0 Київ
Ще відтоді, як я навчався журналістиці у МДУ, я пам'ятаю повагу, яку відчували телепрофесіонали до премії ТЕФІ. Це справді було престижно – бути відзначеним колегами і знати, що ти найкращий. Державні нагороди вже тоді втрачали всяку цінність, ходили жарти про медалі "За сумнівні заслуги перед вітчизною", Кадиров ставав Героєм Росії – а от визнання колег по цеху мало значення.
І це теж закінчилося. Кисельов здобув ТЕФІ за найкращу інформаційно-аналітичну програму.
У сьогоднішній премії взагалі безліч таких сюжетів. Автор розслідування про плоску Землю, якийсь Ігор Прокопенко, стає найкращим просвітителем, наприклад.
Але Кисельов переплюнув усіх.
Мабуть, він переконав себе, що здобув за правом: адже це нагорода від колег. Від таких самих, як він.
Утратити себе, ставши загальною назвою. Цікаво, а в них там є якась своя табель про ранги? Ось від солов'їного посліду ще вернуть носа, а коктебельського винороба можна і в плічко (та ні, Соловйов уже – найкращий інтерв'юер)?
Ось такий вигляд має професійний успіх при нинішньому дворі. Орієнтуйтеся ось на цього: дістанете цяцьку, увійдете в чини, вам дадуть убити якесь інформаційне агентство, а там, чого на світі не буває, дозволять носити на публіку не тільки кольорові шкарпетки, але й штани.
З іншого боку, а чим журналістика краща за науку, де кожен перший міністр зі списаною дисертацією? Чим краща за культуру, де той, хто ще не сидить, – довірена особа? Краща за політику, врешті-решт, де парламент – "чудище обло, озорно, поклонско и лаяй...?" (видозмінений епіграф до книги "Подорож із Петербурга в Москву", який в оригіналі означає: "Чудовисько гладке, мерзенне, величезне, зі ста пащами і гавкає". – "ГОРДОН")
Нехай так. Пропадати – так усьому. Відбудовувати – так із нуля.
Джерело: Дмитрий Гудков / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
