+9 Київ
Дива православні, або Битва патріархів.
Отже, патріарх Філарет заявив, що УПЦ КП існує (хоча першим поставив підпис під протоколом об'єднавчого собору, рішенням якого на місці УАПЦ і УПЦ КП створювали ПЦУ у статусі митрополії Вселенського патріархату).
Навіть більше, він допустив розкол ПЦУ і відновлення "патріархату". Кумедно, якщо врахувати, що на сайті АП нагородження пана Денисенка званням Героя України обґрунтовано так: "Звання "Герой України" Філарет удостоєний за видатну історичну роль у становленні незалежної Православної церкви України, діяльність, спрямовану на відродження духовності українського народу, піднесення авторитету православ'я, утвердження ідеалів милосердя і міжконфесійної злагоди". Останні два слова у світлі останніх заяв Філарета мають кумедний вигляд.
Але, з іншого боку, для мене це не новина. Говорячи про необхідність вирішення церковного питання ще з 2015 року (коли слово "томос" українські журналісти навіть у жахливих снах почути не могли), я постійно вказував на основну проблему – жага влади окремих ієрархів.
У нашому випадку так і вийшло, причому не раз. Нагадаю, УПЦ КП і УАПЦ могли б об'єднатися ще у 2015 році – було навіть підписано відповідний документ, засвідчений посланцями Вселенського патріархату. Було призначено дату собору. Але захід не відбувся у зв'язку з грою за "пости" (не плутати із церковним постом). УПЦ КП вустами Філарета звинуватила УАПЦ в одержанні "вказівок із Москви".
Можна було б повірити, але у 2018 році було кілька заяв цього лідера. І про патріархію, і про об'єднання за допомогою приєднання УАПЦ, і про своє лідерство в новій церкві.
Одне слово, готовність іти на компроміси була надзвичайно малою. Дійшло до того, що навіть проект статуту ПЦУ директивно прислали з Туреччини – на місці формулюванням заважала позиція "ні кроку назад" одного з учасників процесу.
Урятував ситуацію формальний компроміс – запровадження звання "почесний патріарх" (хоча для всього світу, з погляду канонів церкви, враховуючи відновлення митрополії, він – колишній митрополит Київський) і кандидатура Епіфанія, якого вважали креатурою Філарета.
Та ось "біда" – митрополит Епіфаній серйозно вирішив відбудовувати структури нової церкви і керувати нею за нормами, записаними у статуті. Тіньовий уплив почесного патріарха в цьому документі не прописано.
І на цьому ми одержуємо кумедну ситуацію. Чоловік, який керував однією із церков, що створили ПЦУ, готовий піти на розкол ще не до кінця оформленої церкви.
Можливо, стався у ПЦУ відхід від канонів? Можливо, впадання в єресь? Ні, вся суть в одному слові "патріарх" і питанні, кого ним називати. Кумедно. І неприємно. Ба більше, напруженість у церковних питаннях – останнє, що потрібно сьогодні Україні.
З іншого боку, цікаво буде спостерігати за реакцією колег, які на початку 2019 року постили як під копірку написані тексти з вдячністю Філарету, згадуючи його, а не [колишнього очільника УАПЦ] Макарія та інших як основний двигун у створенні ПЦУ.
Словом, весело буде.
Джерело: Ігар Тышкевіч / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
