-3 Київ
Сталін і війна, п'ять злочинів.
Травень у нас регулярно супроводжує загострення "победобесия", коли про безмірні випробування, які випали на долю народу, говорять усе менше, а спроб подати диктатора і ката Росії як "батька перемоги" стає все більше. Завдання незалежних дослідників – зруйнувати міфи і допомогти всім нам вступити в пам'ять...
Як і чому Сталін розв'язав війну? Захопивши владу, більшовики висунули гасло "світової революції". Але неодноразово організувавши і проваливши "революції" в Німеччині, Польщі, Фінляндії, Болгарії, Угорщині, Туреччині тощо, вони усвідомили, що чекати більшовизації Європи марно. Домогтися своєї мети потрібно, розв'язавши війну і формуючи в переможеній країні режим, подібний до радянського. Тому гасло "світової революції", яке залишилося й після 1920 року, набуло нового сенсу. Більшовики стали накопичувати сили, щоб розв'язати світову війну.
Інший аргумент на користь війни пов'язаний ще з однією тезою радпропаганди. У СРСР десятиліттями тривала млява дискусія "про можливість побудови соціалізму в одній, окремо взятій країні". За сухим абстрактно-теоретичним формулюванням ховалася гостра реальна проблема. Розуміючи, яке небачене у ХХ столітті насильство пов'язане із затвердженням і збереженням більшовицької влади, її вожді побоювалися, що їх притягнуть до відповідальності, що з ними боротиметься весь вільний світ. Вихід, знову-таки, вбачали в розв'язанні великої війни. Більшовики, як відомо, завжди "боролися за "мир", причому за весь!
Минали роки, і до другої половини 30-х у Європі склався оптимальний для Кремля розклад сил. Рейх, задавлений Версальським миром, мріяв про реванш і захоплення Європи, але не міг цього досягти без союзників... І Сталін на певних умовах узявся йому допомогти. Підписаний 23 серпня 1939 року таємний протокол віддавав Сталіну Фінляндію, Естонію, Латвію, Литву, Східну Польщу і Бессарабію. У тексті протоколу прямо йшлося про "територіально-політичне перевлаштування" Європи. За лічені дні після підписання протоколу Гітлер і Сталін розв'язали ВСВ. Не дуже дивує, що радянські вожді протягом 50 років стверджували – жодного протоколу ніколи не було. Але 1989 року його текст було в нас офіційно опубліковано й визнано політично неприйнятним та аморальним.
Катастрофа початку війни – особливий злочин Сталіна. Офіційна квазіісторія не дає оцінки трагедії першого року війни. Станом на червень 41-го чисельність особового складу РСЧА разом із резервом істотно перевершувала чисельний склад Вермахту. Перевага Червоної армії над армією Рейху в артилерії, танках, авіації була у 6–10 разів. Майже всю цю техніку плюс стратегічні склади боєприпасів, розташовані поруч із держкордоном, втратили вже в перші дні війни. Підсумок багаторічної праці величезної держави було втрачено... Унаслідок несподіваного і хаотичного відступу РСЧА під окупацію потрапило 70 млн радянських громадян. Станом на кінець 1941 року кадрова армія припинила існування, 3 млн червоноармійців опинилося в полоні. Ворог просунувся на багато сотень кілометрів, осадивши Ленінград, вийшовши на околиці Москви і Сталінграда. (Нічого такого не відбувалося у ПСВ, коли противник на півночі не просунувся далі за Ригу, а на південному напрямку Російська армія воювала на чужій території).
Війна як провал радянської системи. Наприкінці війни Сталін неодноразово визнавав – "без допомоги США та Англії Радянський Союз не витримав би натиску Третього рейху і програв би у цій війні". Щоб якось виправити ситуацію, на евакуйованих заводах на ящики до верстатів ставили школярів-підлітків, які працювали по 10 годин. Уся країна голодувала на картках (у ПСВ продталони запровадили тільки з весни 1917 року). Про якість продукції, яку випускали, свідчить рідко наводжуваний факт – з усіх утрат нашої авіації половина – не бойові, тобто вироблювані на радянських заводах літаки не могли літати. Особлива трагедія – досі ненаписана справжня історія оборони Ленінграда, де "дорогою життя" доправляли продовольство лише для частини населення. Не постраждали партдержчиновники, персонал військових заводів, нормально постачали армію. Харчувалося і вціліло 60 тис. коней, а от 1 млн простих пітерців помер із голоду!..
Економічний провал доповнив ідеологічний відступ, якщо не сказати – втеча. Відмову від комідеології Сталін почав уже в першому публічному виступі. 3 липня 1941 року він звернувся до "братів і сестер", а не до "товаришів комуністів...", назвав війну Третьою вітчизняною. Потім Червона армія повернула військові звання і погони Російської армії. З'явилися ордени Суворова, Кутузова, Хмельницького, повернули звання та знак "гвардія". Було створено Суворовські і Нахімовські училища. Припинили знищення і переслідування РПЦ, повернули її статус. СРСР вступив в антигітлерівську коаліцію демократичних держав і розпустив Комінтерн. Замість інтернаціоналу країна одержала національно-патріотичний гімн (щоправда, російський прапор Сталін повернути побоявся)...
Сталін як псевдопатріот. Кожна держава, яка воювала з нацистами, мала і свої власні специфічні цілі. Американці відстоювали демократію, Франція боролася за незалежність, Польща прагнула зберегти свою ідентичність... У сталінського режиму, що прикривався гаслом патріотизму, дійсною метою було збереження тієї Росії, яку, як писав Ленін, "завоювали більшовики". Уже з 1946 року патріотичні розмови стали затихати, країну оглушили нові ідеологічні процеси над "ворогами" – літературними журналами та їхніми авторами, режим відновлював тотальний контроль над думкою. Стало зрозуміло, що в радянського народу батьківщина була теж радянською. Перемога у війні стала не перемогою 53 держав антигітлерівської коаліції, а перемогою радянського режиму.
Хтось так і не зрозумів – а в чому проблема? Поясню – "радянський соціалізм" звалився 1991-го. А тепер поясніть – що ж ми святкуємо 9 травня? Те, що на пів століття продовжили існування у себе вдома тоталітаризму, чи те, що сталінізм знову відроджується, чи те, що врятувалися самі і врятували країну?
Сталін і голодомор 1946–1947 років. Питання про сенс і цілі війни, яка надломила Росію, не міг стати в ті роки предметом відкритої дискусії, але фактично він турбував будь-кого, хто війну пройшов і хто її пережив. Частина фронтовиків, які повернулися додому, була поранена і їм вистачало сил тільки на те, щоб якось дожити решту років і місяців. Але були й ті, хто не просто вцілів, хто зберіг фізичне і духовне здоров'я. Вони наївно переконували одне одного – ворога здолали, отже, тепер ненависні колгоспи, ГУЛАГ, НКВС буде розпущено... Була й інша частина населення, яка нічого доброго від Сталіна не чекала. Партизанський рух у країні переформовувався, частина повстанців продовжувала збройну боротьбу, але тепер не з фашизмом, а зі сталінщиною.
Ситуацію достатньо добре розумів і прагнув контролювати "батько народів". І він знайшов справжній, більшовицький вихід зі становища, що утворилося: незадоволених і наївних – у ГУЛАГ, і всіх разом пропустити через штучно організований голодомор... У 1946–1947 роках половина країни опинилася на межі виживання! 2 млн людей померли з голоду. На час громадянський протест вдалося пригальмувати...
Підсумовуючи. Тему "Сталін і війна" важко закінчити, це і Катинський розстріл, і санкціонована Сталіним втеча командувача оборони Севастополя, який кинув у лапи Вермахту 90 тис. червоноармійців, це й досі не визначена кількість загиблих: чи то 27 млн – за Горбачовим, чи то то 42 млн – Держдума, лютий 2017-го... (Нагадаю, що у ПСВ ми втратили вбитими 700 тис. людей). Закінчу словами двох великих фронтовиків, які розповіли нам правду про війну. Віктор Петрович Астаф'єв назвав Сталіна "браконьєром російського народу". У День Перемоги він закликав владу ставати на коліна і просити у свого народу прощення за бездарно "виграну" війну.
Фронтовик Микола Миколайович Нікулін у мемуарах "Спогади про війну" писав: якби всі командири дивізій, армій, фронтів виявилися німецькими агентами, вони не завдали б стільки шкоди, скільки завдали сталінські командири!
Місце Сталіна – у чорній книзі злочинів проти нашого народу.
Джерело: Игорь Чубайс / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
