ГОРДОН
 
 
Ігор Тишкевич

Політичний оглядач, аналітик Українського інституту майбутнього.

Епіфанія вважали креатурою Філарета. Та ось "біда" – митрополит вирішив керувати церквою за статутом. А тіньовий уплив почесного патріарха там не прописано

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою

Дива православні, або Битва патріархів.

Отже, патріарх Філарет заявив, що УПЦ КП існує (хоча першим поставив підпис під протоколом об'єднавчого собору, рішенням якого на місці УАПЦ і УПЦ КП створювали ПЦУ у статусі митрополії Вселенського патріархату).

Навіть більше, він допустив розкол ПЦУ і відновлення "патріархату". Кумедно, якщо врахувати, що на сайті АП нагородження пана Денисенка званням Героя України обґрунтовано так: "Звання "Герой України" Філарет удостоєний за видатну історичну роль у становленні незалежної Православної церкви України, діяльність, спрямовану на відродження духовності українського народу, піднесення авторитету православ'я, утвердження ідеалів милосердя і міжконфесійної злагоди". Останні два слова у світлі останніх заяв Філарета мають кумедний вигляд.

Але, з іншого боку, для мене це не новина. Говорячи про необхідність вирішення церковного питання ще з 2015 року (коли слово "томос" українські журналісти навіть у жахливих снах почути не могли), я постійно вказував на основну проблему – жага влади окремих ієрархів.

У нашому випадку так і вийшло, причому не раз. Нагадаю, УПЦ КП і УАПЦ могли б об'єднатися ще у 2015 році – було навіть підписано відповідний документ, засвідчений посланцями Вселенського патріархату. Було призначено дату собору. Але захід не відбувся у зв'язку з грою за "пости" (не плутати із церковним постом). УПЦ КП вустами Філарета звинуватила УАПЦ в одержанні "вказівок із Москви".

Можна було б повірити, але у 2018 році було кілька заяв цього лідера. І про патріархію, і про об'єднання за допомогою приєднання УАПЦ, і про своє лідерство в новій церкві.

Одне слово, готовність іти на компроміси була надзвичайно малою. Дійшло до того, що навіть проект статуту ПЦУ директивно прислали з Туреччини – на місці формулюванням заважала позиція "ні кроку назад" одного з учасників процесу.

Урятував ситуацію формальний компроміс – запровадження звання "почесний патріарх" (хоча для всього світу, з погляду канонів церкви, враховуючи відновлення митрополії, він – колишній митрополит Київський) і кандидатура Епіфанія, якого вважали креатурою Філарета.

Та ось "біда" – митрополит Епіфаній серйозно вирішив відбудовувати структури нової церкви і керувати нею за нормами, записаними у статуті. Тіньовий уплив почесного патріарха в цьому документі не прописано.

І на цьому ми одержуємо кумедну ситуацію. Чоловік, який керував однією із церков, що створили ПЦУ, готовий піти на розкол ще не до кінця оформленої церкви.

Можливо, стався у ПЦУ відхід від канонів? Можливо, впадання в єресь? Ні, вся суть в одному слові "патріарх" і питанні, кого ним називати. Кумедно. І неприємно. Ба більше, напруженість у церковних питаннях – останнє, що потрібно сьогодні Україні.

З іншого боку, цікаво буде спостерігати за реакцією колег, які на початку 2019 року постили як під копірку написані тексти з вдячністю Філарету, згадуючи його, а не [колишнього очільника УАПЦ]  Макарія та інших як основний двигун у створенні ПЦУ.

Словом, весело буде.

Джерело: Ігар Тышкевіч / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора

Блог відображає виключно точку зору автора. Редакція не несе жодної відповідальності за зміст та достовірність матеріалів у цьому розділі.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 
 
 
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

 
 

Свіжі блоги