-4 Київ
Хочу, нехай і з певним запізненням, поділитися своїми думками про заступника постійного представника Росії при ООН Володимира Сафронкова. Під час засідання Ради Безпеки він висловлювався абсолютно кримінальною лексикою. Не знаю, чи зрозуміли це британці, американці та інші учасники засідання, тому що перекласти феню на англійську дуже складно.
Уважаю, що розмовляти таким чином соромно навіть дуже простим людям. А вже офіційні особи звертатися до такого лексикону не мають права взагалі. Та справа навіть не в цьому. Спробуємо виділити дві важливі речі. Перше, Сафронков копіює, дещо посилюючи, те, що дозволяють собі інші наші керівники. Якщо ви пам'ятаєте, наш президент дозволяв собі такі фрази, як "потрібно відрізати зайве, послати лікаря" і так далі. Наш прем'єр-міністр говорив щось про те, що комусь треба намотувати шмарклі. Глава російського МЗС у цьому плані поводиться пристойніше, але й він на спільній прес-конференції з Тіллерсоном не втримався від зневажливих слів, заявивши, зокрема, що американці сколотили антиіділівську коаліцію. Отже, коаліція з 60 країн, яка бореться з ІДІЛ, сколочена? А слово "сколотити" в російській мові має негативно-зневажливі конотації. Ще Лавров сказав, що американці підвладні ідеї зміни різних диктатів. Це слово теж має нехороше забарвлення.
Тож проблема не в панові Сафронкові. У будь-якій країні на відповідальний пост може потрапити хам чи дурень. Саме по собі це не трагічно. Погано те, що він копіює начальство. Це не його стиль, а стиль його керівників.
Друге, що дуже погано – Сафронкова після цього випадку не просто не звільнили, а він отримав підтримку російського МЗС. Також було висловлювання прес-секретаря президента Росії на підтримку цієї позиції. Це означає, що керівники моєї країни, хоч як це сумно, уважають, що саме такий стиль взаємин зі світом є нормальним.
Навіть якби ми мали 50% від світового ВВП, це теж було б неприйнятним. Але нас би тоді терпіли. Але в нас немає 50% ВВП. Наш відсоток – усього лише 1,7. У нас узагалі маса проблем. І Росію за такий стиль поведінки не просто ненавидітимуть, зневажатимуть.
Мені загалом здається, що в зовнішній політиці метою моєї країни є зовсім не те, що має бути: гарантування безпеки, забезпечення можливості просування бізнесу тощо. Метою зовнішньої політики моєї країни є задоволення амбіцій її керівників. Ми вимагаємо, щоб нас любили. Наприклад, за перемогу в 45-му році, яку ми отримали як мінімум разом із Україною. І підсумок тут закономірний. У нас немає союзників, окрім диктаторського Ірану й терористичної організації "Хезболла".
Наша країна буквально вчора в Раді Безпеки знову скористалася правом вето. Ну, можна, звичайно, ним користуватися, якщо таке право є. Але всі ж розуміють, що цим правом не можна зловживати. Ми ж ним користуємося постійно. Єдина країна, яка проголосувала, як і ми, щодо ситуації довкола Близького Сходу – Болівія. За всієї поваги до цієї країни, вони не більша частина людства. Більше нас не підтримав ніхто. Навіть Китай утримався. Росія перебуває в повній ізоляції. І ця ізоляція має військові та економічні наслідки. Усе це закономірно й це не підступи русофобів. Це наслідок тієї політики, яку проводить керівництво моєї країни.
Джерело: "ГОРДОН"
