету. Чужих для них цінностей. Вони не можуть із ним домовитися. Могли б – давно подружилися б. В Україні ж усі домовляються з усіма. Потім кидають один одного, це само собою. Але перед цим домовляються. Усі з усіма. Навіть Тимошенко і Янукович свого часу. Перед тим, як "пропало все". І навіть боротьбу з корупцією наші політики бачать як простір для компромісу із цією самою корупцією. Усі звикли домовлятися. А тут не можуть. І це їх бісить.

А якщо глава антикорупційного бюро бісить корупціонерів, отже, він добре робить свою роботу. Це головний критерій. Вони відчувають від нього загрозу. Якої ніколи не було. А тепер з'явилася. І це прекрасна новина для нас. І нехай у своїх методичках пропагандисти продовжують писати про "результативність роботи НАБУ з повернення грошей до бюджету" або "НАБУ погано працює і неефективне, тому що нікого не посадило". Очевидно, що посадити НАБУ не може, тому що не є судом, а антикорупційний суд не дають запустити самі депутати.

Ну а про "повернення грошей у бюджет" – це взагалі смішно. Не це є завданням боротьби з корупцією. НАБУ має не дати вкрасти. Тому що кожен украдений корупціонером мільйон коштує економіці країни мільярд. Корупція – це взагалі дуже дорого. І не повернути той мільйон – головне завдання, до того ж повернути його теж має суд, – а не дати його вкрасти. Прибираєте схеми Онищенка – й "Укргазвидобування" перетворюється на прибуткову компанію, платить 100500 податків і збільшує видобування. Як це порахувати? Цей ефект? У Румунії НАБ пересаджало половину посадовців. Навряд чи вони принесли в бюджет багато грошей. Але економіка Румунії зростає: 8,8%.

Навіть конфлікт із Холодницьким демонструє нову якість НАБУ. Нові цінності. Чи вигідний конфлікт НАБУ? Зовсім ні. Це може паралізувати роботу. І дає можливість критикам укотре використати аргумент "вони всі однакові". Але, зіткнувшись із вибором "іти за законом" чи "зам'яти по-тихому", було обрано перший варіант. Так, це була пастка для Ситника від прокуратури. Розумів він це чи ні – не так важливо. Головне, що таке рішення, рішення виносити сміття з хати, дуже правильне в довгостроковій перспективі. Але вкрай неприємне в короткостроковій. Для політика Ситника, якби він був політиком, украй невигідно зчиняти скандал. Але для Ситника – глави НАБУ – це його робота. І коли хоч хтось в Україні починає керуватися логікою "роби, що маєш, і нехай буде, що має бути" – це тішить.

Це не робить Ситника святим. Це не дає йому індульгенції, якщо він раптом зійде зі шляху. Але це робить його нашим головним союзником у боротьбі за багату Україну. Тому що Україна найбідніша і найкорумпованіша країна в Європі. І якщо хочете виправити бідність, то треба побороти корупцію. Не можна перемогти корупцію і домовлятися з нею одночасно. Як демонструє реакція депутатів, Холодницький готовий домовлятися. Ситник – ні. І це свідчить про те, з ким із них нам по дорозі. Але кожен сам обирає, який шлях йому підтримувати.

Джерело: Sergey Fursa / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора